Зимова пора для усіх без винятку футболістів асоціюється не лише з довгоочікуваними канікулами, а й із тренувальними зборами. На них закладався фундамент функціональної підготовки на цілий календарний рік – як у виснажливих тренуваннях, так і у контрольних матчах із різними суперниками.
Про те, якими нелегкими були збори за часів роботи Валерія Лобановського у київському «Динамо» згадує володар «Золотого м’яча» 1986 року Ігор Бєланов.
- Період міжсезоння був для нас дуже важливим, адже ми боролись відразу на кількох фронтах – у чемпіонаті, Кубку СРСР, Кубку Федерації футболу, у єврокубкових турнірах, -
зауважив колишній форвард «Динамо»
. – Для майже усіх динамівців були ще виступи за збірну СРСР. Так от, у зимовий період ми вирушали на тренувальні збори до Чорноморського узбережжя Кавказу та у німецький Руйт, де і працювали по наміченій програмі Валерія Васильовича Лобановського.- Було важко?
- Дуже. Заняття були такими, що доходило до нудоти, хотілось рвати. Однак наше покоління було напрочуд терплячим. Разом з тим ми розуміли, що це необхідно. Адже працюючи по методиці Васильовича, коли доводилось проходити через виснажливі тренування, ми потім могли розраховувати на турнірні успіхи як на внутрішній, так і на європейських аренах. Пригадую, як важко було готуватись на Чорноморському узбережжі Кавказу, де часто доводилось місити багнюку на розкислому полі, та ще й у дощ. І жодне тренування тоді не відмінялось. Заняття проводились щоденно, по три рази на день! Так не тільки зміцнювалась фізична готовність, а й гартувався характер. У Руйті умови для роботи і відновлення були значно кращими – там якісні поля, комфортний побут, відмінний сервіс. Проте характер занять у Лобановського не мінявся – все та ж важка та виснажлива робота. Навантаження були величезні! У порівнянні з «Чорноморцем», де я грав до переходу в «Динамо» впродовж чотирьох років, це було як небо і земля.
- Робота з Валерієм Лобановським принесла вам не лише медалі та кубки, а й високе міжнародне визнання – звання найкращого футболіста Європи. Ваш «Золотий м’яч» - найкраща винагорода за виснажливу працю не тільки на зимових зборах, а й в іграх на усіх фронтах.
- Безперечно. І я щасливий, що завдяки моїм партнерам по «Динамо» та збірній СРСР мені вдалося отримати таку почесну відзнаку від France Football. На жаль, зараз наш футбол з відомих причин переживає не найкращі часи, та й відношення нинішніх молодих хлопців з «Динамо» до вимог гри мільйонів є вже не таким, як раніше. Дехто з них навіть не знає про своїх попередників, які захищали кольори цієї легендарної команди 30-40 років тому. Прикро, адже наступність поколінь має бути у кожному клубі. Та зараз все по-іншому. На жаль, внесок мого покоління у клубну історію пам’ятають хіба що вболівальники зі стажем та ветерани футболу. З роками, схоже, все наче знецінилось… Про що можна говорити, якщо зайшовши у клубний магазин «Динамо» у столиці мене «ощасливили» тим, що зробили 10-процентну знижку на придбання фірмової сумки з літерою «Д». У ту мить на душі стало якось гірко. Тільки не подумайте, що я плачусь. Ні. Повірте, справа зовсім не у матеріальному факторі, адже я можу собі дозволити купити ту чи іншу річ навіть за повну ціну. Справа в іншому – у відношенні. Кожен із моїх одноклубників по «Динамо» свого часу зробив чимало для славетної історії клубу, і це не повинно забуватись. Я постійно спілкуюсь із Блохіним, Михайличенком, Заваровим, Безсоновим, Дем'яненком - своїми товаришами по команді, які як і я налаштовані лише на позитивні справи у футболі. Особисто мені завжди приємно бувати із «Золотим м'ячем» серед дітлахів, які мріють стати футбольними зірками. Це добра і почесна місія.