Влітку 2017 року до Карпат приєднався Олег Смалійчук. Його роль полягала в тому, щоб створити певну філософію розвитку клубу, яка базуватиметься не тільки не результатах команди, але й на так званій бізнес-моделі. Про це багато говорять в Україні – що саме бізнес має стати рушійною силою розвитку вітчизняного футболу. Поки, щоправда, більше розмов, ніж реальних справ.
Так от, Карпати повинні не тільки покращити свої результати, але й навчитися готувати футболістів для інших клубів і на цьому заробляти гроші для власного існування. Це не мають бути якісь окремі винятки, як це траплялося раніше, коли, скажімо, Швед та Гуцуляк їхали у Європу абсолютно неготовими до цього, чи Бланко Лещук переходив у Шахтар, маючи тільки півроку контракту із Карпатами, за гроші, які вдалося виторгувати. Мова йде про системну роботу. Кожен вдалий трансфер – позитив для іміджу Карпат. На місце гравця, який може піти, обов’язково має готуватися заміна, щоб втрата несуттєво позначалася на грі та результатах команди.
З часу призначення Смалійчука минуло півтора сезони. Багато чого змінилося. Клуб пережив декількох тренерів. Відбулося справжнє перезавантаження складу. Дуже багато футболістів залишили команду. Не менше прийшло їм на заміну. Встиг повернутися та знову піти Швед. Прибули багато легіонерів, немало українських гравців та поодинокі власні вихованці.
Поки що із всіх легіонерів хоч якийсь слід залишив Карраскаль. Минулої весни він виглядав дуже добре. Недарма колумбійцеві почали приписувати інтерес від Динамо, Шахтаря, Краснодара, ряду турецьких та іспанських клубів. При тому Карраскаль не прийшов у команду безкоштовно. Якщо вірити ЗМІ, його трансферна вартість склала 2 мільйони доларів. Колубієць відправлений в оренду із правом викупу за 3,5 мільйони. У такому випадку Карпати зможуть заробити.
Щодо інших легіонерів Карпат чогось приємного та хорошого я сказати не можу. Хтось навіть встиг поїхати зі Львова, не показавши нічого. Від Ді Франко та Ербеса (вже немає в команді) я чекав у рази більшого. Обидва гравці пройшли школу Бока Хуніорс. Вони не губляться на полі, але чогось неймовірного не демонструють. Кевін Мендес не може похвалитися навіть тим, що має стабільне місце у складі команди, хоча до цього перебував у системі Роми. Родріго Варгас грає окремими матчами. Помітно, що це талановитий хлопець, але дуже нестабільний. Мегреміч не додав стабільності захисту. Не кажучи вже про Папу Гуйє. Вважаю, що хороший потенціал мають Понде та де Камарго. Перший мав би додати весною. Другий повинен врешті вилікуватися від травм. На мій погляд, бразильцю під силу замінити Шведа.
З усіх легіонерів, крім Карраскаля, продали Ербеса, Перейру та Рібаса. Ще Сандохадзе був в оренді. Не впевнений, що тут мова йшла про великі гроші. Писали, що Перейра поїхав за 100 тисяч. Рібас грав в оренді із правом викупу. Може на ньому отримали більше. Щодо Ербеса інформації не було. Враховуючи його вік та гру, не думаю, що мова могла йти про великі гроші.
Рібас у грі за Патронато
Крім цього Карпати почали запрошувати українських гравців. У 2017 році повернули до команди Федецького. Запросили Ткачука з Іспанії. Зі Сталі до Львова приїхав форвард Дебелко. А ще до команди приєднався М’якушко з Динамо. Минулої зими прийшов воротар Олексій Шевченко. Минулого літа – Микита Шевченко, Пеньков, Бородай, Ковтун. Перераховувати всіх немає сенсу. Робота у цьому напрямку ведеться постійно.
Поки що найуспішнішим виявився Олексій Шевченко. У Зорі зробили ставку на Луніна, розуміючи всі перспективи, тому Шевченко опинився без ігрової практики. Карпати підібрали воротаря, упродовж другої частини минулого сезону змогли його реанімувати, надавши ігрову практику. Влітку він перейшов до Шахтаря. ЗМІ писали про суму в районі 300 тисяч доларів.
