Колишні футболісти «Динамо» Денис Бойко та Олександр Андрієвський розповіли історії про корупцію в дитячому футболі.
Олександр Андрієвський: «Було «Динамо» Відрадний. Мене відправили у Відрадний. У мене тоді був Петраков тренером. Олександр Васильович мені трохи характеру дав».
Денис Бойко: «Так чому саме один рік? Чому так не затримався?»
Олександр Андрієвський: «Я бачив, що на той час у «Динамо» були не сильніші за мене хлопці: син ведучої з телеканалу, син ще когось і так далі. І щось мене це трохи дратувало – я хотів грати у футбол. І я перейшов до школи «Атлет».
Денис Бойко: «Також у мене є там друзі – не в структурі київського «Динамо», щоб не подумали, що ми зараз наговорюємо. Не буду називати клуб, але він у Києві знаходиться. І от до мене приходить мій знайомий, у якого є син, йому 10 років. І він каже: «Блін, та капець, там той тато там працює, мама там працює, вони тренеру щось дають, щось якось вирішують, а мій малий…» Там адекватний батько, так скажемо, і він малому ледь не датчики вішає, постійно дивиться, хоче, щоб дитина розвивалася. І я бачив кілька ігор – хлопчик дійсно перспективний. Але через цю, не знаю, як правильно зараз назвати, корупцію в дитячому футболі, він виходить лише на останні 2-3 хвилини. Матч триває, наприклад, 20 або 30 хвилин. А на його позиції грає хлопчик дуже посередній. А цей виходить — він біжить, у нього навіть правильні футбольні рухи. І батько, звісно, незадоволений.
До чого я це все веду: чи тобі, чи, можливо, твоїм батькам тоді не сподобалася така несправедливість, коли через чиїсь зв’язки чи впливових батьків ставлять іншого хлопчика, а ти тренуєшся? Це, чесно, для мене сюр. Тому що це – діти. Неможливо так перебирати. Якщо є склад із 15-20 хлопчиків, то всі повинні отримувати рівну частину ігрового часу».
Олександр Андрієвський: «100%. Я теж так рахую. Я по собі пам’ятаю, що це для мене така психологічна травма була. Я плакав приходив додому. І батьки мені казали: «Давай підемо звідти, не будемо триматися, що це просто «Динамо». І я пішов вже перед тим, як почалося... це як би школа була, ДЮСШ, а потім академія. Я перед академією пішов в «Атлет», тому що важко було мені терпіти. І трошки видихнув. І через 1,5 роки я пішов в академію «Металіста» вже».