Перша — галас навколо гравця збірної України з футзалу, який ніби грав колись за неіснуючу збірну однієї з окупованих територій Донбасу. Друга — чи не щоденні новини про футболіста Ракицького. Той нині грає у Росії, і без нього збірна України аж ніяк не може обійтися.
Єднає ці дві речі їхнє джерело. Не вірю, що українські журналісти наполегливо вивчали протоколи матчів із футзалу на окупованій території. Так само не вірю, що ті ж самі журналісти жити не можуть без чи не щоденних новин із життя Ракицького. Очевидно, що ці теми нашим журналістам уміло підкидають, а вони чи то через низьку кваліфікацію, чи то з інших причин їх підхоплюють і розносять інформаційним простором. Нічого особливого — інформаційна війна триває.
Цікаво тут інше. На мою думку, першим вісником майбутньої російської агресії була вкинута до нас за півроку до того інформація про «об'єднаний футбольний чемпіонат» Росії та України. Він, коли хто не знає, можливий виключно в разі нашого приєднання до Російської Федерації або навпаки — причому останнє виглядає абсолютно нереальним. Таким чином перевірялася реакція наших любителів футболу, які є однією із найактивніших українських спільнот, на «відновлення єдності».
Той факт, що наші журналісти та уболівальники не послали тоді ініціаторів «об'єднаного чемпіонату» десь подалі за Урал, а почали цю «ідею» жваво обговорювати, переконавши декого в Росії у тому, що ми «не проти». Отже, не будемо в разі чого протистояти російській агресії у той чи інший спосіб. Як ми знаємо, росіяни тоді помилилися. Нічого у них із тим «об'єднанням» не вийшло і, звісно, ніколи не вийде.
Тому хочу заспокоїти тих, хто у ці дні боїться, що за певного результату виборів президента України російські війська одразу підуть у наступ. Не підуть. Спочатку вони мають впевнитися, що їх не зупинять. А для цього мусять ще раз нас «перевірити» — чи не змінилися ми за останні п'ять років. Тож коли хтось раптом згадає у нас про «об'єднаний футбольний чемпіонат», це буде найкращим попередженням про вірогідну агресію. А також дасть нам зрозуміти — хто є хто серед українських журналістів. Сподіваюся, що до цього не дійде. Ніколи.