Ба більше, одразу 9 з них зробили це з новими тренерами. Тобто понад половина команд ліги так чи інакше має зазнати змін в ігровому плані. З огляду на це ми вирішили поглянути, що й він кого очікувати з огляду на попередній досвід новопризначених коучів.
Шахтар. Арда Туран
Найгучніше призначення з усіх – і не лише, тому що це Шахтар, а й з огляду на статус Арди. Проте поки що це стосується його ігрової кар'єри, за час якої він встиг пограти, зокрема, за Атлетіко та Барселону. Як тренер Туран має обмаль досвіду, а саме — два сезони на чолі турецького Еюпспора, який уперше в історії вивів до Суперліги, а потім зупинився там за крок від єврокубків.
Такі результати точно заслуговують на увагу, але всі ми знаємо, що Шахтар також приділяє увагу стилю гри. І тут Арда цілком підходить «гірникам», оскільки його Еюпспор був атакувальною командою, яка прагнула грати з м'ячем. Сам же Туран називає стиль гри своїх команд «своїм», але зазначає, що в захисті багато взяв від Дієго Сімеоне, а в атаці — від Луїса Енріке, під керівництвом яких грав у Атлетіко та Барселоні відповідно.
Крім того, варто зазначити, що турок має доволі складний характер та не раз потрапляв у гучні скандали. З огляду на це цікаво буде поглянути, як він зможе комунікувати із зірками Шахтаря, які, наприклад, дуже просто «з’їли» Патріка ван Леувена, котрий їм не сподобався. Арда ж одразу заявив, що для гравців на першому місці має бути команда та її цілі, а вже потім — індивідуальні досягнення, зазначивши, що за першим обов’язково прийде й друге. Подивимось, як це сприймуть гравці.
З іншого боку, не варто оминати увагою й відкритість Турана, який і в інтерв’ю клубним медіа, і під час знайомства з командою говорив про те, що гравці завжди можуть звернутися до нього з будь-яким питанням, а команда має бути як сім’я. Подивимося, чи вдасться йому побудувати саме таку атмосферу в Шахтарі, а також — як гравці сприймуть навантаження нового тренерського штабу. Все-таки три тренування на день, нехай і на зборах — явище, яке не часто побачиш. До речі, подібну практику Туран запозичив у Сімеоне.
Також не слід забувати й про трансфери, яких поки що не було — і не факт, що будуть. Так, турецькі ЗМІ сиплють інсайдами про різних місцевих гравців у Шахтарі, але віри їм мало. Та й сам Туран зазначав, що спочатку хоче подивитися на наявних у команді футболістів, а вже потім приймати рішення про те, чи потрібне їй підсилення.
Полісся. Руслан Ротань
Найгучніше призначення міжсезоння, якщо брати тренерські переходи в середині УПЛ. Після успіху з Олександрією Руслан Петрович пішов за новим викликом до Полісся. На перший погляд, такий союз виглядає ледь не ідеальним для обох сторін. Полісся отримало одного з найперспективніших українських тренерів, який до того ж має вже й чималий досвід. Своєю чергою, Ротань потрапив до одного з найамбітніших клубів чемпіонату, де матиме гарні фінансові умови — як особисті, так і в плані можливостей для трансферів.
Та все ж є в цій історії «але». Усі знають специфіку управління житомирським клубом і те, що в ньому далеко не завжди все спокійно. Тому Ротаню потрібно ще й порозумітися з усіма в клубі, аби не повторити долю свого попередника. Поліссю варто згуртуватися навколо командних цілей, а не кожному думати про щось своє. Якщо Руслану Петровичу вдасться досягти цього єднання, то можна чекати гучних досягнень від житомирців. А якщо — ні, то все може завершитися дуже швидко.
У цьому контексті ще варто згадати про наявність так званого «трансферного комітету» в Поліссі, який вирішує — підписувати чи ні того чи іншого гравця. До нього входить і головний тренер. Здавалося б, нічого незвичного в цьому немає, але є нюанс: кожен із членів комітету має не просто схвалити трансфер, а поставити свій підпис і, відповідно, потім нести відповідальність за це підписання. З огляду на це не дивує низька активність житомирців на трансферному ринку й прихід лише добре знайомого Ротаню Філіппова. Так, ще прийшов Гайдучик, але його трансфер із Вереса було погоджено ще по ходу минулого сезону.
Крім того, варто не забувати, що і в молодіжній збірній, і в Олександрії Ротаню був потрібен доволі тривалий проміжок часу для побудови команди та тієї гри, яку він хоче бачити у її виконанні. Тому легко спрогнозувати важкий старт сезону для житомирців, але цікаво буде побачити, наскільки швидко вони розпочнуть прогресувати.
