Часто лунає питання: «а хто, якщо не Шовковський?». От в рамках нашого блогу спробуємо розібратися з цим питанням.
1. Архетип «хтось із структури». Варіант - Ігор Костюк. Чому так: розуміє структуру, кадрове наповнення. Може забезпечити обмін з академією та юнаками Не перечитиме. Свій. Дешевий. Чому ні: кіт у мішку, стосується всіх інших варіацій цього архетипу. Нема великих амбіцій, обмежені знання, скіли, вряд чи дасть великий прогрес на дистанції.
2. Архетип «динамівське серце». Варіант - Олег Лужний. Чому так: відповідає традиціям клубу. Має величезну повагу фанів та власників. Авторитетний та авторитарний. Суворий та справедливий. Читав легендарні конспекти та відчував на власній шкурі методи ВВЛ. Чому ні: окрім Реброва всі інші тренери цього архетипу - повний провал. Вони не адаптивні, не хочуть вчитися, живуть у світі 90-их. Можливо, Олег Романович хоча би бачив ще щось, а саме Арсена Венгера, з іншої сторони - багато років він не тренує.
3. Архетип «найкращий доступний варіант із вільних на ринку». Варіант - Юрій Вернидуб. Чому так: швидко будує команди та колективи, має свою просту, але ефективну модель гри, підтягне фізику та психологію. Успішний проти сильних команд (перемога над «Реалом»!). Чому ні: ніколи не працював в топ-клубах під високим тиском. Багато з його методів теж застарілі, хоч і ефективні для України. Його футбол дуже простяцький, точно не про розвиток, а про максимальне використання наявних ресурсів. Вік уже солідний, не про навчання новим трюкам.
4. Архетип «успішний в сучасній УПЛ». Варіант - Віталій Пономарьов. Чому так: досягає результату тут і зараз. Переграє всіх сильних опонентів, розкушує їх як желейки. Знає ринок, може привезти за собою групу вже готових гравців. Фізика буде зашкалювати, як в легендарні 80-ті. Чому ні: цей варіант поступається попередньому, бо по суті це той самий Вернидуб, за якого треба платити суттєві гроші. Ну і Пономарьов завжди грає з позиції андердога, а не домінує на полі з позиції лідера.
5. Архетип «зірка світового футболу, який хоче стати тренером». Варіант - Алесандро Неста. Чому так: колишнім зірковим футболістам дуже хочеться стати кимось помимо гравця. Але Європа - не Україна, і лише на колишні заслуги не заглядають. Треба доводити, а не в усіх це виходить одразу. Тому будуть амбіції і бажання, а розуміння футболу, набір знань - шалені. Чому ні: Несту ми взяли як приклад, його карʼєра якраз не дуже вдала, вірніше геть не вдала. Топ-гравець не значить топ-тренер, часто навпаки. Одразу будуть великі проблеми з Ігорем Михайловичем та його оточенням, з точки зору комунікації та бачення. Він захоче суттєве підсилення, якого наразі клуб не дасть, а ставити Біловара в основу вряд чи буде лише «бо так треба». Тому важко це уявити, особливо, під час війни. Хоча «Шахтар» зміг та пішов подібним шляхом.
6. Архетип «європейський тренер з середнім іменем». Варіант - Валдас Дамбраускас. Чому так: топ-тренер у нинішнє «Динамо» не поїде, тому треба копати глибше. В ідеалі був би тренер з європейським досвідом та простотою комунікації, що робить пошук дуже непростим. В голову приходить варіант з литовським тренером Дамбраускасом, портфоліо якого вже було на столі у певних українських клубах. Тут точно простіше з адаптацією та комунікацією. Є досвід роботи з міцним клубом («Лудогорець» та «Хайдук»), є знання, європейський підхід. Колись доводилось перетинатись на одних заходах з ним, то він багато що знає про Україну та «Динамо» і робота там була би не пустим звуком для спеціаліста. І по ціні ніби хороший варіант. Чому ні: зовсім немає авторитету для Суркісів. Навряд чи фахівця подібного формату сприйме консервативна частина вболівальників, яка далі живе гучними перемогами, а тут тренер, який наразі тренує умовний «Сабах. Тому цей варіант дуже цікавий, але видається малореальним з урахуванням бачення та філософії «Динамо». Бо вони далі нагадують отого чоловʼягу зі старого ролику: «а шо такоє, а ми - «Динамо» Киев». Так і живемо.