Почну з того, що 12 команд у нашій елітній лізі, яку в нинішньому її вигляді назвати «Прем’єр-лігою» язик не повертається, а рука не опускається на клавіатуру (гучна назва, а під нею — порожнеча), — це злочинно мало.
Україна, найбільша за територією європейська країна (з числа тих, які розташовуються лише в Європі) та одна з найбільших країн за населенням, має одну з найменших за кількістю команд футбольних ліг! Навіть у чемпіонаті Люксембургу виступає 14 команд! Повторю: у Люксембурзі, населення якого трохи більше 600 000 людей, а територія в 11 із гаком разів менша, ніж територія Київської області, більше команд, ніж в Україні! Нонсенс!
Зрозуміло, що в чемпіонаті України має бути мінімум 16, а в ідеалі — 18 команд. Ось тільки до ідеалу нашому чемпіонату неймовірно далеко. Поки що турнір стає щороку не сильнішим, а слабшим, у тому числі й через жахливу його організацію. У якій ще країні, у якому чемпіонаті можливо, що до середини сезону команди не знають, скільки їх буде в наступному сезоні, скільки вилетять безпосередньо, скільки увійдуть, чи будуть стикові матчі між лігами?! Ви можете таке уявити: сідає компанія розписувати «пулю» в покер, але не обумовлює, скільки коштує віст — копійку, гривню, долар або фунт стерлінгів? Мовляв, потім вирішимо! Що в такому випадку почнеться «потім»? Той, хто виграє, буде вимагати фунт, хто програє, — стверджуватиме, що взагалі на інтерес граємо, просто так!
Що може з цього вийти? У грудні, коли планують вирішити питання кількості команд у сезоні 2019/2020, ті, хто на той час буде в самому низу турнірної таблиці, агітуватимуть не просто за збільшення числа команд до 16, а й за те, щоб ніхто не вилітав! І, звичайно ж, мотивуватимуть свою позицію не тим, що своя сорочка ближча до тіла, а інтересами українського футболу загалом.
Саме відкладання надважливих завдань на потім і призвело до абсурдності цієї ситуації, причому щось подібне виникає за нинішнього керівного складу ФФУ регулярно, з року в рік. Скандальне повернення «Маріуполя», заміна «Десни» «Вересом», перетворення цього самого «Вереса» на ФК «Львів»... Чи не забагато плутанини для нашого футболу з його 12 командами в, даруйте, Прем’єр-лізі? Я, наприклад, так до цього часу й не зрозумів, як «Верес» у минулому році пройшов атестацію? І річ не лише в тому, чи жорсткі в нас атес-таційно-стадіонні вимоги для нинішніх реалій або чи не відлякують вони багатьох власників, у тому числі й власників потенційних. Річ у тому, що для декого робляться винятки, а для декого — ні!
Цілком логічно, що питання кількості команд зараз стало на чільне місце. І це основний пункт регламенту. Але я б після затвердження цього числа не вважав справу зробленою, а пройшовся б по дрібницях, які, на мій погляд, аж ніяк не дрібниці.
Узяти, наприклад, чемпіонат Іспанії. Там у регламенті на сезон прописали все, що можна й не можна, для успішності просування свого чемпіонату за кордоном. Головна вимога стосується відвідуваності. На трибуні, протилежній тій, звідки ведеться трансляція, не можуть залишатися порожніми 75 відсотків місць для глядачів! Інакше — штраф. Якщо немає 50 відсотків — штраф подвоюється. Зрозуміло, що в нас і на чверть жоден стадіон регулярно не заповнюються. Але в Іспанії зрозуміли, що для успішності просування свого бренду, для презентабельності телевізійної картинки потрібні заповнені трибуни. А в нас ледь що — і матч без глядачів. І кому на це цікаво дивитися?
Назву деякі інші цікаві іспанські вимоги:
• регламентована довжина трави — 20-30 мм. Вважається, що це ідеальний варіант для телевізійної картинки та для здоров’я гравців;
• мінімум 15 телекамер, які розташовуються в чітко визначених місцях. Найдивовижніше, що відтепер клубам забороняється вести самостійний запис матчів. Натомість їм надається запис із «тактичної камери з дуже високою роздільною здатністю». При цьому тренери отримують доступ до відео не лише після матчу, але й у ході нього;
• напої на прес-конференціях — лише вода та газована вода. Ніякого пива, навіть безалкогольного;
• заборона на завішування вболівальницькими банерами логотипів спонсорів ліги;
• заборона диктору стадіону святкувати гол більше 15 секунд;
• стюарди, фотографи, співробітники безпеки та болбої мають носити манішки різних кольорів;
• загальний для всіх, встановлений ла лігою дизайн, шрифт номерів та імен на футболках;
• навіть розміри клубних маскотів там тепер прописані!
