Однією з найяскравіших історій став випадок із Георгієм Бущаном.
Ще до того, як стати першим номером Динамо та збірної України, молодий голкіпер стикався з серйозними внутрішніми бар’єрами. Щоб допомогти йому подолати страхи та невпевненість, Піроженко вдався до нестандартного методу – нічної поїздки на кладовище. Ця історія стала ключовим моментом у психологічній трансформації Бущана.
Що саме пережив Бущан тієї ночі та як це вплинуло на його шлях до статусу першого номера? Далі – уривок із книги Івана Піроженка.
Ми знайомі з Георгієм з 2018 року. На той час він був воротарем дубля київського Динамо. Зі своєю унікальною антропометрією та гарною воротарською школою Георгій завжди вважався перспективним воротарем. Усі чекали, коли він кине виклик основному воротареві Денису Бойку. Щось заважало Георгієві зробити цей крок уперед. І в цьому «щось» потрібно було розібратися, виявити і, якщо є така змога, усунути причину.
Я одразу зауважив проблеми з його самооцінкою та психологією, регулярно спілкуючись і занурюючись дедалі глибше в його професійну та особисту історію. Поняття «постійно другий» дуже глибоко вкоренилося у його підсвідомості. Подумки він постійно програвав цю дуель зі своїм опонентом та головним конкурентом. Саме в цьому напрямі й була сформована наша подальша робота.
З Георгієм працювати було суцільне задоволення, оскільки він чув, слухав і робив те, що ми йому рекомендували та помічали збоку. Ми спільно розробляли та моделювали різні варіанти та ситуації, як психологічно «зламати» цей бар’єр, що глибоко вкоренився у голові Жори. Не хочу розповідати про це багато, але деякі ситуації, змодельовані та опрацьовані нами, були дуже нестандартні.
Жорина самооцінка зростала на очах. Трохи згодом він сам вирішив і записався на бокс, що додало йому впевненості.
Працюючи з людьми, я давно збагнув одну унікальну закономірність. Якщо людина робить більше, ніж її конкурент, живе своєю ідеєю, засинає з нею, більше працює і не згодна з тією ситуацією, у якій вона зараз перебуває, рано чи пізно Всесвіт завжди дасть їй шанс. Георгій не виняток. На одному з тренувань Денис Бойко здобув травму, йому знадобилася операція із подальшою тривалою реабілітацією. Для повного відновлення потрібно було шість місяців. На півроку Георгій Бущан став першим номером Динамо. Це був наш унікальний шанс перевернути все догори дриґом.
Те, від чого страждав Георгій (неправильне ставлення до конкуренції), у цій ситуації відпало само собою. Далі сталося те, що має бути, коли в тебе правильна психологічна установка. Навіть поставлена штучно. Через відсутність конкуренції та внутрішнього тиску, Георгій провів дивовижну серію із восьми «сухих» матчів. Як і слід було очікувати, надійшов виклик у збірну України. У регулярних розмовах з Георгієм я методично намагався переконати його і пояснити, що в його кар’єрі немає жодного дива, а це все закономірний результат, заслужений ним наполегливою працею.
Радість від виклику у збірну та потрапляння в обойму найкращих футболістів країни досить швидко поступилася місцем незадоволеності через те, що його викликали як глибокого резервіста. Жора моментально потрапив у той самий капкан, у якому він перебував у Динамо (Київ). Андрій Шевченко (тоді тренер збірної України) безальтернативно розраховував на інших воротарів, зокрема на Андрія Луніна, гравця Реал Мадрида та Андрія П’ятова, незмінного лідера донецького Шахтаря. Юрій Паньків, який у тому сезоні вважався одним із найкращих пенальтистів українського чемпіонату, проводив удалий сезон у ФК Олександрія.
Після повернення зі збірної Георгій, психологічно пригнічений, сказав мені, що більше туди їхати не хоче, а краще зосередиться на виступах за Динамо (Київ). Просив, щоб я подумав про продовження його контракту з клубом на вигідніших умовах.