Ткачук та Дебелко проявили себе в Естонії. На цих гравцях клуб також може заробити гроші. Про М’якушка багато говорили ще в Києві. Язик не повернеться сказати, що у Львові він перетворився на красивого лебедя. Проблеми з грою без м’яча, обороною, залишаються актуальними. Пара центральних захисників із Першої ліги – Бородай та Ковтун – показали, що їм явно бракує класу для успішної гри на рівні УПЛ. Потрібно чекати, або запрошувати інших гравців. Бородая, зрештою, вже немає у команді. Воротар Микита Шевченко не зміг себе проявити у першій частині сезону. Пенькову так і не дали шансу.
2019 рік Карпати зустріли з тим, що найбільш затребуваними на європейському ринку виявилися власні вихованці. Орест Лебеденко перейшов до Луго за хорошу суму. Думаю, що як і у випадку з Кравцем, клуб залишить частину прав за собою. До Шведа проявляв інтерес цілий ряд команд. Перегони виграв Селтік – команда із Ліги чемпіонів, географічно близька до АПЛ. Мова йде про, як мінімум, 2 мільйони.
Вважаю, серйозний потенціал є в Олексія Гуцуляка. Багато чого він вже продемонстрував у цьому сезоні. Могло б бути більше, якби існувала чітка визначеність із позицією (на позиції лівого захисника Олексієві важче реалізовувати всі свої чесноти). Йому б впевненості побільше і реалізації – став би хорошим форвардом.
Юний Данило Сікан став гравцем Шахтаря. Запрошення «гірників» підкреслює, що цей нападник дійсно має перспективу. На Дениса Мірошніченка претендує ряд закордонних та вітчизняних клубів. Я переконаний, якби не було конкретики, то й проблем із підписанням нового контракту з Карпатами не виникло б. У першій половині сезону Мірошніченко на рівні зі Шведом був найкращим гравцем команди.
Ще на початку 2017-го пішов Василь Кравець. Всі розуміють, що за цим трансфером стоїть Олег Смалійчук. Карпати отримали хороші гроші, а після переходу Кравця до Леганеса – ще й серйозні бонуси.
Виходить така ситуація, що власні вихованці набагато краще вписуються у цю бізнес-філософію розвитку клубу, ніж, скажімо, легіонери чи українці, запрошені з інших клубів. Це повинно стати сигналом для керівництва клубу: на власну школу та молодіжні команди варто звертати більше уваги, покращувати їхні умови тощо. Всі ми – люди. Всі ми помиляємося. Тільки сильні визнають ці помилки та роблять із них висновки.
Все це можна описати на прикладі лівого захисника. Влітку 2017-го на цю позицію запросили Кортеджано з Італії. З Динамо взяли гравця молодіжної збірної – Османа. А проявив себе тут найкраще власний вихованець Лебеденко, за якого клуб виручить зараз солідні гроші.
Подивіться на Динамо. У певний момент Ігор Суркіс зрозумів, що купувати гравців за десятки мільйонів доларів він вже не може. Причини – усім зрозумілі. Був період вільних агентів, який тільки понизив клас команди. За винятком Мораєса та, можливо, Морозюка, ніхто не приніс команді користь. Вирішили зробити ставку на власних гравців. Покращили умови, працюють над вдосконаленням інфраструктури, проводять серйозну селекцію.
Талант Циганкова був відомий раніше. Вважаю, що він би проріс навіть крізь асфальт, умовно кажучи, тому не думаю, що цього гравця варто записувати у досягнення. Але є Шапаренко, якого знайшли у Маріуполі – під носом у головного конкурента. Шепелєв, Бєсєдін, Миколенко – вже гравці першої команди. На порозі Попов, Алібеков, Кравченко, Русин, Смирний, Цітаішвілі. У юнацьких командах гарно себе проявляють Волошин, Шулянський, Нещерет. Якщо все так продовжуватиметься, з часом у Динамо може вийти сильна система, яка поки що набирає оберти.
Тільки от у нас багато хто думає, що варто інвестувати у школу – і вже завтра молоді гравці будуть претендувати на першу команду. Це все не так. Подивіться на приклад Металіста. З 2006 року команду взяв під своє крило Олександр Ярославський. Через певний час почали займатися власною академією. Тільки у 2011-12 роках у команді з’явилися перші молоді гравці – Денис Барвінко та Артем Радченко. Вони ще не були готовими до дорослого футболу, що підтвердила їхня кар’єра. Але от Металіста вже немає.
Команда пройшла процес відродження. Зрозуміло, що було не до дитячого чи молодіжного футболу. Але гравці продовжують з’являтися. Воротар Лунін має харківське походження. Найбільший талант Шахтаря Мудрик також із Харківщини. Взагалі, у системі «гірників» дуже багато футболістів із харківськими коріннями. Виходить так, що клуб проходить процедуру переродження, певний час взагалі не займався питаннями молоді, але система підготовки працює. Створити таку систему – непросто, але й руйнується вона не за один день.