Олександрія. Кирило Нестеренко
Напевно, найбільш несподіване призначення, яке в дечому можна порівняти з приходом Імада Ашура в Полісся минулого літа. Передовсім це стосується його віку (33 роки), а також дуже раннього завершення ігрової кар'єри та початку тренерської. Та все ж відмінності є, оскільки Нестеренко до цього переважно був помічником, а не головним тренером. При цьому працював він із доволі відомим в Україні болгарським фахівцем Ніколаєм Костовим і перейшов до Олександрії з Левскі, з яким мав єврокубковий досвід.
Проте в ролі помічника, а головним Нестеренко був лише в кам'янській Сталі, де спочатку очолював молодіжку, а потім певний час був виконувачем обов'язків у головній команді. До речі, там же він і почав співпрацювати з Костовим.
З того, що можна відзначати про Нестеренка як тренера — це його слова в інтерв'ю пресслужбі Олександрії. У ньому Кирило говорив, що не збирається ламати напрацювання свого попередника, оскільки теж любить грати в атакувальній манері, але зазначив, що елементи свого бачення футболу вноситиме, й певні зміни все ж таки будуть.
Та й насправді важко залишити те, що було, коли вже відомо, що з Олександрії пішла ледь не половина основних гравців зі «срібного» складу. Отже, це буде нова команда, й важко очікувати якихось звершень від неї принаймні на старті чемпіонату й Ліги конференцій. Проте цікаво буде прослідкувати, який тренер Кирило Нестеренко. Тому що зараз ми можемо пам'ятати його хіба що як експерта на каналах Футбол.
Кривбас. Патрік ван Леувен
Призначення, яке здивувало багатьох. Все-таки криворіжці вважаються клубом з єврокубковими амбіціями, а їх менеджмент неодноразово взагалі говорив про чемпіонство. Проте Вернидуб, коли йшов з Кривбасу, сказав про зміну вектора клубу й те, що він не хоче боротися за виживання. Тому, напевно, не варто вже дивитися на Кривбас, як на претендента на щось велике.
І з цього боку ван Леувен вже й не виглядає таким дивним варіантом. Тому що провалився він у клубах із зірковими за мірками чемпіонату командами, де й завдання були максимальними. Мова, звісно ж, йде про Шахтар та Металіст 1925. А ось із Зорею, де склад переважно складався з молоді або гравців, яким потрібно було доводити, що вони дійсно сильні футболісти, які можуть грати на цьому рівні...
Десь подібний склад буде й у Кривбасі, але, швидше за все, з більшою кількістю легіонерів. Проте це теж буде молодь і, можливо, в такому форматі Патрік з його авторитарною манерою зможе реанімувати свою кар'єру й заодно дати хороший результат.
Зоря. Віктор Скрипник
Повернення до того, що було добре. Саме так можна схарактеризувати це призначення. Причому працює це в обидві сторони: і менеджмент Зорі, і Скрипник добре пам'ятають гру в єврокубках, боротьбу до останнього туру за срібло та два комплекти бронзових нагород.
Такого успіху нині луганці не мають, оскільки після 10 років гри в єврокубках вже двічі пролітають повз них, перетворившись на міцного середняка. Віктор Анатолійович теж із теплом може згадувати ті часи, оскільки вони дійсно були успішні. Далі ж був важкий період у Ворсклі, де максимумом стало 5 місце, а потім сенсаційний виліт від грузинської Діли з кваліфікації Ліги конференцій. А Металіст 1925 — і взагалі страшний сон з вильотом у Першу лігу.
Отже, це спроба обох сторін повернутися до того хорошого, що вони мали. Наскільки це вдасться — наразі важко сказати, але можна бути впевненими, що знаменитий «ромб» Віктора Анатолійовича буде. Ну, а далі все залежатиме від підбору виконавців і трансферів, які клуб зможе оформити на прохання тренера. Якщо все складеться добре і в Зорю дійсно прийдуть футболісти, які зможуть грати в цій схемі, то такий союз може бути дуже цікавим і, десь навіть, проривним у плані турнірної таблиці.
ЛНЗ. Віталій Пономарьов
Виходом із зони комфорту можна назвати перехід Пономарьова в черкаський клуб. Тому що він покинув Рух, де, по суті, побудував свою тренерську кар'єру. Окрім того, тут він працюватиме з переважно сформованими гравцями, а не юнаками, більшість із яких знав ще дітьми, долаючи разом з ними шлях до дорослого футболу.
У контексті цього важко передбачити, як Віталію Юрійовичу вдасться налагодити стосунки з командою, враховуючи ще й наявність чималої кількості легіонерів. Окрім того, йому доведеться зробити те, що не вдалося попереднику — змусити футболістів грати з високою інтенсивністю і пресингувати по всьому полю.
