— Ти казав, що коли карʼєра була на паузі через службу, то навіть мріяти не міг про збірну. Як дізнався про дебютний виклик?
— Мене замінили в матчі з Полтавою, сказали йти грітися у роздягальню. Туди зайшов менеджер і повідомив новину.
— Яка була перша думка?
— Звичайно, це великі емоції, мрія збулась. Але коли ти йдеш до цього певний час, поступово граєш краще, то апетити зростають. Потрапив раз — хочеш наступного. Хочеш грати так, щоб викликали постійно.
— Наскільки легко було працювати з тренерським штабом Сергія Реброва?
— Хвилювань не було. Після повернення із ЗСУ у футболі взагалі хвилювання зникли. Я знав багатьох футболістів, з кимось грав за молодіжку Динамо. Плюс зі мною їхали хлопці з Полісся, я добре знав тренера Альберто ще з академії Динамо. Тому їхав спокійно, – сказав Владислав.