Карпати мають свою певну базу. Академія працювала постійно, а західний регіон завжди був багатим на таланти. Зараз бачимо, що юнацька та молодіжна команди доволі непогано виступають у своїх чемпіонатах. Є гравці, яких викликають у табори різних юнацьких збірних. Тільки потрібно максимально все вдосконалювати, розвивати. Подивіться, як сильно просунулися вперед школи Динамо та Шахтаря, коли запросили іноземних спеціалістів. У випадку з «гірниками» працювали голландці, у динамівській школі – іспанці. Зараз куратором академії є хорват Ромео Вандлер, який багато років працював у Німеччині. У кращі часи Дніпра академією займався іспанець Альберто Босх.
Досвід зарубіжних шкіл молодіжному футболу просто необхідний, адже в Україні методології підготовки молодих футболістів, як такої, немає. Щось подібне відбулося у Львові, коли у системі працював Ігор Йовічевіч. Думаю, саме завдяки хорватському тренеру покоління Шведа і Ко змогло потрапити до першої команди. Якби не Йовічевіч, можливо, всі ці гравці досі залишалися б перспективними на рівні молодіжних команд.
На мій погляд, зараз не було б зайвим запрошення іноземних фахівців у систему Карпат для роботи в академії та молодіжних командах. Хоча б методиста, який змусить всі команди працювати в одному стилі, розробить тренування для кожної із команд, виходячи з віку гравців. Україна дала світу трьох володарів «Золотого м’яча». Нам не потрібне засилля легіонерів. Нам потрібні фахівці, які зможуть розвивати українських гравців.
Наважуся припустити, що тут необхідне запрошення спеціалістів з Атлетіка (Більбао). У них така специфіка, що вони працюють із гравцями тільки одного регіону. Трансфери можливі лише із Сосьєдада. Потрібно доводити дітей із U-12 до команди U-19. Принаймні більша частина вихованців має дійти до юнацького футболу. Саме прогрес та розвиток молодих футболістів – на першому місці, а не так, що з дітей, які пішли в академію Карпат, у U-19 нікого не залишилося.
Атлетік грає у силовий футбол, із гарною фізичною підготовкою футболістів. Це – близьке Карпатам. Важливе значення має особливість регіону. Великий патріотизм, певні ментальні особливості – все це дуже схоже. Напевно, ніхто так не вміє долати перехідний період від молодіжного до вже дорослого футболу, як Атлетік. Натомість це велика проблема не тільки для Карпат, але й для всього українського футболу.
Також мені імпонує робота із молоддю у Сосьєдаді. Там ще й селекція дуже гарно працює. Вони вміють доводити до кондиції вже готовий продукт, який можна продати за хороші гроші. Трохи ближчий до нас хорватський варіант – Динамо (Загреб) створило систему підготовки футболістів.
Другою важливою складовою є селекція. Потрібно приділяти величезну увагу цьому фактору. Переглядати всі можливі варіанти. Талановитих гравців вистачає, просто потрібно їх бачити і хотіти бачити.
Зрозуміло, що Карпати не можуть конкурувати в плані фінансів із Динамо та Шахтарем у боротьбі за талантів. Умови, запропоновані юним футболістам та їхнім батькам, – зовсім різні. Тут є шанс тільки у перспективах. Все-таки поїхати із Карпат у Європу простіше, ніж із Динамо чи Шахтаря. Великого сенсу ганятися за такими гравцями немає. Потрібно більш ретельно працювати в глибинці, переглядаючи всі можливі варіанти та дитячі турніри.
Насамперед потрібно досконало вивчати увесь західний регіон, фокусуючи увагу не тільки на Львівщині. Наприклад, «динамівці» Булеца, Нещерет та Біловар – уродженці Закарпаття. Є ще Івано– Франківська, Чернівецька області, які також мають свої футбольні традиції. Крім того, області центральної та північної частини країни також повинні ретельно переглядатися. Той же Сікан – із Житомира, де тривалий час узагалі ніякого футболу не було. А Шахтар зумів у цій області знайти для себе Зінченка (Радомишль), Маліновського (Житомир). Зараз одними з найталановитіших гравців молодіжних команд є Кащук (Новоград-Волинський) та Муравський (Бердичів). Ось так має працювати селекція у серйозному клубі.
