- Поразка в Краматорську від «Авангарда» позбавила змоги «Металісту 1925» продовжити боротьбу за вихід в Прем'єр-лігу. Про що ви подумали відразу після фінального свистка?
- Вперше за довгі роки роботи в футболі я пішов з трибуни в той момент, коли призначили пенальті в наші ворота. З одного боку, це був протест проти свавілля. З іншого, я задовго до матчу в Краматорську розумів, що наш молодий, енергійний клуб із зовсім іншою, незвичною для України, організаційно-правовою структурою, з вболівальницьким самоврядуванням, всупереч традиціям в українському футболі, де на чолі клубу стоїть президент, де є багаті люди (частина з них є олігархами), нікому не потрібен в Прем'єр-лізі. Я це побачив в перший же ігровий день, з першого матчу весняної частини. Ніяк не виправдовую ні тренерську раду, ні футболістів, які всупереч цій лінії, спрямованої на залишення нас в Першій лізі, мали всі можливості, щоб подолати цей виклик. Не виправдовую себе та інших засновників. Ми зробили все, що мав зробити клуб, але сталося, як сталося. І в цьому ми повинні звинувачувати тільки самих себе.
- У вашій відповіді я почув дві причини того, що сталося: «Металіст 1925» не хотіли бачити в УПЛ, але при цьому відповідальні за гру команди люди не виконали свого завдання. Чого ж більше?
- Не можна сказати, чого більше і що виявилося вирішальним. Це комплексне питання і одне доповнювало інше. На підсумковому засіданні ради засновників Олександр Горяїнов сказав: «Я знав, що перше коло - це футбол, а друге коло - шахи, але не думав, що це почнеться так рано». Все почалося з першого матчу. Я не хотів би деталізувати цю тему. Вона настільки наочна, що будь-яка людина, яка розбираються у футболі, візьме ці матчі, розпочинаючи з «Дніпра-1» і закінчуючи «Авангардом», подивиться їх неспішно, неупереджено, з олівцем і аркушем паперу, зробить ретельний розбір і все побачить, -
цитує Стороженка Kharkiv Today.