«Левам» так і не вдається знайти свого тренера, який вивів би їх на нові висоти.
Жозе Мораіш покинув Україну. Португальський тренер мав контракт на три сезони, але попрацював у Львові лише декілька місяців. Отримавши кращу пропозицію, поїхав із Карпат. Таке футбольне життя, що тренери та футболісти хочуть заробляти більше. Звинувачувати когось немає сенсу. Це потрібно сприйняти як реальність та спробувати на цьому отримати власні дивіденди.
Мораіш вже став четвертим тренером Карпат за останні півтора сезони. Поки «левам» так і не вдається знайти свого тренера, який вивів би їх на нові висоти. Негативний досвід – теж досвід. На цьому потрібно вчитися, якщо не можуть чи не вміють вчитися на чужих помилках.
Спробую створити характеристики нового потенційного тренера Карпат на основі попереднього досвіду. Робота Бойчишина не справляє ніякого враження. Хороший хлопець – не означає хороший тренер. Менеджерам клубу, на мою думку, варто шукати нового керманича команди, виходячи із наступних характеристик.
Авторитет
Безперечно, Карпатам потрібен тренер, який матиме авторитет серед гравців, вболівальників та ЗМІ. Якщо не брати до уваги Динамо та Шахтар, посада тренера у Карпатах є найбільш складною.
Скажімо, восени Зоря мала серйозну безвиграшну серію. Чи, наприклад, Чорноморець реально валиться, програючи раз за разом. Олімпік при Шевчуку переміг тільки один раз. Абсолютно ніякого резонансу. Всі ці невдачі сприймаються, неначе нічого не відбулося взагалі. Програли – то програли. Можливо, наступного разу виграють.
Я розумію Олімпік чи Зорю, які зараз перебувають не в найкращому становищі через всім відомі події. Вболівальників у цих команд не так багато через те, що вони грають у чужих для себе містах. Але луганчани двічі представляли Україну на рівні групового етапу Ліги Європи. Мають доволі конкурентний склад, постійно продають гравців до Європи. У чемпіонаті забирають очки в грандів. І попри це їхні невдачі та перемоги залишаються майже непоміченими у ЗМІ.
Серхіо Наварро
Варто Карпатам програти – відразу починається неймовірний тиск від вболівальників та журналістів. Пригадують все, що тільки можна пригадати: біографії гравців, тренерів, менеджерів і тому подібне. Звичайно, що у таких умовах працювати важко не тільки футболістам, але і тренерському складу. Потрібна холоднокровність, яка дозволить робити свою справу у світлі постійних стресів.
Я вважаю, що Серхіо Наварро – доволі хороший тренер. Просто він не витримав цього тиску. Після перших невдач втратив віру у себе та у власних футболістів. Безперечно, гравці відразу відчули склабинку тренера, тому розуміли, що він довго не протримається. За таких умов на якийсь результат сподіватися було годі.
Для прикладу той же Жозе Мораіш – людина набагато більшої дисципліни, стресостійка, яка розуміє, що поразки – теж результат. Після фіаско від Вереса 1:6 при Наварро Карпати відверто «попливли». А після поразки 1:6 від Шахтаря при Мораішу двічі перемогли та дали бій Зорі у Запоріжжі. Після погрому, вчиненого «гірниками», ніякої паніки не було. Тренер зрозумів власні помилки та почав працювати далі, намагаючись у майбутньому їх не припускатися.
Серхіо Наварро не був відомим спеціалістом у футбольному світі. Людина, яка більше займалася методологічною роботою. Їздила на заробітки в Росію. Зрозуміло, що такого спеціаліста ніхто не знав в Україні. Так само ніякого авторитету не мав зовсім молодий Друді після другорядних посад в Іспанії. Чи Зайцев, який раніше працював у Запоріжжі (в не найкращі часи) та «аж» у чемпіонаті Молдови. Не чули і про Бойчишина. Великого авторитету ці спеціалісти не могли мати апріорі.
Жозе Мораіш
На противагу їм Мораіш показав себе зовсім іншою людиною. Людиною, яка здатна приймати вольові рішення, різати по живому, не сприймати ніяких авторитетів у команді та не надавати жодних преференцій за попередні досягнення. Все-таки авторитет помічника Моурінью багато чого означав для гравців. Мораіш не був людиною, про яку ніхто не знав. Тож футболісти не могли його сприймати без поваги, а десь, місцями, навіть побоювалися.
Життя показало, що Мораіш – дійсно авторитетна людина. Йому вистачило авторитету посадити на лавку капітана команди, найбільш вікового футболіста та лідера роздягальні Артема Федецького через постійні помилки в обороні. Карраскаль відчув, що таке дисципліна. Карпати стали схожими на команду, в якій кожен гравець знає своє місце на полі.
