Наша команда поступилася Нідерландам з рахунком 0:2 і покинула цей турнір, набравши три очки у трьох матчах. На жаль, як і національна команда рік тому на своєму чемпіонаті Європи, наша «молодіжка» програла перший матч, а потім намагалася героїчними зусиллями це виправити. Як і команді Сергія Реброва, підопічним Унаї Мельгоси не вдалося це зробити. Втім, не варто бачити виступ нашої команди на полях ЄВРО-2025 виключно в чорних тонах, адже можна знайти і позитив.
Перший плюс, який одразу помітний, це те, що молодіжна збірна України - «жива» команда. Ці хлопці викликають емоції під час перегляду їхнього футболу, за них хочеться вболівати і хвилюватися. Так, далеко не завжди ці емоції позитивні, а поразок на чемпіонаті Європи було більше, аніж перемог. Навіть попри це, команда Мельгоси не боїться грати у футбол, а при перегляді її матчів майже ніколи не буває нудно, як це тепер часто трапляється, коли грає збірна Реброва.
Другий і, мабуть, навіть важливіший плюс - це те, що у нас виросло покоління відповідальних футболістів, котрі не ховаються за спинами інших. Після вчорашньої поразки було достатньо послухати Арсенія Батагова та Владислава Ваната, щоб це зрозуміти. Батагов взяв на себе провину за перший пропущений гол, а Ванат - за другий. Можливо, ви запитаєте: «Ну і що з того? Кому від цього легше?» Але насправді визнання власних помилок - це перший крок до їхнього виправлення. Якщо людина усвідомлює, що вона щось зробила не так, то є великий шанс, що вона з усіх сил старатиметься цього не повторити.
Бо що ми бачили раніше? Цей перелік штампів, мабуть, пам'ятають всі вболівальники, котрі почали дивитися футбол не вчора. «Знову клятий рикошет», «супернику допомогли судді», «не пощастило» - це від гравців. А тренери, окрім все тих же суддів, найбільше спихали провину на своїх футболістів, мовляв, а що я можу зробити, якщо вони грати не вміють? Тепер, схоже, прийшов час персональної відповідальності, бо кожна помилка і кожен провал має своє ім'я та прізвище, котре потрібно з'ясувати. До речі, ця фраза була б корисною далеко не тільки футбольній Україні.
Звісно, мінуси більш вагомі. Почати варто з Унаї Мельгоси, котрий вкрай рідко використовував ротацію, і це при тому, що наприкінці матчів наші футболісти були вже відверто втомленими. Зрозуміло, що він хотів мати на полі найкращий склад, але інколи «свіжий» і трохи слабший дає більше користі команді, аніж сильніший, але загнаний. Чому так мало ігрового часу отримував Велетень? Чому взагалі не взяли Хланя, невже він бодай в останні 15-20 хвилин не зміг би оживити гру? Натомість, Мельгоса окреслив собі основну обойму і ставив на неї до кінця, котрий прийшов вже вчора.
Що стосується футболістів, то доволі часто нас підводив рівень їхньої виконавчої майстерності. Тут без прізвищ, але ви й самі все бачили. Так, молодіжний чемпіонат Європи - це велика виставка гравців, от ми й порівняли наших з іншими. І доводиться констатувати, що такий зараз рівень наших гравців, приблизно тут ми знаходимося на фоні іншої Європи. «Не стріляйте в піаніста, він грає, як вміє». Мабуть, саме такий підсумок турніру, котрий далі триватиме без нас. З іншого боку, рано посипати голову попелом. Це лише молодіжне ЄВРО, а отже у всіх гравців нашої команди є час і можливість попрацювати над собою, виправити власні помилки і стати кращими. Чого ми їм всім і бажаємо.