У році, що минає, Георгій Цитаішвілі був не лише активним персонажем гри на молодіжному рівні українського футболу, але й постійним героєм спортивних новин, доволі гучним ньюзмейкером. Крім того, що відзначали й справді талановиту гру динамівського півзахисника, говорили й про інші, не дуже приємні речі. А завершилося все цікавою заявою самого Цитаішвілі.
Мабуть, варто розпочати цю розповідь зі спогадів про матч шостого туру Ліги Європи між «Динамо» та «Яблонцем». Кияни бездарно програли аутсайдеру групи, а позитивним моментом стала гра Георгія, який з'явився на полі на 59-й хвилині замість Миколи Шапаренка.
Цитаішвілі тоді ледь не організував гол фланговою активністю і передачею на Бєсєдіна. Георгій і в подальшому залишався помітною фігурою на футбольному полі, що відповідало тому образу, який сформувався в контексті Цитаішвілі в матчах за молодіжну збірну України.
Цього року Цитаішвілі відіграв за нашу U-19 дев'ять матчів, відзначившись двома голами та однією результативною передачею. Один з голів Цитаішвілі припав на поєдинок з французькими однолітками, що за календарем був визначений незабаром після чемпіонату світу у Росії. Забивши м'яч, Георгій відсвяткував його жестом «честі» – з прикладеною до скроні долонею. Тоді на футболіста й полився бруд, бо жест дуже нагадував святкування національного героя Росії, супер-футболіста Артема Дзюби своїх корявих голів на Мундіалі. Цитаішвілі повинен був пояснювати громадськості свою мотивацію.
Хоча спершу пояснювати бажання не мав: »
Я не буду виправдовуватися перед тим, хто не зрозумів, чому я так святкував. Можете критикувати, можете писати, що я поганий. Але особисто я не розумію, що вам треба.
Начебто все віддали, щоб виграти, а ви все одно знайшли що обговорювати і здійняли галас. Тим, кому робити нічого, можете писати що завгодно. Я готуюся до гри, як і вся команда. І на це все я не звертаю уваги
Хоча пізніше все ж повернувся до теми дискусійного жесту: »
Всі пов'язують це з Дзюбою, але насправді це не так. Справа в тому, що тато мого найкращого друга, - можна сказати, брата, - Дениса Попова дуже строгий, він був прапорщиком. Коли я бував у них удома, він о сьомій ранку піднімав нас, а я показував цей жест. Перед матчем за збірну проти Франції він зателефонував і попросив зробити так само, якщо заб'ємо м'яч. Ми так і зробили, жест показали троє гравців: я, Валерій Бондар та Денис Попов, але чомусь запитують про нього мене одного
» (з офіційного сайту ФК «Динамо»).Тоді Цитаішвілі явно розізлився на футбольну українську громадськість, хоча навряд чи ця злість спонукала його сказати в інтерв'ю Sportall.ge про бажання виступати за збірну Грузії. Заява українця грузинського походження підірвала Мережу. Проте слова Георгія можна трактувати по-різному. Адже в самих уже його словах – невизначеність. »
В цілому, мені хотілося б грати за Грузію
», – зазначив Цитаішвілі, а за кілька хвилин додав: «Якщо надійде пропозиція, то я буду приймати рішення, зваживши всі «за» і «проти».А пропозиція, звісно ж, надійде. Грузія вже має досвід висмикування з чемпіонату України футболістів, які корінням прямо пов'язані з закавказькою країною. Свіжий приклад – Заурі Махарадзе. Питання в тому, чи потрібен Георгій Цитаішвілі тренерському штабу Андрія Шевченка і його наступникам. Якщо так, тоді від України можна очікувати гри наввипередки. Тим більше, що такий досвід уже є, коли у важливому матчі був заграний Олександр Зінченко для того, аби перебити апетит іншої збірної до його персони.
Цитаішвілі не відхрещується від України, він просто психологічно налаштував себе на рівень національною збірної, а не молодіжки. І якщо йому випаде нагода тренуватися і грати поруч з дорослими найкращими футболістами України – не факт, що пропозиція грузинів виявиться в пріоритеті.
Ігор Семйон