Перед початком підготовки до другої частини чемпіонату України львівські Карпати оголосили про призначення 63-річного іспанського фахівця Фабрісіано Гонсалеса головним тренером команди.
Я, чесно кажучи, очікував більшого. Після того, як зі Львова поїхав Жозе Мораіш, Олег Смалійчук мав практично два місяці для пошуку нового тренера. Олегу Петровичу не потрібно було приймати швидке, емоційне рішення. Був час на те, щоб усе гарно обдумати та прийняти логічне, раціональне рішення.
За час, який минув від відставки Мораіша і до призначення Фабрі, називався ряд кандидатів на посаду головного тренера Карпат. З інтерв’ю пана Смалійчука ми всі знаємо, що була пропозиція колишньому тренеру Карпат – хорвату Ігорю Йовічевічу. Але той не захотів вдруге очолити львівську команду, адже має сподівання отримати пост головного тренера у Загребі. Засуджувати Йовічевіча немає сенсу. Кожен самотужки приймає рішення.
Також не захотів працювати в Україні іспанський спеціаліст Пако Хемес. Напевно, Хемес вважає, що в Іспанії може знайти собі роботу не гіршу, ніж в Україні. А ще писали, що переговори із Карпатами вів Віктор Скрипник – вони також не завершилися успіхом. Можливо, головна причина полягає в тому, що за Скрипника належало сплатити компенсацію Ризі (колишній Сконто). Я не думаю, що Карпати можуть собі таке дозволити на відміну від, скажімо, російських клубів.
Переконаний, що керівникам Карпат належало більш уважно подивитися у напрямку Романа Санжара. Його Олімпік був тренерською командою. Комплектувався тільки вільним агентами та існував у площині постійних кадрових змін. При цьому гра команди була доволі цікава та інколи навіть давала результат. Можливо, варто було придивитися до Анатолія Безсмертного, який минулого сезону зробив цукерку із Полтави, не маючи особливих ресурсів та матеріалу. Зараз Безсмертний підіймає житомирське Полісся до Першої ліги.
Але все це – розмови, припущення, базікання. Реальність така, що Карпати мають головного тренера. Судячи із контракту на два із половиною сезони, керівництво клубу повністю задоволене новим спеціалістом та довіряє йому.
Зізнаюся чесно: про існування Фабрі дізнався тільки після його призначення у Карпати. Ознайомився із його біографією та матеріалами про нього на різних ресурсах. Не беруся прогнозувати його майбутнє. Я не настільки добре знаю цього тренера, щоб робити серйозні висновки. Не хочеться навмання тицяти в небо.
Але все ж виділив для себе і для вас декілька переваг та недоліків цього тренерського призначення.
Недоліки
1. Відсутність мотивації.
Потрібно бути реалістом: сьогоднішній рівень чемпіонату України – не дуже високий. Гравці та тренери не мають великого бажання до нас їхати. Навіть за гроші. Всі розуміють політичні, економічні та деякі інші реалії. Можливості платити є тільки у 3-4 командах УПЛ. Ми бачили, з якими труднощами Динамо далися переговори щодо форварда Франа Соля. Раніше із цим проблем не виникало взагалі. Шахтар міг брати собі найкращих молодих гравців Бразилії, зараз такого і близько немає. «Гірники» змушені розвернути свої погляди навіть до екзотичного чемпіонату Ізраїлю. Інші клуби живуть завдяки вільним агентам, перебираючи усеможливі варіанти.
Зацікавити іноземця можна тільки можливостями зробити собі ім’я, а потім – подальшу кар’єру. Грубо кажучи, перед тим, як потрапити у Барселону чи Реал, потрібно показати себе у клубах нижчого гатунку. Такі правила футболу. Думаю, у Львові це повинні прекрасно розуміти. Свого часу за можливостями прийшов Кононов. Сьогоднішній тренер Спартака зробив собі футбольне ім’я саме у Карпатах. Схожою дорогою пройшов Йовічевіч. Якби свого часу він не підняв із молодіжної команди Шведа, Кравця та Ко – навряд чи працював би зараз у Загребі.
Або ж запрошують тренера чи гравця із попереднім негативним досвідом. Коли потрібно показати всім, що стара невдача була тільки збігом обставин. Це, наприклад, можна сказати про Жозе Мораіша. Робота в Карпатах була гарною можливістю довести всім, що його попередні невдачі були не зовсім справедливими. Частково португальського тренеру вдалося покращити свою репутацію завдяки роботі у Львові. Перемога у Києві над Динамо явно покращила репутацію сеу Жозе. Без Карпат Мораіш навряд чи отримав би солідну пропозицію із Кореї.
Якою може бути мотивація у пана Фабрі? Я не дуже розумію. Йому вже 63 роки. Навряд чи він має великі тренерські амбіції. Вийде у Львові щось – буде добре. Не вийде – повернеться в Іспанію та житиме спокійним життям. Навіть якщо Фабрі, умовно кажучи, виграє чемпіонат України – навряд чи його запросять, враховуючи вік, у серйозний клуб.
2. Відсутність власного тренерського штабу.
Сучасний футбол – це не тільки головний тренер та гравці. Це ще й велика кількість різних асистенів, помічників, які безпосередньо працюють із гравцями, проводять вивчення суперника, займаються аналізом, допомагають адаптуватися молодими гравцям і тому подібне. Головний тренер – це людина, яка приймає рішення. Він скоріше – психолог, авторитет.
