Я дуже гарно пам'ятаю кризу Динамо 2007 року, коли команда сильно котилася донизу та виявилася неконкурентною на рівні єврокубків. Щоб вийти зі складної ситуації, потрібно було різати по живому: прощатися із досвідченими гравцями, які роками приносили результат, прибирати лідерів команди та ставити молодих гравців. І вже невдовзі Динамо грало у півфіналі Кубка УЄФА.
Зараз історія дуже схожа. Нинішній склад Динамо себе вичерпав. Будь-який тренер на тривалій основі не вирішить із цими гравцями глобальних завдань. Можуть бути якісь емоції на пів року, а далі спіткає ще суворіша криза. Потрібно різати по живому, приймати непопулярні рішення та довіряти молоді, що, звісно, може призвести до проблем із результатом.
У будь-якому випадку цей сезон для Динамо вже втрачено. Захистити чемпіонський титул буде надзвичайно важко. Тож можна використати ситуацію, щоб побудувати команду та провести зміну поколінь. Для цього треба не тільки довіряти молодим гравцям, але і прощатися із досвідченими та тими, хто вже не може прогресувати.
Валентин Моргун. По ходу першої частини сезону Шовковський був невдоволений грою Нещерета, тому несподівано основним став Моргун. На жаль, він просто виявився до цього неготовим, бо тривалий час не мав ігрової практики. Два від Олександрії, три від Карпат: п'ять голів – забагато для воротаря рівня Динамо у двох матчах.
Після того повернувся Руслан Нещерет, який почав грати більш надійно. Динамо дуже потрібна конкуренція на воротарській позиції. Наразі альтернативи Нещерету просто немає. Потрібен не свій молодий воротар, який за три роки проводить кілька матчів, а людина вже з досвідом.
Денис Попов. Були великі сподівання, що він стане лідером захисту, активом клубу. Спочатку заважали травми. З віком проблем зі здоров'ям стало менше, але все одно Денис пропускає достатньо. Головне – нема ніякого прогресу, нема ніякого розвитку. Попри всі кадрові проблеми у збірній України, Попов далекий від національної команди.
Влітку 2026 року у нього завершується контракт із Динамо. Немає сенсу продовжувати. Попов не став активом клубу, за який заплатять великі гроші, і не дає ніякої надійності. Дуже посередній, нестабільний рівень.
Василь Буртник. Для мене взагалі загадка, як гравець із першолігової Ниви міг опинитися в складі чинного чемпіона України. Він не може конкурувати за місце в складі із досвідченими гравцями та десь закриває дорогу молодим футболістам у плані здобуття ігрової практики. Василь програв конкуренцію всім захисникам першої команди. Зараз є молоді Захарченко та Михавко, плюс Тіаре підписали влітку. Буртнику просто нічого робити в Києві.
Олександр Тимчик. На початку року йому виповниться вже 29. З віком він так і не став стабільним. На жаль, дуже багато травм. Маючи тільки дуже хороші швидкісні якості, на цьому далеко не заїдеш. Незрозуміло, завдяки яким характеристикам Олександр може прогресувати. І, якщо бути чесним, то він вже на це не здатен.
Більш досвідчений Олександр Караваєв виглядає куди стабільнішим, кваліфікованішим гравцем та ще й менш травматичним. Позиція правого захисника потребує кадрового посилення завдяки селекції.
Микола Шапаренко. Пік цього гравця вже минув. Прогресу немає давно. Костюк ніколи не прагнув грати у контроль м'яча. Для нинішнього тренера Динамо важливий швидкий перехід із оборони в атаку. Шапаренку буде непросто вписатися під нові вимоги. В опорній зоні вже інші запити, а на позиції атакувального півзахисника Миколі бракує різкості, швидкості.
Взимку потрібно зробите все можливе, щоб він знайшов собі нову команду, де зміг би розвиватися далі. Свого часу важка травма завадила Шапаренку перейти до сильного чемпіонату, а потім вже у Динамо сталося піке. Зараз для хавбека – останній шанс спробувати свої сили закордоном.
Анхель Торрес. Поява цього гравця для мене також залишається загадкою. Рік не грав у футбол. Мав проблеми із законом в Австралії. Перейшов до Динамо, де дуже рідко потрапляв у заявку. Зараз промайнула інформація, що колумбійський легіонер покинув Україну. Сподіваюся, до Динамо він більше не повернеться. Є Богдан Редушко. Можливо, вдасться реанімувати Самбу Діалло.
Владислав Кабаєв. У перший день осені 2026-го гравцеві буде вже 31 рік. Пік пройдено. Певний час Кабаєв виглядав доволі непогано на рівні Динамо. Потім рівень почав падати, немає стабільності, дошкуляють травми.
Контракт Владислава із Динамо діє до кінця року. Чогось нового дати Динамо він вже не може. Перспективи на високому рівні виглядають недалекоглядними. Немає сенсу будувати навколо нього нову команду. Нехай краще нестабільно грає молодий Редушко.
Валентин Рубчинський. Влітку 2024 року СК Дніпро-1 розвалювався, була можливість брати гравців за приземлені гроші на вигідних для себе умовах. Динамо разом із Піхальонком підписало також Рубчинського. Якщо на початку свого перебування у Києві Валентин виглядав гравцем ротації, то зараз дуже важко претендувати хоча б на щось. Немає ніякого розвитку.
Незрозуміло, завдяки яким даним Рубчинський може прогресувати і грати на рівні Динамо. В опорній зоні йому бракує фізичних якостей, в атаці – швидкісних. З приходом Костюка більше шансів закріпитися в команді має власний вихованець Кирило Осипенко.
Віталій Буяльський. Дуже багато років він є стрижневим гравцем для Динамо. От тільки останнім часом цього не вистачає навіть для УПЛ. Лідер Буяльський – це просто дорога в нікуди. Потрібно змінювати гру, перебудовуватися. Більше довіряти молодим футболістам, які зараз, можливо, не такі досвідчені та не мають класу, але у них більша перспектива. Їм треба вчитися брати на себе ініціативу. Насамперед мова про розвиток Осипенка.
Владислав Бленуце. Після трансферу Ваната Динамо запросило нападника зовсім іншого плану. Шкоди від приходу Бленуце поки більше, ніж користі. У системі є власний Матвій Пономаренко, який має шанси дорости до гравця національної збірної. Бленуце – обмежений форвард. Він потребує підтримки півзахисту, у кращому випадку може завершувати. Швидкісні чи технічні якості явно не вражають. Клубу потрібно визнати власну помилку та зробити ставку на Пономаренка у лінії атаки.