Причому команду Валерія Лобановського організатори попросили зіграти в червоній формі, з якою тоді асоціювалась тоталітарна країна СРСР. Організація цієї поїздки відбулася в режимі суворої секретності, у результаті чого, більшість радянських медіа дізналися про неї лише постфактум.
Гра дипломатії
СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем в останній день Шестиденної війни 1967 року. Лише в 1988 році країни обмінялись консульськими групами. У межах потепління відносин ізраїльські рятівники навіть допомагали подолати наслідки страшного землетрусу у Вірменії.
«Ще на зборах у німецькому Руйті імпресаріо запропонував нам організувати виставкову гру зі збірною Ізраїлю, – пригадував у 2013 році в розмові з автором цих рядків «ізраїльську історію» Ігор Черкасов, який з 1987-го по 1991-й роки їздив з київським Динамо в закордонні відрядження як заступник керівника делегації. – Команді запропонували гарні умови – переліт, розміщення коштом сторони, яка приймала. Лобановський погодився – гра в південній країні органічно вписувалася в програму підготовки до нового сезону.
Ось тільки на той момент у СРСР не було дипломатичних відносин з Ізраїлем – усі міжнародні контакти велися через консульську групу, яка знаходилася при фінському посольстві. Коли ми зателефонували до Києва і розповіли про свої плани, нам неофіційно порекомендували не робити дурниць і повертатися додому. Мовляв, за таке самоуправство багатьом ризикуємо. Мені вже почала малювалася картина, як по поверненню додому колеги в аеропорту зустрічають мене і я їду на службовій машині в іншу сторону, ніж вся делегація. Довелося поділитися своїми сумнівами з Валерієм Васильовичем».
Лобановський у відповідь запропонував організувати телеграму з міжнародного відділу ЦК КПРС, яка дозволяла Динамо виїзд, причому з побажаннями перемоги. І, враховуючи потепління відносин між країнами, це спрацювало. До організації поїздки Динамо долучився редактор спортивного відділу газети Хадашот Пінхва Захаві, який у футбольному світі зараз відомий як впливовий агент Піні Захаві.
«Враження були неоднозначні, – згадує Черкасов. – Біля трапу літака ми побачили 2 БТР. Після мирної Європи – це було дивовижне видовище. І наш багаж перевіряли дуже ретельно, з собаками. На стадіоні імені Бен-Гуріона був аншлаг – прийшло 25 тисяч глядачів. Здавалося, цілі трибуни займали емігранти з СРСР, які під час матчу скандували: «Динамо – чемпіон!».
Бенефіс Яремчука
Серед глядачів був і тодішній президент Ізраїлю Хаїм Герцоґ. Зустріч почалася з хвилини мовчання, якою вшанували жертв землетрусу у Вірменії. Динамо виставило свій бойовий склад. Господарі мали можливість забити гол першими, але Андрій Баль виніс м’яч з пустих воріт. А далі збірна Ізраїлю отримала гол «в роздягальню» – на 44-й хвилині фірмовий удар здалеку вдався Геннадію Литовченку.
Зліва на право: Ігор Беланов, Павло Яковенко, Олег Кузнецов і Василь Рац
Другий тайм став бенефісом Яремчука, якому вдалося з паузою в три хвилини зробити дубль. Перший гол півзахисник забив на 59-й, а другий на 61-й хвилинах. А до цього в протистоянні з Олегом Протасовим автогол ударом головою оформив Жане.
У підсумку ізраїльські газети рясніли політичними заголовками «Гласність розбиває оборону збірної Ізраїлю», «Політика відкритості, втілена в голах». Окремо було відзначено в одному з заголовків автора дубля: «Яремчук – всемогутній футболіст».
«Гру в Тель-Авіві ми розглядали як один зі щаблів у підготовці команди до нового сезону, – зазначив тренер Динамо Валерій Лобановський. – Зауважу, що команда Ізраїлю зібрала всіх найсильніших футболістів. Не торкаючись деталей гри, якою я загалом задоволений, хотів би відзначити привітність і доброзичливість глядачів. Думаю, ми зробили корисну справу щодо спортивної дипломатії».
Не в останню чергу завдяки цьому вдалому для киян матчу, надалі у відразу шість футболістів Динамо, які виходили на поле стадіону Рамат-Ган, підписали контракти з ізраїльськими клубами.
Уже в 1990 році Віктор Чанов почав захищати ворота Маккабі з Хайфи, а в 1994 році футболку цієї ж команди одягнув Олег Кузнецов. Андрій Баль в 1991 році підписав контракт з Маккабі (Тель-Авів). Володимир Горілий в 1992 році – з Хапоелем (Хайфа). Герой гри Іван Яремчук в 1994 році опинився в Хапоелі з Рішон-ле-Ціона. А Олександр Жидков, який в цьому матчі вийшов замість Віктора Чанова, відіграв 5 сезонів (1993-1998) за Хапоель Цафририм (Холон).
Іван Яремчук: Коли почалася війна, записався в тероборону
Третій тайм, танець живота та кривава Мері
В рамках поїздки організатори підготували цікаву культурну програму, яка здивувала киян. Окрім відвідування Стіни плачу в Єрусалимі, в рамках третього тайму команду повезли в ресторан, який більше нагадував в сучасному розумінні нічний клуб.
«Вечеря після матчу відбулася в ресторані «Берізка», – пригадував Черкасов. – Як видовище був обіцяний «танець живота». У розпал вечері з'явилася танцівниця, яка трохи відрізнялась своїм виглядом від наших уявлень про таке… Вона присвятила нам понад дві години. Підходила до столиків, зазивала гравців і тренерів приєднатися до неї. З одного зі столів піднялися двоє гравців. Один вирвався на середину танцмайданчика та допомагав танцівниці, вміло повторюючи її рухи. За ним пішов і другий футболіст.
Валерій Васильович попросив свого асистента Володимира Веремеєва дізнатися, у чому справа. З'ясувалося, що через шеф-кухаря та персонал в замовлений томатний сік футболістам додавали трохи горілки».
Відеоогляд матчу Ізраїль – Динамо Київ
Збірна Ізраїлю – Динамо Київ 0:4 (0:1)
Голи: Литовченко, 44 (0:1). Жане, 50 – у свої ворота (0:2). Яремчук, 59 (0:3). Яремчук, 62 (0:4).
Динамо: Чанов (Жидков), Яремчук, Баль, Кузнецов, Дем'яненко, Рац, Михайличенко (Стельмах), Литовченко, Яковенко (Горілий), Беланов (Корнієць), Протасов.
Суддя: Бен-Іцхак.
24 січня 1989 року. Тель-Авів. Стадіон «Рамат-Ган», 25 000 глядачів.
Максим Розенко, Чемпіон