Я не кажу, що це все потрібно нам упровадити й навіть не з усіма цими нормами погоджуюся. Але подібна робота відзначає серйозне, можливо, навіть занадто серйозне, ставлення до свого регламенту. Що, на мій погляд, потрібно нашому регламенту?
1. Заборонити внесення будь-яких змін до регламенту впродовж сезону, за винятком так званих форс-мажорних випадків. Прийняли — граємо за цими правилами, а не починаємо змінювати залежно від того, кому ці зміни вигідні.
2. «Золотий матч». Виявляється, у нашому регламенті «Золотий матч» прописаний. Але він буде зіграний лише в тому випадку, якщо перша та друга команди наберуть не лише однакову кількість очок, але й матимуть однакову кількість перемог, забитих голів, однакову різницю забитих-пропущених м’ячів! Як ви вважаєте, після 32 зіграних у чемпіонаті матчів таке взагалі можливо?! Це — як знущання: хочете золотий матч — так він є! Усе прописано! А те, що він ніколи за таких умов не буде зіграний, на це всім начхати. Із тим же успіхом можна додати пункт: мовляв, у разі рівності всіх попередніх показників чемпіоном стає той, чия сума ігрових номерів на футболках у кожному сезоні більша (або, навпаки, менша — дискусія можлива, але лише з переконливішими доказами), ніж у претендента! Як на мене, це абсурд, до якого справа ніколи не дійде. Більше того, прописати в календарі дату матчу та місто, де він може пройти.
3. Нумерація. Не знаю, як вас, а мене дістали всі ці № 88, № 96 тощо. Зараз увійшло в моду брати номер за роком свого народження, і це значить, щоб футболісти знову грали під звичними № 2 — № 11, має минути років 10-15, коли в складі будуть з’являтися хлопці 2002 року та молодші. Були матчі, коли гравців із класичними номерами з першого по одинадцятий узагалі не було в стартовому складі! Мені дуже подобається іспанська система, відповідно до якої № 1 — № 25 даються гравцям основного складу або, іншими словами, гравцям із заявки «А», а номери з 26-го по 35-й — гравцям кантер (клубних академій), якщо вони грають за старших за рангом. І жодних тобі № 78 або № 69! До речі, запам’ятати гравців так буде набагато легше.
4. Заявка на сезон. Мені подобається те, що робить УЄФА в єврокубках, і я був би радий, якби ця методика стала універсальною для всіх чемпіонатів. З наступного сезону подібну практику збирається ввести італійська Ліга Кальчо, яка навіть не опитує клуби з цього приводу, мовляв, зрозуміло, що в більшості своїй вони будуть проти. Тож до заявки на сезон включається 25 осіб, із яких мінімум четверо — вихованці клубу й ще четверо — вихованці національного футболу, «вихованці федерації», як пишеться в регламенті УЄФА. І лише 17 гравців можуть бути якими завгодно іноземцями. Якщо «своїх» не вистачає, заявка скорочується на ту кількість людей, кого не вистачає. Крім цього, ти можеш використовувати гравців клубної школи, які включаються до заявки «В». Узимку можна замінити, допустимо, п’ять гравців заявки «А».
Цілком можна подумати й про зміну числа запасних. У кількох провідних європейських чемпіонатах, приміром у Нідерландах чи в Італії, про це ж зараз активно думає німецька Бундесліга, до заявки на матч дозволили включати не 18, а 23 футболісти, як у матчах національних команд. Немає стільки — не питання, заявляйте на матч 18 або навіть 16 осіб — ваша справа. Не думаю, що тренери відмовляться від такої можливості, хоча, звичайно, їхня думка стосовно цього питання дуже важлива. Так само як узагалі, вважаю, дуже важливо дослухатися до думки професіоналів у всіх сферах: від розміру трави — до зони та кількості телекамер.
Це те, що напрошується в першу чергу. Але найголовніше — те, що в жодному регламенті не пропишеш: правила мають бути однакові для всіх!
Андрій ШАХОВ, официальный клубный журнал «Динамо»