– У вас трохи нетипова біографія. Багато вихованців академії Металіста, народжених на початку 2000-х, потім кудись переходили. Як так сталось, що згодом Богдан В’юнник був у школах і Динамо, і Шахтаря?
– Це цікава історія. Завжди вірив у себе, але ніколи б не сказав, що гратиму у всіх цих найкращих школах. Розкажу такий ексклюзив – перед Динамо міг опинитись і у Дніпрі, але разом із батьками вирішили залишитись у Металісті, а наступного сезону (у 2016-му) я перейшов у Динамо.
– А чому не вибрали ФК Дніпро?
– У Металісті тоді ще було не так погано у плані фінансів. Ні, не кажу, що я щось заробляв. Просто в академії були їжа, світло, вода, а ми брали участь у турнірах. Все необхідне було.
Проте, я сам з Харкова та у певний момент переїхав до академії, бо там сказали, що усі основні гравці мають жити на базі. Згодом перестали давати гарну їжу, а мені сказали, що я маю повернутись додому, щоб трохи легше було вихованцям з інших міст.
Влітку з батьками вирішили йти у Динамо. Тоді у академію Динамо прийшов Альберто Босх і мене запросили.
– Уже за рік ви були в Шахтарі. Це правильне рішення, чи потрібно було залишатись у столичному клубі?
– Знаєте, я ставив собі запитання: «Що було б, якби я залишився?». Але ні про що не шкодую, оскільки пережив у академії та головній команді Шахтаря найкращі моменти у житі. Мені й у Динамо подобалось, тому навіть не можу відрізнити де краще.
– Які відмінності є між школами двох українських грандів?
– За рівнем академій вони нічим не відрізняються. Відмінність полягає у тому, що в Динамо був іспанський стиль, у Шахтарі – спочатку іспанський, потім португальський.