До матчу з Бельгією залишилося зовсім небагато часу. Й чим ближчає поєдинок, тим сильніше в інфопросторі відчувається стривоженість — таке враження, що ми граємо не в Лізі націй, а на на чемпіонаті світу чи Європи.
Все настільки “накручено” навколо майбутньої афіші, що Сергій Ребров своїм рішенням розірвав 21-й тур Прем’єр-ліги на два шматки — лідери турнірної таблиці, які мають на балансі найбільше делегатів до національної команди, “відстрілялися” 11 березня, а решта — 15-го та 16-го.
Це нонсенс. Але повністю дозволений — якщо комусь і не сподобалася ініціатива організації зустрічі між “Олександрією” та “Оболонню” у вівторок о 13:00, то юристи УАФ одразу озброяться статтею 3, пунктом 2.4 регламенту УПЛ.
Так-так, те саме “створення умов для якісної підготовки та успішного виступу національних збірних команд України в міжнародних змаганнях, забезпечення обов’язкового направлення футболістів до їхніх складів відповідно до календаря міжнародних матчів УАФ”.
І дарма, що наступне положення свідчить про “створення комфортних та безпечних умов для учасників змагань та глядачів”. Повторимо — КОМФОРТНИХ та ГЛЯДАЧІВ. Втім, нічого, ніхто ж на роботу не ходить, тому всією країною дружно переглянули, як Руслан Ротань красиво розібрався із “пивоварами”. Сто відсотків.
Переноси, їхня доцільність — окрема тема. Зараз важливо те, що це лише доповнило виниклий ажіотаж. І тут питання: А ЧИ ВІН ТОГО ВАРТИЙ? За що ми боремося із братією Руді Ґарсії? Де наше місце і чи слід так гарячково за нього чіплятися?
Що дасть присутність у Дивізіоні А
Насправді мало, що можна “помацати”. Безумовно, потенційний прохід “червоних дияволів” сигналізуватиме про процес одужання після відверто слабкого перформансу восени. Доля того, чи ми втримаємося у Дивізіоні В, чи його змінимо на С, вирішилася тільки в останньому турі.
На фініші “синьо-жовті” набрали 8 очок, видерлися на другу сходинку, та все одно залишили спірний післясмак. Поразки Албанії (1:2), Чехії (2:3), нервовий обіграш Грузії (1:0), важкий виїзд до Тирани, де наприкінці довелося відбиватися (2:1) — це точно не асоціюється із домінацією та легкістю, які так хочеться бачити у нашому виконанні.
У випадку успіху Сергій Станіславович відповість критикам, що незадоволені його перебуванням на містку та піддають сумнівам поточні результати.
Це закріпить і авторитет тренера, і гравців, адже вони ефективно впораються з установкою. Теоретично перемога позитивно замотивує перед стартом кваліфікації ЧС-2026 (щоправда, до вересня 2025-го — як до Місяця, і не зрозуміло, хто яку утримуватиме форму). Проте сама думка “ми гідно боремося із грандами або навколотопами” — звісно, приємна.
Ну, і, звичайно, ми підвищимося у класі, матимемо змогу помірятися силами із Португалією, Францію, Італією, Німеччиною чи Нідерландами — так би мовити, бомондом європейського футболу. Такий досвід зайвим не буде — ймовірно, послужить закалкою та перевіркою на міцність. Хоча і тут є питання.
Чим привабливий Дивізіон В
На жаль, Дивізіон А не є гарантованим лакмусовим папірцем, що дає знати про якість. Частина його представників досі посередньо реагує на турнір та сприймає, як зайве навантаження на календар.
Тобто, питання актуальності Ліги націй суто індивідуальне — якщо умовні Німеччина та Італія використовують дітище УЄФА на максимум, бо так шліфують склади, перш ніж вийти на дистанцію відбіркового циклу ЧС-2026, то та ж Франція неприховано бʼє байдики.
Все це може створити ілюзію досягнення: у 2022-му Угорщина дала прикурити Англії та Німеччині і ледь не відправилася у фінал чотирьох. Тоді всі захоплювалися Марко Россі, говорили про Домініка Собослаї, однак прогнозований ріст так і не відбувся. Мадяри продемонстрували, що по ділу причетні до континентальних форумів (ще б пак, ФІФА та УЄФА безупинно розширює квоти), але глобально не виросли — а це від них чекали, наприклад, минулого літа на Євро.
