— Заробивши авторитет на Західній Україні, звідки ви родом, потім ви на 4,5 роки переїхали до «Чорноморця». То був період вашого становлення?
— Звісно. Це був лише початок. Я взагалі потрапив до «Чорноморця» зовсім випадково. Валерій Поркуян, який працював у селекційному відділі клубу, приїхав переглядати до Буковини зовсім іншого футболіста. Але так вийшло, що в тій грі я вистрілив, і вся увага переключилася на мене. А вже в Одесі довелося попітніти та доводити, що я чогось вартий.
Саме тоді «Чорноморець» очолив молодий Віктор Прокопенко, якому теж було що доводити. Він почав довіряти молоді, і я цим шансом скористався. Хоча не все так швидко вийшло, довелося спочатку пограти і в дублі, адже треба було звикнути до вимог, оскільки рівень другої та вищої ліги чемпіонату СРСР був незрівнянним за своїм рівнем. А вже пізніше я зміцнів і почав викликатися із «Чорноморця» до збірної Союзу.
— «Спартак» – пік вашої кар’єри?
— Думаю, так. За три роки, що я провів у цій команді, я двічі ставав чемпіоном СРСР, вигравав Кубок країни, їздив на чемпіонат Європи 1988 року. А тоді не так просто було потрапити до національної команди, коли її очолював Валерій Васильович Лобановський: 15 футболістів було з «Динамо», а решта п’ять із усього Радянського Союзу. Хоча, якби не сталося Чорнобильської трагедії, може, й у «Динамо» залишив би свій слід. Тоді за мною до «Чорноморця» приїжджали кілька років поспіль. Зараз уже нема про що шкодувати, треба прийняти все, як є.
— Чи лише трагедія 1986 року вас відлякала від «Динамо»?
— Так, оскільки моя дружина була вагітна першою дитиною. Я вже був в аеропорту, але останньої миті здав квиток. Хоча, гадаю, якби я подався до Києва, то й більше зіграв би матчів за збірну, та й у чемпіонаті «Динамо» практично завжди боролося за найвищі місця, - припускає Пасулько.