Подивіться: у Шахтарі працює не один Фонсека. Йому допомагають відразу декілька співвітчизників. Тренер із фізпідготовки Педро Морейра. Тьяго Леал – аналітик, Нуну Кампуш –асистент, тактик. Антоніо Ферейра – тренер воротарів. Ще додайте сюди Ігоря Дуляя. У першому сезоні Фонсеки працював також Мігель Кардосо (із «дубля» часів Луческу). Зараз він у Сельті, а минулого сезону був тренером Ріу Аве. Мірча Луческу, Хуанде Рамос також мали власний тренерський штаб. Інакше просто бути не може. Коли на місце Луческу приїхав Фонсека, він не став працювати з помічниками Мірчі, а повністю оновив тренерську команду.
У сучасному футболі між собою борються не так тренери чи футболісти, як команди, тренерські колективи. В однієї людини просто немає скільки часу та можливостей, щоб відповідати за все. Тому асистенти мають напрямки роботи. А вже головний тренер приймає рішення, спостерігаючи за тренувальним процесом та маючи всю необхідну інформацію.
Тренерський штаб Фабрі викликає навіть більше запитань, ніж, власне, сам тренер. Я тренерської команди так і не побачив. Це викликає велике занепокоєння. Лише один (один!) новий спеціаліст – Пабло Феррейро (аналітик), який працюватиме із новим тренером. Відомо, що раніше Феррейро трудився у Бетісі та Уесці.
Олександр Чижевський до цього працював у «дублі». Багато що у нього виходило. Це скоріше молодий (за українськими реаліями) тренер, ніж помічник. На мою думку, він повинен йти своєю дорогою, працювати, щоб із часом стати головним. Припускаю, що він, як колишній захисник, займатиметься саме цією ланкою, або ж допомагатиме молодим гравцям у першій команді, адже працював у «дублі». Навичок помічника, які можна використовувати, у Чижевського не так багато.
Богдан Стронціцький відповідатиме за голкіперів. У Динамо всі воротарі – схожі за своїми проблемами (психологічна стійкість, гра ногами і тому подібне), бо тренер воротарів – Михайло Михайлов. Шовковський був один. З інших нового Шовковського не зробиш, кожен воротар –індивідуальність.
Аналогічні проблеми у Львові. Скільки вже воротарів пройшло крізь основний склад, а стабільності немає. Де Підківка та Мисак? Пеньков засів у «дублі». Колишній гравець збірної Микита Шевченко напропускав у першій частині сезону. Абсолютно не виникало відчуття, що це – гравець рівня Шахтаря та національної команди. Невже панацея – 30-річний Кучинський, який до цього грав у Першій лізі?
Фізпідготовкою команди займеться Павло Сіренко, який прийшов у Карпати наприкінці 2017-го. Моя думка така, що великою проблемою Карпат була саме рівномірність гри. Причому це вже не перший рік і не при одному тренері. Команда моментами діє добре, але складається враження, що просто задихається на певних відрізках гри. Банально не вистачає сил. Під кінець матчу футболісти виглядають вичавленими, як лимон.
Робота тренера із фізичної підготовки – це не тільки хороші кондиції гравців, відсутність травм, але й фізична форма футболістів, яким під 30. При якісній роботі цього спеціаліста не повинно бути так, що гравець у 30 років відразу втрачає швидкість і тому подібне. Ви тільки погляньте на тих «карпатівців», які у цьому віковому діапазоні…
Поки, на жаль, я не бачу у нового тренера Фабрі навіть натяку чи розуміння для вирішення цих проблем.
Переваги
1. Наявність тренера.
Команди виходять із відпустки. Зима – час для того, щоб проводити системну роботу. За два місяці можна багато чого награти та змінити. Потрібна тільки визначеність і робота. Уявіть, якби історія із пошуком нового тренера продовжувалася? Підготовку проводить Бойчишин, а потім на його місце приходить абсолютно новий спеціаліст, який починає ламати і будувати по-своєму. Все напрацьоване – коту (або леву) під хвіст. Це категорично неприйнятно.
Футболісти повинні готуватися в атмостфері розуміння – куди вони рухаються. Якщо не буде тренера – виникають нерви. Ставлення до роботи погіршується, бо сенсу викладатися на всі сто немає – однаково кожен новий тренер робитиме власні висновки.
Зараз Фабрі має можливість провести власну підготовку. Час на роботу, селекцію і тому подібне він має. Півтора місяці – достатньо, щоб визначитися із кадрами та поставити команді гру, або хоча б продемонструвати власні принципи її побудови.
2. Досвід.
Фабрі – на сьомому десятку. Він змінив дуже багато клубів. Пройшов і Крим, і Рим, і мідні труби. Працював у нижчих лігах Іспанії. Тож рівень нашого футболу та українські реалії для нього не повинні стати чимось особливо новим. Десь щось подібне у плані футболу, інфраструктури, рівня гравців він вже мав бачити.
Не повинно бути коливання з боку в бік при невдачах або ж ейфорії від успіхів. Фабрі має власне бачення футболу, від якого не повинен відступати. Тут скоріше питання: чи достукається він до гравців, щоб донести власні ідеї?
Багато пишуть про велику кількість клубів, які змінив Фабрі. Негативний досвід – це також досвід. Свої гулі тренер вже точно набив. Втрачати йому особливо нічого.