Шевченко з прапором України, сльози Роналду і перша невдача Клоппа – якими були фінали ЛЧ між командами з однієї країни

Ліверпуль та Тоттенхем зійдуться у англійському фіналі Ліги чемпіонів, який пройде вже сьогодні, 1 червня у Мадриді на стадіоні Ванда Метрополітано. Стартовий свисток словенського арбітра Даміра Скоміни пролунає о 22:00 за київським часом.

Вдруге в історії найпрестижніший клубний трофей Європи розіграють представники Туманного Альбіону. А загалом в історії Ліги/Кубка чемпіонів це вже 7-й випадок, коли у вирішальному поєдинку візьмуть участь команди з однієї країни. Пригадуємо попередні 6 випадків, тим більше, що одразу два з них увійшли в історію українського футболу.

Реал – Валенсія (фінал ЛЧ 1999/00)

24 травня 2000 року. Сен-Дені, стадіон Стад де Франс

Реал – Валенсія – 3:0

Голи: Мор'єнтес, 39, Макманаман, 67, Рауль, 75

Реал: Касільяс – Сальгадо, Ельгера, Іван Кампо, Каранка, Роберто Карлос – Редондо, Макманаман, Рауль – Мор'єнтес, Анелька

Запасні:

Ілгнер, Єрро, Санчіс, Савіо, Жеремі Нджитап, Карембе, Баліч

Валенсія: Каньїсарес – Англома, Джукіч, Пеллегріно, Херардо – Фарінос, Мендьєта, Кілі Гонсалес – Херард – Ангуло, Клаудіо Лопес

Запасні:

Бартуаль, Рош, Альбельда, Оскар Гарсія, Мілья, Іліе, Хуан Санчес

Перший в історії Ліги чемпіонів мононаціональний фінал пройшов на головній арені Франції – Стад де Франс у передмісті Парижа Сен-Дені. Володаря трофею визначали іспанські Реал та Валенсія. Для мадридців це був 11-й фінал в історії клубу, для Валенсії – перший. До слова, суперником Реала у другому груповому етапі (так, тоді була така екзотика) було київське Динамо, яке тоді ж і завершило свій шлях у турнірі.

Валенсія, яка стала головною сенсацією тієї Ліги чемпіонів, провалила вирішальний поєдинок. У підопічних Ектора Купера мало що виходило в атаці, а у ворота Сантьяго Каньїсареса влетіли одразу 3 м'ячі. Могло бути й більше, але голкіпер у декількох епізодах відверто рятував свою команду. Голи Мор'єнтеса, Макманамана та Рауля принесли Реалу 9-й Кубок чемпіонів. Наступного довелось чекати майже 15 років, але це зовсім інша історія.

Мілан – Ювентус (фінал ЛЧ 2002/03)

28 травня 2003 року. Манчестер, стадіон Олд Траффорд

Мілан – Ювентус – 0:0 (по пен. 3:2)

Мілан: Діда – Костакурта, Неста, Мальдіні, Каладзе – Гаттузо, Пірло, Зеєдорф – Руй Кошта – Шевченко, Індзагі

Запасні:

Аб'ятті, Лаурсен, Жуніор, Броккі, Амброзіні, Сержінью, Рівалдо

Ювентус: Буффон – Тюрам, Феррара, Тудор, Монтеро – Каморанезі, Таккінарді, Давідс, Дзамбротта – Дель П'єро, Трезеге

Запасні:

Кіменті, Пессотто, Юліано, Конте, Бірінделлі, Ді Вайо, Салаєта

Перший і наразі єдиний італійський фінал Ліги чемпіонів пройшов у Манчестері. Мілан, у стартовому складі якого вийшов Андрій Шевченко, протистояв Ювентусу. Лідер туринців Павел Недвед пропускав матч через дискваліфікацію.

