Африканці — дуже непрості хлопці із дуже непростою ментальністю. Попри беззаперечний талант, якась дрібниця може все зіпсувати.
Дмитро Селюк привозив за тарілку супу Каргбо та Беніто. Ніхто нічого не чекав, нічого не вийшло. То скоріше було потрібно гравцям, щоб мати статус колишніх гравців «Динамо» та прилаштовуватися хоч десь.
Були величезні сподівання на Самбу Діалло. У юнацькій команді «Динамо» він реально виділявся. Робив різницю на рівні «Баварії», «Барселони», «Бенфіки». Волошин, Яцик, Вівчаренко, Нещерет, Бражко — у першій команді «Динамо», а Самба — ні. Зараз він без клубу фактично. Я думаю, що підписання нового дорослого контракту не пішло йому на користь. Далі вже дорога до низу. Сьогодні це гравець рівні середняків УПЛ.
Тає Тайво приїздив до Києва у статусі колишнього гравця «Мілана», «Марселя», але в Україні його рівень не вразив. Дуже посередній гравець, який нічим не кращий за українських гравців. У африканців є така фішка, що вони за 3−5 років проходять свій пік.
Дьємерсі Мбокані був супер-форвард, але проблеми характеру. Він не завжди хотів, не завжди йому було цікаво. Враховуючи гроші за нього залученні та його особисті умови, є певні сумніви, що він їх виправдав.
Мені дуже імпонував Браун Ідейе. Він мав швидкісні якості, був успішним у силовій боротьбі. Мав гольове чуття. Починав дуже здорово, потім вже був не такий яскравий. Але був проданий за більші гроші, ніж придбаний.
Разом із ним грав інший нігерієць Лукман Аруна. Він пригадується тільки дуже сильним ударом та схильністю до зайвої ваги. У Києві так не став основним. Після «Динамо» відверто загубився.
Ісмаель Бангура був улюбленцем київських вболівальників. На індивідуальному класі забивав, вирішував долю епізоду. Швидкий, координований, пластичний, має гольове чуття. Проблема Бангура була в тому, що у той час зійшла зірочка Артема Мілевського. Якщо вірити Трансфермаркт, то «Динамо» продало гвінейця на 5 млн євро більше, ніж купили.
Разом із Бангура до Києва приїхав Папе Діакате, але проблемою центрального захисника із Сенегалу були травми.
Напевно, що найдовше за першу команду «Динамо» грав Айіла Юссуф. Свого часу Йожеф Сабо поставив нігерійця до складу першої команди та він відразу заграв. Юссуф протягом 10 років перебував на контракті столичного клубу. Головна проблема — травматичність. Жодного повноцінного сезону Айіла не провів.
Бадра Ель-Каддурі вважають останнім трансфером Лобановського. За чутками саме Валерій Васильович затвердив його перехід, але, на жаль, не дожив до спільної роботи в новому сезоні. В системі столичного клубу пробув понад 10 років. Спочатку програвав конкуренцію Андрію Несмачному, а потім вже почав стабільно грати. В один період виходив на позиції опорного півзахисника. Ель-Каддурі київські вболівальники прозвали «енерджайзером» за величезну самовіддачу на полі.
Ще у часи Валерія Лобановського були підписанні Харрісон Омоко та Лаккі Ідахор. Омоко так і не доріс не першої команди «Динамо». Ідахор грав навіть в Лізі чемпіонів та забивав навіть «Боруссії» (Дортмунд). Після смерті Метра Лаккі відверто загубився.
Ще були Франк Теміле та Емануель Окодува, але ніякого сліду в «Динамо» вони не залишили.
Як показує досвід, більшість африканців — норовливі хлопці. До яких потрібно шукати підхід. Тільки в рідких ситуаціях вони можуть грати в одній команді тривалий час. 2−3 роки максимум, щоб у них був новий виклик. На одному місці засиджуватися не можуть. Пік африканського гравця може пройти доволі швидко.
Що стосується Огундани та Тіаре, то мені подобаються їх гарні фізичні якості. Саме ця чеснота дуже важлива для африканських футболістів. Завдяки витривалості та фізичній силі вони здатні робити різницю.Дуже багато буде залежати від того, як до них знайде індивідуальний підхід штаб Олександра Шовковського. Саме тренерський фактор тут ключовий.
Сергій ТИЩЕНКО