От пригадайте — як ви ще років десять-пʼятнадцять назад реагували на словосполучення “футбол в Ісландії”? А що там цікавого? Мабуть, один Ейдур Гудьйонсен та десять кремезних “дроворубів”, які вилізли з гейзерів, аби поганяти мʼяча.
Аудиторія завжди упереджено реагує на “нефутбольні” країни, а потім щиро дивується, звідки ж у них зʼявилося якщо не перспективне, то притомне покоління, здатне братися за серйозні завдання. Так було зі Сполученими Штатами, це ж пережили ісландці. Їхній прогрес широко тиражувався під час Євро-2016, хоча насправді команда й до цього зробила кілька непоганих підходів, щоб потрапити на той чи інший турнір.
Наприклад, скандинави цілком претендували на путівку до Бразилії у 2014-му — набрали 17 балів, фінішували другими у секстеті Е, а далі безбожно спасували хорватам у стиках (0:3). Озирнувшись ще трохи назад, бачимо, що і в 2003-му колектив мав шанси на Євро-2004 — цього разу обмежився третім рядком у відборі (13 очок), але до останнього сперечався із Шотландією (14), котра в плейоф отримала на горіхи від Нідерландів (1:6).
Тобто, не все так жахливо, не на рівні проклятих Богом аутсайдерів, приречених винятково терпіти у ролі груші для побиття. Тим не менш, Ісландія ігнорувалася — поряд із умовним Гільфі Сігурдссоном виступали такі люди, як Ханнес Халльдоурссон; лунали жарти про те, що воротар співміщає спорт із роботою відеорежисера, незабаром смішки стихли й натомість змінилися захопленим вереском — у Франції вікінги змусили себе ідентифікувати та забути про упередження.
ЧС-2018 закріпив імідж, показав, що збірна володіє яким-не-яким стилем, може поставити підніжку та добитися бажаного. Навіть попри пропущені чемпіонати Європи (2020, 2024) та Мундіаль у Катарі, суспільство не втратило віру в можливості Ісландії — підросло нове покоління, прибули чергові герої і от “наші хлопці” досить загрозливо виглядають на тлі України. Це не випадок долі, а спроби в системність, початок якої взятий із нульових. Розповідаємо, що було виконано для перевтілення — це не чудо, а кропітка праця.
Розмір має значення
У випадку Ісландії люблять кидатися в крайнощі — “от, крихітна країна, населення з Вінницю, зате які результати”. Мовляв, Україна територіально більша, то чому не виходить бодай аналогічно?
Знаєте, тут розмір все ж має значення — місцева федерація, KSI, відзвітувала, що на кожні 1800 людей припадає один тренер категорії А. Англія після того, як зганьбилася у 2016-му, підняла свої папери та дізналася, що фахівець такого ж ґатунку охоплює 45 тисяч бажаючих зайнятися футболом. Різниця колосальна.
У 2000-х острівʼяни лише мріяли про таке. Сігурдур “Сіґґі” Ейольфссон, колишній технічний директор асоціації, пригадав ранній етап становлення:
“KSI тоді була дуже маленькою. Там було, можливо, десять чи одинадцять людей. Мій офіс був кімнатою для переговорів, тому мені завжди доводилося прибирати зі столу, коли планувалася зустріч”.
Тодішня Ісландія скромно стояла осторонь, не входила до тренерської конвенції УЄФА, тож не мала ліцензування, стандартів та рекомендацій. Ейольфссон самотужки адаптував шаблони УЄФА під специфіку регіону, добився того, щоб курси менеджменту надавалися у спрощеному доступі, без спеціального запрошення, як це заведено у континентальній Європі.
“Нам довелося розробляти курси з нуля та вирішувати, чого навчатимемо на кожному щаблі. Я запитав себе: “Що важливо знати тренерам збірної Ісландії, щоб покращити рівень гри?”. Ми значно покращили тренерську освіту. Нас небагато, — близько 400 тисяч, — тому зробили курси якомога дешевшими та доступнішими, щоб приїхало якнайбільше охочих.
А ще в Ісландії усім платять. У деяких країнах, як-от у Норвегії, де я теж почерпнув досвід, є тренери-волонтери, які безкоштовно “ведуть” дітей, але в Ісландії це професія, ви можете зосередитися на ній дуже рано.
Коли ми отримали значки УЄФА, все вибухнуло. Усі хотіли маленьке посвідчення, яке можна носити у гаманці, “засвітити”, що ти з ліцензією. Ми зʼясували, що це справді обнадійливо”, — пояснив Сіґґі.
Причому КSI діяла методом батога та пряника — так, дала нагоду реалізуватися, проте водночас поставила жорсткі рамки. Уявіть собі: якщо чинний чемпіон вищого ешелону мав на балансі бодай одного неліцензованого тренера (наприклад, керманича U-14), то взагалі не допускався до захисту титулу. У майбутньому санкції дещо помʼякшили, але крупні штрафи, ладні зламати карʼєру, нікуди не поділися.