Основний та додатковий час поєдинку завершився без голів – м'яч українського форварда у першому таймі було скасовано. Серія післяматчевих пенальті вийшла дуже драматичною: Буффон взяв 2 пенальті, а Діда – 3. Вирішальний удар Андрія Шевченка приніс Мілану 6-й Кубок чемпіонів та перший з 1994 року. Кадри, на яких легендарний нападник святкує тріумф з прапором України, облетіли весь світ. До слова, Шевченко став першим українцем, який виграв Лігу чемпіонів – через деякий час майбутній тренер збірної України привіз трофей до Києва.

Манчестер Юнайтед – Челсі (фінал ЛЧ 2007/08)

21 травня 2008 року. Москва, стадіон Лужники

Манчестер Юнайтед – Челсі – 1:1 (по пен. 6:5)

Голи: Роналду, 26 – Лемпард, 45

Манчестер Юнайтед: ван дер Сар – Браун, Фердінанд, Відіч, Евра – Каррік, Скоулз, Харгрівз – Роналду, Руні, Тевес

Запасні:

Кущак, Андерсон, Нані, Гіггз, О'Ши, Сільвестр, Флетчер

Челсі: Чех – Ессьєн, Террі, Карвалью, Ешлі Коул – Макелеле – Лемпард, Баллак – Джо Коул, Малуда, Дрогба

Запасні:

Кудічіні, Алекс, Беллетті, Обі Мікел, Калу, Шевченко, Анелька

Один з найдраматичніших фіналів ЛЧ між командами-представниками однієї асоціації пройшов у Москві. Переможця ЛЧ 2007/08 з'ясовували Манчестер Юнайтед та Челсі. Підопічні сера Алекса Фергюсона відкрили рахунок зусиллями Кріштіану Роналду, проте ще до перерви лондонці відігрались завдяки голу Френка Лемпарда.

В екстра-таймі Челсі залишився у меншості після вилучення Дідьє Дрогба. Наставник «аристократів» Авраам Грант так і не дав шансу Андрію Шевченку, який так і провів весь поєдинок у запасі. На поле вийшов Ніколя Анелька, який став антигероєм.

В серії післяматчевих пенальті першим схибив Роналду, удар якого потягнув Петр Чех. Решта гравців били влучно, а вирішальний удар виконував Джон Террі. Розбіг, удар – м'яч летить в один бік, ван дер Сар – у інший. Перемога? Ні!!! Террі, виконуючи удар, послизнувся, а м'яч влучив у стійку. Забий капітан – все, кубок у Лондоні, а так серія продовжилась. В підсумку все завершилось влучним ударом Нані та сейвом ван дер Сара після удару Анелька, який приніс трофей МЮ!

Роналду настільки захлиснули емоції, що португалець не одразу побіг святкувати – Кріштіану ще певний час плакав у центрі поля, не витримавши напруги.

Баварія – Борусія Д (фінал ЛЧ 2012/13)

25 травня 2013 року. Лондон, стадіон Вемблі

Баварія – Борусія Д – 2:1

Голи: Манджукіч, 60, Роббен, 89 – Гюндоган, 68 (пен)

Баварія: Нойєр – Лам, Боатенг, Данте, Алаба – Мартінес, Швайнштайгер – Роббен, Мюллєр, Рібері – Манджукіч

Запасні:

Штарке, ван Бюйтен, Шакірі, Тимощук, Густаво, Пісарро, Гомес

Борусія Д: Вайденфелєр – Піщек, Суботіч, Хуммельс, Шмельцер – Гюндоган, Бендер – Гросскройтц, Ройс, Блащиковскі – Лєвандовскі

Запасні:

Лангерак, Сантана, Кірх, Кель, Ляйтнер, Шахін, Шибер

Перший і наразі єдиний німецький фінал відбувся у Лондоні. Суперниками стали Баварія під керівництвом Юппа Хайнкеса та Борусія Д, яку очолював Юрген Клопп. Для Баварії той фінал став третім за 4 роки, у попередніх двох мюнхенці поступились Інтеру та Челсі.

