Крім того, передбачено 1 млн євро бонусу за лояльність, а також гонорар за іміджеві права — 5 млн євро на рік. Загалом виходить 21 млн євро, якщо враховувати всі складові.
Це один з найгучніших трансферів літа. «Галатасарай» викупив Осімхена у «Наполі» за 75 млн євро. Минулого сезону він забив 37 голів і зробив 8 асистів у 41 матчі — тобто клуб купив не просто ім'я, а реального лідера результативності, перевіреного річною орендою.
Лерой Сане перейшов з «Баварії» вільним агентом, але його зарплата — також європейська. Вінгер зароблятиме в Стамбулі 9 млн євро на рік плюс бонус за лояльність, розміром 3 млн євро. Загалом, 12 млн євро за кожен рік контракту.
Крім того, в якийсь момент літа «Галатасарай» вів переговори ще й з Гюндоганом і Чалханоглу. Останнім часом пишуть і про інтерес до Доннаруми, в якому клуб бачить заміну Муслері. Їхня трансферна кампанія — це стратегічна ставка на повернення до статусу стабільного учасника єврокубків.
Звідки стільки грошей?
Від потужної підтримки турецького будівельного сектору.
«Галатарсарай» оголосив Pasifik Holding своїм нагрудним спонсором на сезон 2025/26. Це стратегічне партнерство з одним із найбільших гравців турецького будівельного ринку. Pasifik Holding активно інвестує в нерухомість, енергетику, логістику та технології, а їхній бренд Next Level позиціонується як символ інновацій і прогресу.
Спонсорство включає не лише фінансову підтримку, а й спільні PR-кампанії, що мають на меті підсилити імідж клубу як глобального бренду.
Rams Global — ще один гігант будівельного сектору, який вже кілька років є титульним спонсором стадіону «Галатасарая». Їхня участь виходить за межі класичного спонсорства: компанія активно підтримує інфраструктурні проєкти клубу, включно з оновленням тренувальних баз і комерційних площ.
По суті, «Галатасарай» інтегрується в екосистему будівельних гігантів, які бачать у клубі платформу для брендингу, політичного впливу та міжнародної експансії. Це модель, яка нагадує співпрацю ПСЖ з Qatar Sports Investments або «Манчестер Сіті» з Etihad Group — але з турецьким колоритом.
Телевізійні доходи?
Небагато, близько 15 млн євро за перемогу в Суперлізі.
Загальний телевізійний пул Суперліги склав 121 млн євро. Срібний призер чемпіонату «Фенербахче» отримав 12,7 млн євро, бронзовий «Бешикташ» — 10 млн євро.
У сезоні 2024/25 «Галатасарай» не лише став чемпіоном Туреччини, а й отримав найбільшу частку з телевізійного пулу — приблизно 595,5 млн турецьких лір, що за середнім курсом сезону дорівнює 17,1 млн доларів США або 14,8 млн євро.
Як формувалася ця сума: участь у лізі — 95,6 млн лір; сезонна продуктивність (30 перемог і 5 нічиїх) — 214,5 млн лір; історичні чемпіонства — 190,5 млн лір за попередні титули; бонус за чемпіонство в сезоні 2024/25 — 94,9 млн лір.
Це стабільне джерело доходу, але не вирішальне для фінансування трансферів рівня Сане чи Осімхена. Телевізійні гроші — фундамент, а не крила. Вони покривають операційні витрати, але не дають змоги купувати зірок без додаткових джерел.
Яких ще додаткових джерел?
З продажу старої тренувальної бази у Флорії — очікувані прибутки до 500-600 млн євро, частину вже вклали в трансфери.
Йдеться про Florya Metin Oktay Tesisleri, історичний центр підготовки «Галатасарая», який тепер перетворюється на джерело сотень мільйонів грошей. Компанія Nivak Yapı A.Ş. виграла тендер на забудову території. Загальна вартість проєкту становить 482 млн євро, з яких: 43 млн євро — аванс, 50% прибутку — частка «Галатасарая».
За оцінками, клуб може отримати до пів мільярда євро, а деякі джерела говорять навіть про 500–600 млн євро. Частину коштів уже використано на трансфери — зокрема, на викуп Осімхена та підписання Сане.
Кошти не надходять одразу: вони розподіляються поетапно, частково через інфляційно-захищені фонди. Це дозволяє клубу планувати великі трансфери, не порушуючи фінансові обмеження, встановлені Суперлігою.
«Галатасарай» фактично монетизує свою історію — перетворює стару базу на джерело майбутнього. Це схоже на те, як «Реал» реконструює «Сантьяґо Бернабеу» з комерційною метою, або як «Ювентус» продав базу в Віново для фінансування нового стадіону.
А для чого це все?
Для повернення до європейської еліти.
У 2000-му році «Галатасарай» став першим турецьким клубом, який здобув європейський трофей — Кубок УЄФА, перемігши «Арсенал» у фіналі після серії пенальті (4:1). Це був не просто успіх, а революція в турецькому футболі: клуб зробив «требл» — виграв чемпіонат, Кубок Туреччини і європейський трофей.
У Туреччині перемога «Галатасарая» у 2000-му році стала національним тріумфом. Сьогодні клуб прагне репрезентувати сучасну Туреччину — молоду, амбітну, глобальну. Це не просто спорт, а культурна експансія — повернення Стамбула на карту європейського футболу.
