«Інша історія — це 1999 рік і поразка від словенців (
1:2, 1:1, — прим. ред.)
у плей-оф за право грати на Євро. Це справді було максимально боляче. Особливо після того, як ми залишили за бортом росіян. Матчі проти них сприймалися як велике політичне міждержавне протистояння.Україна та Росія вперше тоді грали одна проти одної після розпаду Радянського Союзу. Контекст зрозумілий. У Києві ми перемогли 3:2. Після матчу в Москві
(1:1, — прим. ред.)
наш автобус закидали пляшками. Розбили вікна. Злі були росіяни.Хоча після того моменту вже можна казати що завгодно. Рівень протистояння був настільки високим, що все довкола ніби наелектризувалося. Російське видання „Советскій спорт“ випустило передовицю „Бєй, Хохлов! Спасай Расію!“. Місцеві журналісти обігрували прізвище одного зі своїх футболістів, водночас намагаючись укусити. Але це тільки йшло нам на руку, бо ще більше заводило напередодні гри.
Люблю такі матчі, коли все кипить, реве. Це дає більше сил та енергії! Грати в Москві я не боявся, навпаки — то був величезний виклик. Радість від перемоги була величезна. Після фінального свистка до роздягальні зайшли прем’єр-міністри обох країн, Путін і Пустовойтенко. Але нам було байдуже, ми Росію залишили за бортом Євро!», — згадує Лужний на сторінках своєї автобіографічної книги «Без компромісів. Чесна історія нашого футболу», яка вже доступна для передзамовлення на сайті видавництва — stretovych.com.ua.
Дружина гравця «Динамо» спокушає під час відпустки: гаряче бікіні і ще гарячіші кадри