Що на практиці? Дипломовані спеціалісти виховують дітей із пʼятирічного-шестирічного віку, поряд немає батьків, які б вказували за спиною та чинили вплив — їхня присутність суворо заборонена.
Арнар Білл Гуннарссон, нинішний техдир та начальник департаменту освіти, додав:
“Не те, щоб наша система освіти якась краща, ніж в інших країнах. Ми сповідуємо конвенцію УЄФА, робимо на курсах те саме, що й решта.
Різниця полягає в тому, що у нас просто більше висококваліфікованих тренерів. Ми навчаємо так багато людей, що навіть наймолодші мають підготовлених менеджерів. В інших країнах тренерів категорії В можна знайти тільки в академіях. Тут, коли мій чотирирічний син йде на тренування, то поряд із ним хтось зі значком “В”.
Як стверджує KSI, у 2003-му жоден коуч не міг похвалитися причетністю до UEFA-B або UEFA-A. У січні 2004-го зʼявилися дебютні “ластівки” й їхня кількість стрімко росла — станом на 2018-й були оприлюднені такі показники:
Тренери з ліцензією UEFA B або вище — 669
Тренери з ліцензією UEFA A або вище — 240
Тренери з ліцензією UEFA Pro — 17
KSI не спонукає до єдинодумства в тактичних нюансах, навпаки прагне бачити різний спектр думок на полі — у подальшому це гарантує глибину та дозволить ефективно виплутатися із тієї чи іншої ігрової ситуації. Частково це вже простежується — зауважте, якими дуболомними сприймалися футболісти раніше (за всієї симпатичності, на Євро-2016 ми прогнозовано засвідчили стиль “битися-боротися”). Сьогодення малює Альберта Гудмундссона, Хакона Харальдссона чи Ісака Йоуханнессона — це представники нової генерації, яка б ніколи не трапилась, якби не жага до навчання.
Штучний інтелект
У 90-х Ісландія потерпала від алкоголізму. Влада шукала спосіб направити молодь у вірне русло та зрештою зупинилася на футболі. Індивідуальні види — це добре, але тут потребувалася масовість. Значні інвестиції держави у сумісництві з KSI перетворили пустку на середовище, де можна рости — все вирішили штучні поля.
Суворий клімат не дозволяє вирощувати та доглядати за травою, та і літо занадто коротке — це не той варіант, де вдасться залучити максимальну аудиторію. Ініціатива про створення мережі полів зі штучним покриттям була прийнята наприкінці 90-х — ісландська делегація відвідала Норвегію, де наближені погодні умови, та ознайомилася з процедурою побудови.
KSI взяла на себе зобовʼязання розширити норвезьку концепцію — спроектувала стратегію будівництва опалюваних критих “футбольних будинків” (knattspyrnuhús) у кожному ісландському містечку. Частина інфраструктури підтримувалася безпосередньо клубами, ще низка міні-майданчиків постала біля освітніх закладів.
Перший “футбольний будинок” був збудований у Кефлавіку у 2000-му. Що є зараз? 179 повнорозмірних полів з натуральною або штучною травою у приміщенні чи на відкритому повітрі. Це означає, що на поле припадає близько 1800 жителів; якщо ж опиратися на число зареєстрованих футболістів (23 тисячі), то тут уже кожні 128 гравців мають доступ до комплексу.
KSI і тут порадувала статистикою:
Криті штучні поля (футбольні зали) повного розміру — 7
Криті штучні поля (футбольні зали) половинного розміру — 6
Відкриті штучні поля повного розміру — 24
Відкриті штучні поля половинного розміру — 6
Відкриті міні-поля зі штучним покриттям — 154
Відкриті поля з натуральною травою повного розміру — 148
Інвестиції в міні-майданчики себе виправдовують. Арнар Гуннарссон це підтвердив:
“Майданчики у школах використовуються дітьми під час перерв та після уроків — вони постійно заповнені”.
Палл Халлдорссон, гендир компанії Metatron з Рейк'явіка, яка встановила низку полів протягом останніх 15 років, погоджується.“Поля поруч зі школами використовуються дуже часто. Я знаю це, бо мене покликали доглядати за деякими з них”.
Фінансування забезпечувалося міськрадами, але саме KSI принесла гранти від УЄФА та ФІФА. Тож “штучний інтелект” впроваджений бездоганно — охопив дітей, молодь, аматорів та професіоналів. Халлдорссон це відмітив:
“Не випадково спостерігається збільшення кількості виняткових гравців, яких Ісландія змогла випустити. Зараз ми бачимо, що відбувається, коли молоді гравці мають можливість годинами тренуватися на грати у футбол”.
За таких обставин так і хочеться заявити — у Ісландії все буде добре. Навіть якщо результат не складеться прямо зараз, то все буде попереду. Наполегливість, притаманна скандинавам, помножена на ресурси, не може не дати плоди.
Фото — Getty Images / Global Images Ukraine