– Як ти зрозумів, що футбол – це твоє і надовго?
– Це було з самого дитинства. Мене старший брат завжди всюди з собою брав, тому навіть не було якихось інших варіантів. Тому що кожен день народження і так далі – це була форма, м’яч, і мені більше нічого не треба було.
– Ким з футболістів захоплювався в дитинстві?
– Мессі та Ін’єста – це так, щоб найбільше прям.
– А з українських?
– Ярмоленко, Коноплянка дуже подобалися.
– Пам’ятаєш свій дебют у професійному футболі на найвищому рівні?
– Звісно, пам’ятаю. В УПЛ я дебютував за «Чорноморець» у Чернігові в матчі проти «Десни». Це було дуже пам’ятно. Звісно, матч завершився не так, як нам хотілося б, але це був дуже хороший досвід.
– Яка твоя найсильніша футбольна риса?
– Не знаю, важко сказати. Я просто люблю, коли інші говорять, не люблю про себе говорити.
– А з якою своєю рисою ти борешся і що б хотів змінити в собі як футболісті?
– Можливо, десь більше нахабства – в хорошому сенсі, маю на увазі, спортивного нахабства.
– Чи буває в тебе, що ти відчуваєш вигорання? І як ти з цим борешся?
– Я намагаюся не доводити до цього, якщо чесно. Думаю, у всіх є такий досвід у житті, коли таке трапляється. Тому ти потім вчишся просто до цього не доводити.
– Найнеприємніший суперник, з яким ти колись грав – команда, або гравець?
– Найнеприємніший – це мається на увазі найсильніший?
– Давай два варіанти. Або найсильніший, або найнеприємніший у тому плані, що підступний, грубий і так далі.
– Підступних, таких, щоб супергрубих, якось не було, а найсильніший для мене – мабуть, один з таких це збірна Марокко на Олімпіаді-2024.
– Як ти ставився до критики? Слухаєш, фільтруєш, ігноруєш?
– Фільтрую. Просто зараз такий час, що соцмережі, і ти не можеш повністю того не бачити. Але, коли бачиш – дивлячись від кого. Дещо сприймаєш, дійсно прислухаєшся, на дещо просто не звертаєш уваги.
– Як тебе змінив футбол, як людину?
– Футбол дійсно дуже впливає на тебе як особистість, тому що ти спілкуєшся з дуже багатьма людьми, постійно перебуваєш у стані конкуренції, і так далі. Тому думаю, що тільки позитивно.
– Чим ти займаєшся в вільний час? Опиши свій ідеальний вихідний вдома.
– Так як у мене з’явилася дитина не дуже давно, то ідеальний вихідний вже не виходить, як раніше. Прокидаємося, поки всі справи з дитиною зробити, потім погратися, поснідати бажано, якщо він спить. Якщо не спить – то гратися з ним. Обов’язково прогулятися та й просто побути вдома. Я дуже ціную час зі своїми рідними. Коли є можливість, завжди проводжу його з ними.
– Що завжди з тобою в день матчу – предмет, ритуал, звичка?
– Зі мною завжди молитви – це, в принципі, найголовніше. Ну і, звісно, такі речі такі, як телефон у всіх, навушники.
– Як відрізняється Микола Михайленко вдома від Михайленка на полі?
– Я в житті зовсім спокійний, зовсім не конфліктний, і так далі. Але на полі іноді потрібне, як я кажу, нахабство в хорошому сенсі – тому я працюю над цим.
– Твій улюблений момент, епізод у формі «Динамо»?
– Це мій перший матч, звісно, у футболці «Динамо», тому що я був в орендах і мріяв про те, щоб повернутися й одягти цю футболку. Тому це для мене було дуже пам’ятно.
– Який момент у минулому сезоні дав тобі найбільше емоцій?
– Думаю, що це матч 2-го кола з «Шахтарем», коли ми на останніх хвилинах зрівняли рахунок і 2:2 зіграли. Тоді було дуже багато емоцій дійсно.
– Хто в команді «Динамо» найбільше тебе мотивує?
– Андрій Ярмоленко.
– Найбільша підтримка в твоєму житті – від кого вона приходить у найважчі моменти?
– Однозначно, моя дружина. Це найперша людина, яка завжди зі мною і найрідніша для мене. Ну і, звісно, потім батьки та старший брат.
– Яке твоє найулюбленіше місто або стадіон, де тобі доводилося грати?
– Найулюбленіший стадіон – ім. Лобановського, мабуть. Мені дуже подобається атмосфера на ньому.
– Яку пісню ти асоціюєш з перемогою?
– Мабуть, пісня Freed From Desire.
– Чи мрієш ти, щоб тебе колись на полі називали Миколайович?
– Та ні, не мрію. Якщо воно так буде – то так буде, якщо ні – то нічого страшного.
– Що ти хочеш, щоб про тебе згадували вболівальники «Динамо» через 20 років?
– Я хотів би, може, щоб просто згадували як хорошу людину і дійсно професіонала, хорошого футболіста. Щоб поважали – це було б для мене за щастя, – сказав Михайленко.