»Футбол 24» розповідає про 5 клубів, які перебували або досі перебувають під управлінням політичних еліт.
5. “Я краще розвалю клуб, ніж дозволю тут грати гею”. Стяуа: від армії – до одіозного політика
Румунська Стяуа історично належала міністерству оборони Румунії і своїх найбільших успіхів (Кубок чемпіонів-1985/86 та Суперкубок УЄФА-1986) здобула саме під його керівництвом. Але після страти диктатора Ніколая Чаушеску та падіння комуністичного режиму армія припинила керувати клубом (згідно рішення УЄФА у 1998 році).
Новим власником став Віорел Паунеску. Бізнесмен не впорався з керівництвом і невдовзі увігнав Стяуа в борги. У 2003 році клуб перейшов до рук скандального олігарха Джіджі Бекалі, який раніше був членом ради директорів. Цей меценат відомий своїми проявами сексизму, гомофобії та провокуванням конфліктів із президентами інших клубів, а також членством у Європарламенті від правої партії. Бекалі симпатизує “Залізній Гвардії” – нацистському рухові Румунії першої половини минулого століття.
При цьому Джіджі зумів суттєво підняти Стяуа в рейтингу УЄФА та провернути продаж Влада Кірікеша в Тоттенхем за 9 мільйонів євро. У 2013 році засуджений до трьох років позбавлення волі за незаконне отримання 30 гектарів землі (відсидів лише половину терміну).
“Представники ЧФР Клуж навчилися у Динамо підкупляти арбітрів. І вони роблять це вже протягом півтора року, але роблять, варто відзначити, професійно. Оскільки вони такі розумні і знають, як це робити, я можу тільки поаплодувати їм. Браво! Але нехай знають: у другому колі до суддів з грошима будемо ходити і ми”.
“Я краще розвалю клуб, ніж дозволю гею грати у Стяуа. Все геї повинні бути заховані куди подалі”, – це лише маленька частина гострих цитат одіозного Джіджі Бекалі.
У 2011 році міністерство оборони подало до суду на клуб та Бекалі через використання бренду Стяуа. Відтак під час матчів заборонялося використовувати цю назву, на табло просто писали “господарі” та “гості”, але така практика не поширювалась на єврокубки. У 2016 році міноборони виграло справу – тепер ім’я клубу скоротили до ФКСБ. Так чи інакше, сам бренд із футболу не зник.
У 2018-му з’явився Спортивний Клуб Армії Стяуа, а перший матч у рамках четвертого дивізіону чемпіонату Румунії символічно зіграли на Національному стадіоні у Бухаресті проти Академії Рапід, яка стала спадкоємицею столичного Рапіда. Поєдинок відвідали 36 тисяч вболівальників, що стало абсолютним рекордом ліги. Нині тривають суперечки, яка ж Стяуа є справжньою – ФКСБ чи СКА.
4. Црвена Звезда – візитна картка екс-ультрас Вучіча в Європі
Новітня історія сербської Црвени Звезди нагадує американські гірки. Ще кілька років тому клуб переживав фінансові проблеми і шість сезонів поспіль програвав чемпіонство Партизану. Сьогодні ж це – найсильніша команда країни, на яку робиться ставка у єврокубках. Причина такого злету проста – Александар Вучіч.
Чинний президент Сербії колись входив до фанатського руху “Делиje” і, за чутками, брав участь у знаменитому побоїщі на Максимірі 13 травня 1990 року, яке стало поштовхом до початку Югославської війни. У 2012-му тоді ще віце-прем’єр Вучіч проголошує екстрене керівництво Црвеною Звездою. Створили спеціальну робочу групу, куди входили колишні спортсмени, а також державні підприємці та бізнесмени.
Такий крок дозволив стабілізувати фінансову ситуацію Црвени Звезди. Згодом робоча група припинила свою діяльність і поступилася місцем ветеранам клубу та офіційним особам. Сама команда зуміла тричі за 5 років здобути чемпіонський титул, а в сезоні 2017/18 вийти в 1/16 фіналу Ліги Європи, де поступилася московському ЦСКА. Минулоріч белградці вперше у новітній історії пробились до групового етапу Ліги чемпіонів. Наполі та Ліверпуль надовго запам’ятають візити на стадіон Райко Мітіча.
Тіньове управління Александара Вучіча та Прогресивної партії привело у Црвену Звезду Річмонда Буачі, Марко Маріна та Лоренцо Ебесіліо – жоден інший сербський клуб не спроможний собі таке дозволити. По суті, Звезда перетворилась на політичний інструмент Вучіча для реалізації планів щодо вступу у Європейський союз. Це вкрай не подобається фанатам Партизана та інших сербських клубів.
3. Істанбул Башакшехір – суперпроект Ердогана
Останніми сезонами Істанбул Башакшехір став однією з провідних сил турецького футболу, підписуючи зірок на кшталт Арди Турана, а зараз впевнено крокує до історичного чемпіонства. Проте репутація клубу є вкрай неоднозначною через зв’язок із чинним президентом Реджепом Ердоганом.
У 2014 році клуб перейшов у руки стамбульського району Башакшехір. Команда якраз здобула путівку у Суперлігу і отримала свою нинішню назву. Фінансування здійснюється підприємцями з оточення головної партії Туреччини, президент Гексель Гюмюшдаг є племінником Ердогана. Саме турок №1, який, до слова, походить із цього району, 26 липня 2014 року відкрив новий сучасний стадіон «Башакшехір Фатіх Терім».