Я добре розумію думки і стан Георгія, але це точно не було в моїх і однозначно в його планах.
Далі сталося те, що я називаю визначальною точкою у його кар’єрі. У тому єврокубковому сезоні я намагався завжди перебувати максимально поряд з ним і літав на всі єврокубкові виїзди. Саме той матч зі шведським Мальме я з якоїсь причини пропустив і дивився по телевізору, що на краще. Те, що сталося на останніх хвилинах у цьому матчі, і той кадр, на який я звернув увагу, показали мені повну картину того, що відбувається.
У матчі Георгій пропустив три м’ячі на останніх хвилинах, два з них у додатковий час. Він був не схожий сам на себе. Складалося відчуття, що він ловить не м’яч, а гарячу сковорідку. Після одного з пропущених м’ячів телевізійна камера показує обличчя Жори і різко переводить увагу на Дениса Бойка, який сидить на лаві запасних. Я одразу зрозумів, що насправді сталося з ним у тому матчі. Його колишні психологічні проблеми повернулися до нього відразу. Ще до матчу він знав і чітко розумів, що йому вже не можна помилятися, адже його конкурент сидить на лаві запасних, а ціна власних помилок може бути надто високою.
Я вирішив дочекатися повернення Георгія в кав’ярні, оскільки дуже важливо було все проговорити саме в цей момент, не відкладаючи розмови на потім. Мені важливо було збагнути: чи визначив він причину своїх невдач у цьому матчі й чи розуміє те, що сталося сьогодні з ним. Чекати мені довелося до 2-ї години ночі, оскільки приблизно в цей час команда повернулася в Київ. Ми списалися з Жорою, я повідомив йому, що я не сплю і хочу зараз побачитися з ним. Він погодився. За півгодини ми вже сиділи в кав’ярні та крізь вікно дивилися на нічну вулицю столиці.
У нашій бесіді я дуже акуратно ставив йому навідні питання про те, що сталося, та причини. Але те, що я чув у відповідь, не влаштовувало мене. Георгій розповідав про якісь перешкоди, що зовсім не стосуються справи. Запевняв про проблеми в сім’ї, про важке розлучення, про погану атмосферу в команді, взагалі про те, як усе погано і несправедливо у цьому світі. І тут мені спала на думку ідея відвезти Жору в одне специфічне місце.
Коли ми приїхали туди, Георгій цілком логічно здивувався, оскільки ми приїхали на нічний цвинтар. Я можу уявити його нерозуміння від цього нічного візиту в таке неприємне місце. Тоді я провів Георгія до однієї могили, а точніше до могили дівчини, яка виявилася його ровесницею. Я чудово розумів, що Георгій, хоче він цього чи ні, дивитиметься на цю могилу, на дату народження і дату смерті дівчини і запустить свій розумовий процес по потрібній, у цій ситуації, траєкторії.
Десь за 15–20 хвилин я порушив тишу і запитав Георгія, як він почувається. Попросив детальніше розповісти мені про проблеми у його житті.
— У мене все добре... У мене все добре... У мене все добре... — тільки й повторював Жора тоді.
— Так, у тебе насправді все добре, любий. Ти молодий, гарний, успішний хлопець. У тебе все ще попереду, а ось ця дівчина свої проблеми розв’язати вже ніколи не зможе.
Після цього нічного візиту впродовж наступних двох місяців Георгія начебто підмінили, його результати ставали дедалі кращими з кожною грою. Як ми планували, нам удалося значно змінити зарплатну відомість Георгія, удало уклавши новий контракт.
На наступний виклик у збірну Жора відреагував також неохоче. Сказав, що не хоче їхати, оскільки не має наміру просто подавати м’ячі та бути у постійному резерві, а тим паче у тіні основних воротарів збірної. Вкотре поговоривши, ми ухвалили спільне рішення не засмучуватися, їхати боротися за те, чого хочемо.
«Завжди роби те, що маєш, а далі нехай буде так, як буде». Цим мудрим словам неможливо суперечити.
