– Динамо звело внічию третій домашній матч поспіль. Що з настроєм команди? Чому вона не б’ється за власний престиж, за свого тренера?
– Щоб відповісти на це запитання, потрібно перебувати всередині команди. Зрозуміло, «динамівці» на фініші чемпіонату втратили мотивацію. З іншого боку, для справжнього професіонала втрата мотивації – неприпустима. Він повинен віддаватися на 100 відсотків у кожному матчі, незалежно від суперника.
Не подобається тренер? Давайте його змінювати! Отже, не будемо виконувати його настанови, не викладатимемося повністю. Недопрацює один футболіст або двоє, а страждає ціла команда.
– Ви натякаєте на те, що Хацкевича «плавлять»?
– Я не можу цього стверджувати прямо, бо не володію інформацією із середини команди. Але збоку складається враження, що у Динамо – якісь внутрішні проблеми.
– Олександрії вдалося перервати 10-матчеву «суху» серію Шахтаря. Востаннє «гірники» пропускали ще у грудні минулого року. Чого тут більше: надійності оборони чи все ж слабкості суперників команди Фонсеки?
– Тут наявні обидва фактори. Клас Шахтаря – на порядок вищий від усіх інших. «Гірники» лідирують з відчутним відривом у плані грошей, інфраструктури, кадрів і так далі. Клубна система працює чітко та злагоджено, тому результат – закономірний.
– Львів програв усі 6 матчів другого етапу. Що ця команда робить у першій шістці?
– На даний момент вони сильніші від шести клубів із другої групи, от і все. Львів – типова команда «з нікуди». Отже й результат демонструє відповідний. Успіхів досягають ті клуби, де упродовж кількох сезонів проводиться послідовна робота – ось як в Олександрії.
Натомість до Львова привезли безліч невідомих легіонерів, відбувається незрозуміла тренерська чехарда. Можливо, перед цією командою стоять якісь інші завдання, про які ми не знаємо. Але можу сказати точно: у футбольному плані – це не те, що потрібно.
– Де-факто, чемпіон уже відомий. Бронзовий призер – також. Як і п'ятірка клубів, які виступлять у єврокубках. Ви ще знаходите для себе якусь інтригу у першій шістці?
– У цьому вся проблема нашого футбольного господарства. Ми самі не знаємо, де шукати інтригу. Серйозних ігор – обмаль. Чемпіонат – нецікавий. Багато чого зрозуміло заздалегідь. Що, хіба фінал Кубка України цікаво буде дивитися? Мінімальний інтерес полягає хіба в тому, що, можливо, відкриємо для себе якісь нові імена, коли тренери, над якими не тяжітиме турнірна ситуація, випустять на поле молодих гравців.
– Натомість у другій шістці інтрига зберігається чимала – на виліт стоять одразу чотири клуби. Ризикнете спрогнозувати, хто вилетить у Першу лігу?
– Можу висловити хіба що суб'єктивну точку зору. Мені б дуже не хотілося, аби вилітав Чорноморець – я там провів кілька років своєї кар'єри. Вболіваю за Карпати – це візитна картка всієї Західної України. А от Олімпік та Арсенал… Кому вони потрібні? Хіба що їхньому ж керівництву. За обома клубами немає численної вболівальницької армії. За кого футболістам грати? За кого битися? Тому мій вибір – очевидний. Виліт Арсенала та Олімпіка буде найменш помітною втратою для елітного дивізіону.