Я впевнений, що у селах також вистачає талановитої молоді. Через відсутність нормальних умов, тренерів, вони у кращому випадку грають на рівні районних та обласних чемпіонатів, у гіршому – просто спиваються. Потрібно на цих хлопців звертати увагу. Для багатьох це стане шансом усього життя. Потрібно тримати зв'язок з усіма можливими директорами та тренерами місцевих ДЮСШ, при нагоді забезпечуючи їх футбольним інвентарем, амуніцією. Кожному тренеру буде приємно, якщо його вихованець знайде себе у футболі. А для дітей це стане гарною мотивацією.
Свого часу я стикався із роботою італійського Ліворно на юнацькому рівні. Вони не бояться їхати у глибинку та організовувати там дитячі табори. Тобто, клуб бере на себе харчування та проживання молодих гравців упродовж 4-7 днів у відвертій глибинці. Приїжджають діти з усіх навколишніх сіл, містечок, навіть інших районів. Кваліфіковані тренери проводять заняття, тренування, тести на основі яких дивляться, чи можна когось відібрати. Психологи розбираються в особливостях кожної дитини, відразу знайомляться із батьками. Вся необхідна інформація збирається за короткий час.
У 2016 році такий табір функціонував в Україні – в Івано-Франківську. Ліворно проводив
Italian Football Camp
. Ідеєю цього кампу була можливість пошуку талановитих молодих футболістів та обмін досвідом. За 6 днів роботи відібрали чотирьох гравців, яких запросили до Італії. Троє цією можливістю скористалися.Це все – недешево. У плані організації – непросто. Але знахідка умовних двох-трьох Шведів, Лебеденків не тільки покриє всі витрати, але й принесе дохід. Це все точно складніше, ніж просто сидіти й чекати, поки хтось сам приїде на перегляд.
Для того, щоб бути успішним із молоддю, потрібно мати відповідні умови. Тут одного бажання – замало. У нас такий клімат, що з листопада по квітень погодні умови не дозволяють проводити повноцінні тренування, особливо з молодими футболістами. Отже, 5 місяців просто випадає. У таких умовах виростити когось стає ще важче. Тому потрібен манеж – можливість для повноцінної роботи молодих футболістів та молодіжних команд.
Я розумію, що це дорого, що зараз час непростий, але без цього просто не обійтися в наших умовах. З іншого боку, манеж – це можливість не тільки того, що власні молоді футболісти працюватимуть у комфортних умовах, але й того, що з'явиться можливість переглядати велику кількість гравців. У таких умовах всі зимові турніри відбуватимуться якраз у манежі.
Потрібно навести лад з орендами гравців, особливо в юнацьких та молодіжних командах. Так часто буває, що футболіст вже переріс рівень молодіжної команди, а до першої – не дотягує. Або ж не підходить юнацькій команді, але має перспективи. Свого часу «динамівці» Буяльський, Бєсєдін, Рибалка, Макаренко пройшли досвід оренд. Там набралися знань, вийшли на новий рівень, а потім стали повноцінними гравцями першої команди Динамо.
Зараз за такою ж схемою у Зорі набираються досвіду Тимчик, Михайличенко та Лєднєв. Прогрес у кожного – очевидний. У Шахтарі такий досвід мали Ордець, Малишев. Перед початком сезону у Динамо U-19 не проходив до складу форвард Данило Сухоручко. Але в оренді Арсенала забив на юнацькому рівні багато голів і зіграв за першу команду «канонірів». Зараз Динамо отримало чергового талановитого форварда.
Оренда гравців Карпат до Першої ліги – не найкраще рішення. Прогресувати там непросто, особливо футболістам юного віку. Проблема не у команді Рух (Винники), а в тому, що рівень Першої ліги – невисокий. У турнірі – багатого силового, дорослого футболу. Розвиватися у такому середовищі – майже неможливо. Пригадайте хоча б пригоди Романа Яремчука в Першій лізі у складі Динамо-2...
На противагу цього Ткачук та Дебелко змогли розкритися в Естонії. Гравці отримали хороший міжнародний досвід. Вийшли на якийсь стабільний рівень. Вже зараз Ткачук був проданий. Дебелко перебував на перегляді у Німеччині, але повернувся у табір Карпат. В обох випадках львівський клуб отримав власну вигоду у розвитку гравців та фінансових дивідендах.
Переконаний, що Карпати, зрозумівши наявність серйозного попиту на власних гравців, повинні максимально вдосконалити умови власної академії, зайнятися серйознішим скаутингом в усіх вікових категоріях та подумати над запрошенням іноземних спеціалістів – для вдосконалення тренувального процесу і підготовки власних кадрів.