Рахунок у другому таймі відкрив Маріо Манджукіч, за кілька хвилин Ілкай Гюндоган реалізував пенальті та відновив рівновагу. Баварія пішла вперед та мала ще моменти – чого вартий лише диво-сейв Суботіча, який вибив м'яч з воріт у, здавалось би, вже безнадійній ситуації. Справа йшла до екстра-тайму, проте іншої думки був Ар'єн Роббен. Голландець на 89-й хвилині зумів забити переможний м'яч у ворота Вайденфелєра – як наслідок, Баварія взяла свій 5-й трофей Ліги чемпіонів, а Клопп програв перший єврокубковий фінал.

До слова, переможцем тієї ЛЧ став і Анатолій Тимощук, який, щоправда, у фіналі не вийшов на поле. Тим не менш, екс-капітан збірної України став другим і наразі останнім представником нашої держави, який вигравав найпрестижніший європейський клубний турнір.

Реал – Атлетіко (фінал ЛЧ 2013/14)

24 травня 2014 року. Лісабон, стадіон Да Луш

Реал – Атлетіко – 4:1 (основний час – 1:1)

Голи: Рамос, 90+3, Бейл, 110, Марсело, 118, Роналду, 120 (пен) – Годін, 36

Реал: Касільяс – Карвахаль, Рамос, Варан, Коентрау – Ді Марія, Хедіра, Модріч – Роналду, Бейл, Бензема

Запасні:

Дієго Лопес, Пепе, Марсело, Арбелоа, Іско, Ільярраменді, Мората

Атлетіко: Куртуа – Хуанфран, Міранда, Годін, Феліпе Луїс – Рауль Гарсія, Тьягу, Габі, Коке – Вілья, Дієго Коста

Запасні:

Арансубія, Алдевейрелд, Маріо Суарес, Родрігес, Соса, Дієго, Адріан

Фінал ЛЧ 2013/14 став першим в історії, у якому суперниками були команди з одного міста. Якщо до Реала у вирішальних поєдинках всі звикли, то для їхніх земляків з Атлетіко цей фінал став лише 3-м в історії клубу.

«Матрацники» відкрили рахунок у першому таймі – Дієго Годін не без помилки Ікера Касільяса вразив ворота «бланкос». Рахунок тримався аж до 90+3 хвилини – все йшло до того, що Атлетіко вперше виграє Лігу чемпіонів, проте Серхіо Рамос після подачі кутового зрівняв рахунок та перевів поєдинок в екстра-тайм!

У додатковий час сили Атлетіко завершились. Голи Бейла, Марсело та Роналду принесли Реалу омріняу «десіму» – десятий Кубок чемпіонів в історії клубу! «Вершкова» частина Мадрида жили цим майже 15 років – і нарешті команда під керівництвом Карло Анчелотті подарувала свято своїм уболівальникам.

Реал – Атлетіко (фінал ЛЧ 2015/16)

28 травня 2016 року. Мілан, стадіон Сан-Сіро

Реал – Атлетіко – 1:1 (по пен. 5:3)

Голи: Рамос, 15 – Феррейра-Карраско, 79

Реал: Навас – Карвахаль, Рамос, Пепе, Марсело – Каземіро, Кроос, Модріч – Роналду, Бейл, Бензема

Запасні:

Касілья, Начо, Даніло, Хамес, Васкес, Іско, Хесе

Атлетіко: Облак – Хуанфран, Савіч, Годін, Феліпе Луїс – Сауль, Фернандеш, Габі, Коке – Грізманн, Торрес

Запасні:

Мойя, Ернандес, Тьягу, Хіменес, Партей, Феррейра-Карраско, Корреа

Два роки після лісабонського фіналу Реал та Атлетіко знову зустрілись у вирішальному поєдинку Ліги чемпіонів – цього разу на легендарному Сан-Сіро у Мілані. Обидві команди дещо оновились – крім того, Реал вже тренував не Карло Анчелотті, а Зінедін Зідан.

І знову, як і два роки тому, фортуна посміхнулась Реалу. В основний час команди розійшлися миром – на гол Рамоса влучним ударом відповів Феррейра-Карраско. Справа дійшла до серії післяматчевих пенальті, у якій вирішальний промах здійснив Хуанфран, пробивши у стійку. До м'яча підійшов Кріштіану Роналду, який приніс Реалу 11-й в історії клубу Кубок чемпіонів.