Відкинемо лірику та скажемо наступне: аби уникнути цієї самої ілюзії, краще боротися за конкретні речі. Якщо затримуємося в обʼєктивно легшому Дивізіоні В, робимо все, щоб виграти свій квартет та таким чином забезпечуємо лазівку для виходу на ЧЄ-2028.
Це дієвий варіант у тому випадку, коли, не дай Боже, щось піде не так традиційним шляхом у кваліфікації. Ось тоді і подякуємо ЛН, як явищу, та спробуємо повторити шлях Північної Македонії чи Грузії, яка в подальшому викликала фурор на полях Німеччини.
За цю соломинку треба хапатися. Дивізіон А швидше задовольнить его, ніж піднесе реальний бонус — ліпше не бути вищезгаданою Угорщиною, а оперувати козирем в рукаві.
Не слід переоцінювати матчі, їхня знаковість близька до нуля
Стоп-стоп-стоп. “Ви пропонуєте Україні поступитися?”, — не здивуємося подібним думкам у ваших головах.
Ні, не пропонуємо, лише міркуємо про переваги дивізіонів. Втім, не бачимо сенсу робити трагедію, якщо програш станеться. Очевидно, що Бельгія наділена статусом фаворита, потужніше укомплектована, зраділа поверненню Тібо Куртуа, налаштована битися, адже прийшов новий фахівець, якому принципово підтвердити професійну придатність на тлі опального Доменіко Тедеско.
У Реброва аналогічні цілі, проте відсутні тригери — Україну не важко “просканувати”, її манера гри відома (та ще й немає Михайла Мудрика, нешаблонного та дійсно креативного гравця). “Червоні дияволи” переважатимуть нас хоча б завдяки ефекту новизни: Руді Гарсія зводить спалені мости, й є передчуття, що на хвилі “цукерково-букетного” періоду суперник постане не просто грізним, а буквально непідʼємним.
Суспільство, підігріте перипетіями у збірній, сконцентроване на результаті, зиску від якого практично немає. Раніше “синьо-жовті” втратили дванадцяту сходинку в європейському рейтинзі ФІФА, випали з першого кошика, власне, вже мають конкурентів у відборі, тому вікторія над Бельгією не означає НІ-ЧО-ГО суттєвого.
Після другого поєдинку з Албанією Сергій Ребров сказав те, що дуже “різонуло” вухо. “У нас було дві цілі в Лізі націй. Перша — намагатися потрапити до плейоф на чемпіонат світу, як це було під час відбору Євро-2024. Дуга — подивитися на гравців, які грали в молодіжці, виступали на Олімпіаді.
Я вважаю, що ми впоралися з обома завданнями, зараз ми граємо в плейоф.Ті гравці, які потрапили до стану збірної, додали впевненості, інтенсивності в грі”.
Вочевидь, головний тренер заплутався у фактажі. Як ні, то це погано (що тут гріха таїти?) — коли наша верхівка не усвідомлює, на що претендує, то воно й не дивно, що перед нинішнім двобоєм усі, ніби на голках.
І тиск абсолютно зайвий — немає жодної причини, чому кожен із нас повинен возвеличувати гру, хвилюватися чи негативити у випадку провалу. Якби із Реброва питали за показники в Лізі націй, то він би, можливо подав у відставку. Україна вимушена провести два, грубо кажучи, товариські матчі, бо такий формат вигадали в УЄФА для свого ж збагачення на трансляціях (чомусь до цієї кампанії ЛН перехідних зустрічей не існувало, вірно?).
Якби Сергій Станіславович вдався до експериментів, викликав того ж Іллю Крупського, що привабливіший, ніж Юхим Конопля у весняному відрізку УПЛ, взагалі наситив обойму новачками, йому б ніхто не заперечив. Ба більше, за це б поаплодували — ЛН й створювалася для тестування “свіжих” імен. Олександр Назаренко, Іван Калюжний, Олексій Сич прибули не “завдяки”, а “всупереч” — їм “допомогли” травми звичних лідерів. Хіба це не так?