Головний тренер Окан Бурук — учасник тієї легендарної команди. Він чітко окреслив європейські амбіції клубу:
«Ми хочемо дійти щонайменше до чвертьфіналу Ліги чемпіонів»
— це не просто гасло, а стратегічна мета, яку він озвучив у кількох інтерв’ю та клубних презентаціях.Після двох поспіль чемпіонств у Суперлізі, Бурук вважає, що настав час для прориву в Європі. Він підкреслює, що трансфери Сане, Осімхена, а також потенційні підписання на кшталт Гюндогана — це інструменти для досягнення цієї мети, а не просто іміджеві ходи. У клубі відкрито говорять про ціль — фінал, але чвертьфінал — це мінімум, який вважається реалістичним.
«Галатасарай» під керівництвом Бурука має одну з найкращих оборон у Туреччині — лише 20 пропущених голів за сезон. Команда демонструє високу інтенсивність у захисті (7.3 дуелі, перехоплення і відбори за хвилину володіння суперника). Це дозволяє їм грати проти топ-клубів Європи не лише з надією, а з чітким планом.
Тобто зірки потрібні для конкуренції в Європі?
Не зовсім. Зіркові трансфери — це також інструмент для залучення нових спонсорів і глобальної уваги.
Підписання таких гравців, як Лерой Сане, Віктор Осімхен, а також переговори з Гюндоганом і Чалханоглу — це не лише спортивне підсилення, а маркетинговий прорив, який «Галатасарай» використовує як інструмент глобального позиціонування.
Трансфер Сане викликав світову реакцію: від BILD до Sky Sports, від The Athletic до Foot Mercato — медіа по всьому світу висвітлювали його перехід. Прямі трансляції прибуття в аеропорт, тисячі фанатів, поліцейський супровід — усе це створило ефект поп-зірки, який перетворив «Галатасарай» на глобальний бренд.
Сане відмовився від «Арсенала», «Аль-Хілаля» і «Фенербахче», обравши «Галатасарай» — це сигнал для спонсорів, що клуб здатен конкурувати на світовому рівні. Зірки для них — це гарантія охоплення: трансляції, соціальні мережі, мерч, фан-бази.
Спонсори типу Pasifik Holding і Rams Global отримують міжнародну видимість, що підвищує цінність контрактів. Клуб може переглядати умови з існуючими партнерами і залучати нових — з більшими бюджетами і глобальними амбіціями.
Це можна порівняти з тим, як ПСЖ використовував трансфери Неймара і Мессі для просування Qatar Airways. Чи як «Інтер Маямі» перетворив Мессі на платформу для Apple TV і Adidas. «Галатсарай» йде схожим шляхом, але з турецьким контекстом — будівельні гіганти, національна гордість, європейська експансія.
Хто за за цим усім стоїть?
Віце-президент «Галатасарая» Метін Озтюрк. Він уособлює бізнес-мислення клубу, де успіх вимірюється не лише трофеями, а й фінансовою стійкістю, глобальним іміджем і стратегічним розвитком.
Озтюрк — підприємець із понад 40-річним досвідом у страхуванні, рекламі та асистанс-сервісах. Він очолює компанії Assistline та Güneş Reklamcılık. З 2022-го року — другий президент клубу, обраний у команді Дурсуна Озбека.
«Галатасарай завжди голодний до успіху»
— це не просто емоційна фраза, а ключ до політики трансферів, інфраструктурних проєктів і європейських амбіцій. Озтюрк активно підтримує ідею, що успіх у Лізі чемпіонів — це не розкіш, а необхідність, особливо з огляду на зовнішні борги клубу.Озтюрк виступає за інтеграцію бізнесу та спорту, де трансфери зірок — це інвестиції, а не витрати. Саме під його керівництвом клуб уклав мільйонні спонсорські контракти з Pasifik Holding та Rams Global. Він також курує продаж бази у Флорії, що має принести клубу до 500–600 млн євро.
Гарно звучить, але ж є і ризики?
Безумовно. По суті, «Галатасарай» грає ва-банк. Кожен трансфер — це ставка на те, що клуб зможе перетворити спортивний успіх на фінансову стабільність. Інакше — боргова спіраль, яка може знищити навіть найамбітніший проєкт.
Станом на 2025-й рік «Галатасарай» має загальний борг понад 324 млн євро, з яких 293,9 млн — це зовнішні (небанківські) зобов’язання. Це найбільший борговий тягар серед усіх турецьких клубів («Фенербахче» має 255,5 млн зовнішнього боргу, «Бешикташ» — 209,3 млн).
Це важливо, бо клуб витратив понад 66 млн євро чистими на трансфери за останні 5 сезонів, але не компенсував це продажами. Зарплати зірок — на рівні топ-ліг. Високі витрати плюс нестабільна ліра — ризик валютних втрат і бюджетного дефіциту.
Вийти з ситуації можна через Європу. Вихід до основного етапу Ліги чемпіонів приносить щонайменше 18–20 млн євро. Кожен крок далі — це додаткові бонуси від УЄФА, спонсорські надходження, продаж мерчу. Тому успіх у Європі — це інструмент для реструктуризації боргів, а не просто спортивна мрія.