Тож, безперечно, Карпатам потрібно шукати вже досвідченого тренера, який буде стійким до критики вболівальників і ЗМІ, матиме авторитет у команді, буде спроможним приймати складні рішення.
Іноземець
На жаль, в Україні великі проблеми із тренерам. Ми поки не навчилися не тільки готувати гравців, але і тренерів. Лихоманить Динамо, але називаються одні і ті ж прізвища Вернидуба, Григорчука. Нових спеціалістів у нас не додалося.
Міг би відновити свою кар’єру Маркевич. Думаю, йому було б під силу допомогти Карпатам, але навряд чи він готовий у такому віці братися за настільки складну роботу.
Цікаву роботу провів у Олімпіку Роман Санжар. Команда подобалася своєю організацією, наповненням гри. При тому колектив формувався виключно на вільних агентах та «збитих льотчиках». Але, знову ж таки, одна справа – працювати в Олімпіку, де особливих вимог немає, а зовсім інша справа – тиск у Львові. Не впевнений, що під таким пресом Роман Миколайович зможе настільки вдало працювати у Карпатах. До того ж, Санжар – уродженець Донецька. У Львові йому буде доволі непросто стати своїм.
Роман Санжар
Важливе питання мови. Зараз у Карпатах вистачає легіонерів, особливо іспаномовних. Навряд чи клуб буде відмовлятися від цієї практики у майбутньому. У такому випадку українському тренеру без прямої комунікації навряд чи під силу повноцінно керувати командою. Через перекладача втрачається дуже багато нюансів, можливостей говорити віч-на-віч.
Україна – особлива держава. Розпад СРСР хоч і відбувся майже 30 років тому, але ментально ще не все так просто. Ставлення до іноземних тренерів та футболістів у нас краще, ніж до власних. Скажімо так: Луческу, Рамосу та навіть Сьоміну із Газзаєвим сходило із рук те, що навряд чи пробачили б Буряку, Дем’яненку, Яремченку тощо. Ставлення президентів клубів до іноземних тренерів у нас більш поважне. Преса також не дозволить собі нічого зайвого. А українцям влітає «по перше число» відразу після перших невдач.
Робота із молодими гравцями
У Карпат завжди були дуже великі традиції власних вихованців. Я не хотів би зараз копирсатися в історії, але 1997 рік народження подарував клубу Шведа, Гуцуляка, Кльоца, Кравця та ще ряд інших гравців.
У Львові постійно наявні цікаві молоді футболісти. Навіть не всі опинялися у Карпатах. Скажімо, Яремчук, Русин, Вантух – це все сьогоднішні чи колишні гравці Динамо. У системі Шахтаря таким можна назвати Качарабу.
Зараз так склалася ситуація, що юнацька та молодіжна команди перебувають у верхній половині турнірної таблиці. Якби не провальні останні матчі, обидві перебували б поруч із лідерами. Всі розуміють, що у нас є Динамо і Шахтар, де умови та можливості просто не співмірні з іншими командами. 3-4 місце у юнацьких першостях насправді означають дуже багато.
Багато розмов про форварда Сікана. Він забивав за юнацьку збірну одноліткам з Іспанії. Подейкують, що на цього талановитого нападника звернули увагу європейські клуби. Є не менш талановиті центральні захисники Авраменко та Веремєєнко. Правий захисник Мудрик. Вінгер Лях та опорник Желізко. Це тема окремого матеріалу.
Данило Сікан
Суть в тому, що цих гравців варто доводити до рівня першої команди. Здійснити перехід від молодіжного до дорослого футболу. Зробити це не так просто. Нещодавній приклад: талановиті та перспективні Лобай і Грисьо так і не змогли закріпитися в першій команді Карпат, хоча шанси отримували обоє. Я веду до того, що без допомоги тренера, без розуміння роботи із молодими гравцями, без розуміння юнацької філософії молодому футболісту вкрай складно пройти дорогу від молодіжного футболу до професіонального, яким би талановитим та перспективним він не був.
Новий тренер Карпат повинен мати навики роботи із молодими футболістами. Звичайно, що запрошення гравців з інших клубів, а також легіонерів є доволі перспективним напрямком роботи. Але про фактор власних вихованців не потрібно забувати. Свої гравці у першій команді – це, в першу чергу, імідж клубу. Сигнал усій дитячій школі, що у них вірять, на них сподіваються. Варто тільки працювати над собою. Безперечно, Західна Україна – неймовірно багата на футбольні таланти, просто потрібно вміти ці таланти шукати та працювати з ними.