Чому провалився Хацкевич
Випускати обох центральних захисників без першого пасу, а в доповнення до них Сидорчука, максимум якого – пас ближньому поперек поля, це було сильно. Саррі оцінив і подякував. Наскільки в сучасному футболі важливі захисники з пасом, яскраво продемонстрував Давід Луїс. Будь-який пресинг на Бурду чи Шабанова завершувався повною панікою і у кращому випадку виносом в аут. Капітан Динамо відверто випадав з атакувальних дій, гальмуючи швидкі атаки і пробиваючи в молоко з якось незрозумілою вірою у свої сили. І ніби й непогана у Сидорчука статистика: 3 з 4-х дальніх передач пройшли, 6 з 12 єдиноборств виграно, 4 перехоплення, 83% точних пасів. Однак на гру команди воно якось аж ніяк не впливало. Ну, хіба в тому епізоді, коли завалив суперника і подарував Вілліану майже пенальті.
Якщо у тебе швидкий Русин попереду, де продумані дальні паси на нього за спини захисникам? Чи Назарій повинен був у гігантів Луїса і Крістенсена тільки силову боротьбу в стилі Бєсєдіна вигравати? Абсурд! Хоча він і так заробив на собі 4 штрафні. Та чому б не випустити Андрієвського, в якого як мінімум на зборах проглядалась якесь дивовижне інтуїтивне взаєморозуміння з цим нападником і відмінний довгий пас? Навіщо продовжувати провальний експеримент з Буяльським у ролі лівого вінгера, якщо в тебе є такий живий Сідклей – це, може якийсь особливий прояв бразилофобії такий? Чи коли є молодий і по-доброму агресивний Цітаішвілі. Просто, щоб звільнити місце в центрі Сидорчуку? Якби він хоча б надійності в захисті додав, але й цього не було.
Хацкевич сказав феноменальну фразу: «Тоттенхем тут також у першому таймі на чужу половину не переходив». Та ви що? То якщо з таким настроєм приїжджати на Стемфорд Брідж, то може, не варто й рипатись? Де динамівський характер і дух, агресія і швидкість? Хоч якісь, хай епізодичні, прояви всього цього показали лише Шапаренко, Миколенко, Шепелєв, Бурда і дует, який вийшов з лави запасних. Гармаш і Сідклей. У згаданого динамівського квартету молоді непогане майбутнє, хоча ще працювати і працювати, забуваючи про нічні клуби і прояви класної гри в УПЛ, яка ні про що не свідчить – тільки в Європі видають справжні сертифікати якості.
Як Циганков і компанія завалили тест на АПЛ і великий футбол
Віктора в Англії малювали найбільшою загрозою київської атаки, а на ділі вийшло ніби гравець молодіжки зіграв проти найкращих захисників світу. При тому, що протистояв Циганкову гравець не у найкращій формі – Маркос Алонсо навіть ледь пенальті собі не привіз, подякував підсліпуватим суддям. Віце-капітану Динамо не вистачало агресії і впевненості, що у нього щось може вийти. Він боявся брати ініціативу на себе, але має й певне виправдання.
Усе ж Циганков значно корисніший біля чужих воріт, а не в центрі поля. Плюс до нього м'яч доходив рідше, ніж до Бойка. Серед гравців основи найменше контактів з м'ячем було у 2-х флангових півзахисників. Буяльський торкнувся його 31 раз, Циганков – 35. Коли команда відмовляється атакувати, сподіваючись просто відбитись, таке, знаєте, трапляється. Утім Віктор міг би і краще себе презентувати на території, куди його сватали останнім часом – для АПЛ цього надто мало. Той же 18-річний Хадсон-Одой показав, який це має бути клас – безжально реалізувати єдиний свій момент.
Шабанова і Русина кинули під танки, і вони не впорались. Назарій декілька разів дарував супернику м'яч, немов з переляку, що опинився поруч з такими зірками. Однак і пасів, які могли б його сильні риси розкрити, майже не отримував. Схоже, що при цьому тренері він уже і не розкриється. Після дискваліфікації повертається Вербіч, який, мабуть, і замінить Соля у центрі нападу. Цікаво буде глянути на Русина в оренді, наприклад, під орудою якогось Вернидуба.
Артем дозволив Жиру віддати гольовий пас, проспав закидання Луїса на чистий вихід Педро у штрафний. Йому ж партнери висловлювали претензії у моменті з голом Вілліана, мовляв, не так вистрибнув. Ну, тут уже, може, й занадто. Шабанов – не поганий захисник, і він це довів в останні тижні. Для рівня УПЛ. Чи навіть на Олімпіакос. Але не для такого розумного та агресивного Челсі. Те, що на полі потрібен Кадар, стало зрозуміло ще в перші 20-30 хвилин, коли пропустили і моменти посипались. З його першим пасом, з його досвідом АПЛ, розкішною статистикою у верхових дуелях в ЛЄ та грою на стандартах біля чужих воріт.
У такого Динамо немає шансів, хоча не все так безнадійно
Парадокс. Кияни на 99% втратили всі шанси в момент, коли провели найкращий відрізок матчу. З виходом Сідклея стала вдаватись атакувальна гра. Маленький бразилець навіть настільки вжився в роль Вербіча, що замикав навіс а-ля словенець, який полюбляє і в центрі атаки діяти. Кияни провели 4 атаки, які деякі джерела навіть моментами вважають. Довели самі собі, що можуть, хоча 0 у графі влучних ударів виглядають моторошно. Могли зробити рахунок 2:1. Не треба бачити в цьому тільки розслабленість ситого результатом Челсі. Динамівці змусили господарів помилятись.
Знаєте, якби Динамо з такою грою, як наприкінці зустрічі, програло 0:3 (хоча є таке відчуття, що українці точно б забили хоча б 1 гол, адже Челсі в захисті – далеко не безгрішний), було б хоч не настільки соромно і прикро – навіть команди Чемпіоншипу не виглядають настільки без віри у свою гру. Ну, спробували, але не вийшло. А так на полі ми побачили команду з незрозумілою установкою на гру, яка понад годину боялась грати, бо можна ж помилитись. Боялась створювати і показувати зуби. Боялась власної тіні.
Прикро, адже у цьому складі Динамо є не один футболіст, здатен по-іншому зіграти. Може, не так, як Вілліан, Педро чи Хадсон-Одой, але й не так безнадійно і прямолінійно, як думає (вимагає?) тренерський штаб. Днями в Лізі чемпіонів 2 клуби довели, що молодість – не синонім слабкості. Аякс і Манчестер Юнайтед також показали, що у футболі трапляються найнеймовірніші дива. Але їх творять сміливі і нахабні, а не ті, в яких мета одна – відбитись і перетерпіти.
Тарас Котів