Григорчук цього так і не добився. Стиль Пономарьова в плані гри на оборону дуже схожий, а тому комунікація з командою буде важливою. Окрім того, для цього потрібні трансфери, оскільки, серед іншого, у попередні пів року стало зрозуміло, що деякі гравці банально не здатні грати з такою інтенсивністю. А прихід таких виконавців, як Дідик та Рябов, має допомогти Віталію Юрійовичу, оскільки вони перебралися в клуб разом із ним з Руху й добре адаптовані до його вимог.
І ще в контексті Пономарьова варто згадати персону спортивного директора черкасців Василя Каяка, який у свій час встиг попрацювати в академії Руху й з новим головним тренером знайомий ще з тих часів. Отже, спільну мову вони мають знайти — й з тих трансферів, що вже відбулися, здається, що так воно і є. Тому на папері цей проєкт виглядає досить цікаво, а як воно складеться насправді — подивимося.
Рух. Іван Федик
А ось у Львові після відходу Пономарьова далеко за його заміною не йшли. На пост головного тренера повернули Івана Федика, який і виводив Рух в УПЛ, дебютував із ними в еліті та залишив «жовто-чорних» у ній у першому сезоні. Далі був невдалий старт другого й відставка. Проте в клубі Іван Зіновійович залишився в ролі директора з футболу.
Проте можна пригадати, що під час свого тренерства в Руху він говорив про ціль розвиватися саме в цьому напрямку. Ба більше, Федик навіть згадував про бажання поступити на навчання в Коверчано, але цього не трапилося через COVID. До слова, тут варто пояснити, що це тренерська школа, яка працює при Федерації футболу Італії та вважається однією з найкращих у світі. Проте потрапити туди, особливо іноземцю, дуже складно.
Та все є повернемося до Руху й шляху Федика в ньому. У минулому сезоні він очолив дубль львів'ян, з яким фінішував на другому місці в Групі А Другої ліги. При цьому можна зазначити, що гравці під його керівництвом дійсно прогресували, й чимало з них зараз можуть перейти до основи для подальшого зростання. До речі, прогрес молоді і є одним із завдань 37-річного коуча. І саме за цим передовсім варто буде його оцінювати, враховуючи специфіку клубу.
Металіст 1925. Младен Бартуловіч
Тривалий час Бартуловіч був головним кандидатом на пост тренера Олександрії. Ба більше, подейкують, що він навіть домовився з «містянами» й мав підписати з ними контракт, але в останній момент прийшов Металіст 1925 і переманив Младена до себе.
Причому зробили це харків'яни, не зумівши домовитися з іншими кандидатами, зокрема Русланом Ротанем, який ніби був готовий їх очолити, але потім передумав і пішов у Полісся. Тому в контексті Бартуловіча варто говорити, що він не був першим кандидатом на свою посаду. З огляду на це в нього має бути навіть більше мотивації довести, що він гідний цієї роботи.
Та й насправді доводити є що, оскільки в Зорі чогось видатного Бартуловіч не побудував, а Металіст 1925 має великі амбіції й точно хоче боротися за єврокубки, а в довгостроковій перспективі — й за чемпіонство. Навіть у Першій лізі харків'яни витрачали мільйони на трансфери, а що вже говорити про УПЛ, куди вони заходять із одним з найбільших бюджетів. Отже, й результат має цьому відповідати, й від тренера його вимагатимуть. Чи зможе Бартуловіч побудувати щось цікаве й давати при цьому результат — одна з головних цікавинок майбутнього сезону.
Оболонь. Олександр Антоненко
Київські клуби люблять так казати — «місцеві серця». У цьому контексті, звісно ж, найбільш вживане словосполучення «динамівські серця» по відношенню до Динамо, але й «оболонські» в Оболоні не менш популярні. І новий головний тренер — яскраве втілення цього, оскільки Антоненко на початку 2010-х був гравцем «пивоварів» і всю тренерську кар’єру проводить в Оболоні.
Проте до цього він був помічником цілої низки тренерів киян, а також трішки попрацював головним у дублі, коли той ще грав у Другій лізі. Нині ж 46-річного Антоненка очікує абсолютно новий виклик, і як він із ним впорається — важко передбачити.
Та все ж точно можна сказати, що йому буде складно. По-перше, за Сергієм Щищенком у Буковину піде, або вже пішла, низка основних гравців. Та й інші втрати будуть, а замінити їх буде складно. Все-таки бюджет Оболоні — один із найнижчих у чемпіонаті, й підсилення їй важко шукати. Отже доведеться працювати з тими, хто залишиться, молоддю, яку підтягнуть із U-19, й новачками, яких навряд чи буде багато. Враховуючи це все, Олександру Сергійовичу доведеться вижимати максимум із мінімуму, й гра команди має бути відповідною до цього. А так — це чи ні, і загалом, який тренер Антоненко — ми побачимо вже по ходу сезону.