Вже у дебютному сезоні серед еліти Істанбул Башакшехір посів 4-ту сходинку турнірної таблиці і пробився в Лігу Європи. А через 2 роки ледве не кваліфікувався у груповий етап Ліги чемпіонів, поступившись Севільї. У складі команди виступають такі зірки, як вищезгаданий Арда Туран, а також Емре Белозоглу, Волкан Бабаджан, Сердар Таскі, Гекхан Інлер, Робінью та Демба Ба.
Башакшехір може стати лише шостим клубом, якому вдалось здобути титул чемпіона Туреччини, оскільки трофей підкорювався здебільшого трьом іншим стамбульським грандам – Фенербахче, Галатасараю та Бешикташу.
Через Істанбул Башакшехір Ердоган хоче показати свою силу і вплив на турецьке суспільство, зокрема, ультрас знаменитих сусідів по місту, яким він програв боротьбу за площу Таксім. Окрім цього, як і його сербський колега Вучіч, турецький президент використовує Башакшехір для своєї міжнародної репутації. Щоправда, наразі успіхи у єврокубках – незначні.
2. Від голандського тріо до занепаду – Сільвіо Берлусконі підняв та втопив Мілан
30-річна епоха Сільвіо Берлусконі в Мілані трактується двояко: спершу – як найуспішніша в історії клубу, згодом – як вкрай провальна.
Італійський бізнесмен і політик став президентом клубу 20 лютого 1986 року. Вже через кілька років команда з Рудом Гуллітом, Марко ван Бастеном та Франком Райкардом двічі поспіль здобуває Кубок європейських чемпіонів, а також стає однією з найбільш грізних сил на Апеннінському півострові.
Берлусконі з ентузіазмом почав підсилювати склад команди, запрошуючи зірок світового класу. Так на «Сан-Сіро» опинились Звонімір Бобан, Марсель Десайї, Андрій Шевченко, Кларенс Зеєдорф, Кафу та ще величезна кількість іменитих футболістів. Завдяки Мілану Берлусконі просувався на політичній арені Італії.
За часів правління скандального мільярдера “россонері” 8 разів ставали чемпіонами, 5 разів вигравали Кубок чемпіонів та Лігу чемпіонів, ще стільки ж – Міжконтинентальний кубок та Клубний чемпіонат світу.
Лебединою піснею успішного Мілана став початок цього десятиліття. У сезоні 2010/2011 команда під керівництвом Массіміліано Аллегрі зі Златаном Ібрагімовічем та гвардією зіркових ветеранів виграла своє останнє чемпіонство, після чого розпочалась гегемонія Ювентуса.
Берлусконі погруз у судових розбірках, абсолютно втративши інтерес до клубу, який скотився у середину турнірної таблиці. Так, були спроби реанімувати команду завдяки підписанням Карлоса Бакки, Луїса Адріано, Андреа Бертолаччі та інших, але все було марно.
1. Ді Стефано, Пушкаш, 5 Кубків чемпіонів поспіль та 11:1 проти Барселони: Реал – символ диктатури Франко
Мадридський Реал практично від дня свого заснування напряму пов’язаний з політичними течіями. По-перше, клуб отримав назву від короля Іспанії у 1920 році; по-друге, після державного перевороту був символом диктатури Франсіско Франко.
Існує дві версії щодо футбольних симпатій колишнього глави Іспанії. Він із самісінького дитинства вболівав за “вершкових”, тож вирішив використовувати цей клуб у своїх політичних цілях. Друга версія – Франко був фанатом Атлетіко, але однаково зробив інструментом пропаганди «королівський» Реал.
Під керівництвом диктатора Реал домінував у чемпіонаті Іспанії, 5 разів поспіль виграв Кубок європейських чемпіонів, а також відзначився скандальним трансфером аргентинського нападника Альфредо Ді Стефано. Справа в тому, що спершу футболіста підписала Барселона, а потім у боротьбу втрутився Реал. Гравцеві належало один сезон відбігати за каталонців, другий – за мадридців, але “блаугранас” у підсумку відмовилися від своїх прав.
Також у столиці Іспанії опинився легендарний угорець Ференц Пушкаш, який втік зі своєї країни після невдалої спроби змінити владу у 1956 році. Повстання придушили радянські війська. Форвард отримав громадянство Іспанії і навіть виступав у складі національної збірної на чемпіонаті світу-1962.
У 1943 році Реал розгромив Барселону з фантастичним рахунком 11:1, а сам поєдинок обріс легендами про тиск на футболістів “блаугранас”, яких представники режиму змусили програти.
Після смерті диктатора у 1975 році домінування Реала поступово згасало, а головний трофей Європи “вершкові” здобули аж у 1998-му, обігравши у фіналі Ліги чемпіонів Ювентус. Так чи інакше, саме завдяки Франко “вершкові” визнані найкращим клубом ХХ століття. Команда ще встигне зібрати цілу купу трофеїв, але наблизитись до досягнень часів диктатора наразі не вдається.
Варто зазначити, що багато прихильників “королівського клубу” дотримуються ультраправих політичних поглядів, а сам Реал називають одним із найбільш правих у світі. Футбол поза політикою, кажете?
P.S. Фраза “футбол поза політикою” є вкрай неправильною. Ці два елементи тісно пов’язані між собою ледь не з самого початку існування гри мільйонів, а деякі клуби створювались з метою розповсюдження певної ідеології. Політичні баталії регулярно переносяться на футбольні поля, доказом чого є, наприклад, Ель Класіко. Барселона завжди символізувала незалежну Каталонію, Реал – королівську владу Іспанії і диктатуру Франко. Залишається прийняти той факт, що футбол і політика завжди перетинатимуться між собою, а іноді футбол і є політикою.
Богдан Пилипчук