Весь тиждень у збірній Георгій був не в гуморі, оскільки він залишався в резерві, а це звісно ніколи не задовольняє амбітних людей. І тут сталася дивовижна річ. У цей час у всьому світі вирував коронавірус, тому перед виїздом на будь-який матч усі гравці за протоколом проходили та складали тести. Мені того вечора зателефонував Георгій. Він не міг розмовляти, точніше я не розумів, що він мені хоче повідомити через раптову можливість, яка з’явилася нізвідки і, як мені здалося, навіть легкий переляк:
— Ти уявляєш, ми всі, я маю на увазі воротарів, учора здали тест. У трьох воротарів, окрім мене, тест виявився позитивним.
— Ну і..? — перепитав я, бо не одразу збагнув, що він має на увазі.
— На найближчі три матчі саме я буду єдиним воротарем збірної та гратиму проти Франції, Німеччини та Іспанії, — пояснював сповнений емоцій та адреналіну Жора.
«Дива, та й годі!» — подумав я, але вголос про це не сказав, оскільки у моєму світогляді все відбувалося логічно і так, як мало бути.
І ось настав цей матч проти збірної Франції на стадіоні Парк де Пренс. Закінчився він із рахунком 7:1 на користь Франції. У своєму першому матчі Георгій пропустив сім м’ячів. Коли він мені зателефонував, то був дуже засмучений. Він знову за звичкою шукав якихось потойбічних причин, натякав на те, що нібито відчував, що у збірну їхати не варто, і все в такому дусі. Зізнатись, для мене це також була неприємна ситуація, оскільки чіткої відповіді я не мав. І як часто трапляється в житті, у цій ситуації допоміг спонтанний гумор. Я поцікавився в Жори:
— Жоро, ти пам’ятаєш, що я тобі сказав, коли ми укладали контракт про співпрацю один з одним?
— Не пам’ятаю, — сухо відповів Жора.
— Згадай! Я говорив одну фразу, — наполягав я.
— Яку? Я не пам’ятаю, — агресивно мовив він.
— Того дня я сказав тобі, що, працюючи разом, ми напишемо історію.
— Навіщо ти це зараз мені кажеш? — здивовано поцікавився Георгій.
— А тому, мій любий Жоро, що сьогодні ти написав історію!
— Яку, бл*ть, історію? — ще більше дивуючись, перепитав він.
— Жоро, до тебе жоден воротар в історії українського футболу не пропускав 7 голів в офіційних матчах за збірну… Тому я тобі не збрехав. Ти, чорт забирай, легенда Жоро! Ти саме той хлопець, котрий вписав своє прізвище в історію українського футболу! Причому гадаю, що навічно.
Ми довго сміялися. Хоча це було схоже не на сміх, а на істерику, на скидання емоцій, яких необхідно було позбутися саме в той момент, напередодні наступних, не менш складних і важливих ігор.
Насамкінець я сказав, що за два дні він гратиме проти збірної Німеччини, і що гірше вже бути не може.
Далі в матчах проти Німеччини та Іспанії більше схоже на казку. У матчі з Німеччиною Георгій зробив рекордну кількість сейвів. Якщо я не помиляюся – 15. Таку саму кількість він зробив у грі з Іспанією. Україна історично виграла. Тоді єдиним голом відзначився Вітя Циганков. Буквально за один тиждень у кар’єрі Георгія відбулося справжнісіньке диво. Додому повернувся не просто воротар Динамо (Київ) Георгій Бущан, а основний воротар збірної, якого назвали «Непробивною стіною».
Дивовижний тиждень, чи не так? Пропустивши сім м’ячів у першому матчі, Георгій примудрився видати таку гру, що після ще двох наступних потрапив у символічну збірну Ліги європейських націй.
Нагадаємо, 29 січня Бущан перейшов з Динамо до Аль-Шабабу. 30-річний українець підписав контракт, який розрахований на 2,5 роки (до літа 2027 року). Згідно з Transfermarkt, вартість переходу склала 3 мільйони євро.