У суботу, 29 червня, офіційний сайт італійського клубу Лечче оголосив про підписання контракту з українським півзахисником Євгеном Шаховим. Контракт розрахований на два роки з можливістю пролонгації ще на один сезон. І для клубу, який востаннє виступав у Серії A ще навесні 2012 року, і для футболіста – це оптимістичний крок.
Дебютний матч у складі Лечче зробить Шахова
дев’ятим українським футболістом в клубі Серії A
(щоправда, з восьми попередників у чемпіонаті Італії зіграли лише шестеро). Цікаво, що перший з них з’явився на Апеннінах у той рік, коли батько нинішнього новачка Лечче – Євген Шахов-старший – виграв звання найкращого бомбардира чемпіонату СРСР. Але про все – по порядку. Отже, українці в чемпіонаті Італії – хто вони?1. Олександр Заваров (Ювентус)
У 1988 році збірна СРСР під керівництвом Валерія Лобановського стала віце-чемпіоном Європи, причому у півфіналі наші футболісти (з 20-ти гравців у заявці 13 були вихованцями українського футболу) загнали збірну Італії. І саме в 1988 році у Радянському Союзі нарешті дозволили найкращим виконавцям переходити до клубів Західної Європи. Заборону на трансфери було знято трохи раніше, але тільки для заслужених ветеранів на кшталт 35-річного Олега Блохіна, якого відпустили до Австрії (або Юрія Гаврилова, який поїхав до Фінляндії).
А у 1988-му в Європу нарешті поїхали радянські футболісти топ-рівня у нормальному для розвитку кар’єри віці. Першими були якраз учасники Євро-1988 –
Рінат Дасаєв
(Севілья),Вагіз Хідіятуллін
(Тулуза) таОлександр Заваров
(Ювентус). Причому саме перехід Заварова став найбільшою подією, адже Ювентус за статусом був значно вищим від Севільї та Тулузи. А сума трансферу, за інформацією італійських газет, склала близько 5 млн доларів – космічні гроші на той час.У Турині розраховували, що півзахисник київського Динамо стане заміною для легендарного француза Мішеля Платіні. Причому тоді в Італії існувало жорстоке обмеження – не більше трьох легіонерів у заявці. Партнерами Заварова були данець Мікаель Лаудруп та португалець Руй Баррош, але вже в першому ж матчі – у Кубку Італії з Асколі – екс-киянин став співавтором автоголу.
За два тижні Заваров виправився і двома результативними ударами приніс перемогу в Кубку Італії на Брешією (2:0). А в другому турі чемпіонату Італії із Чезеною відкрив лік голам в Серії A. Однак замінити Платіні йому не вдалося. Керівництво клубу вирішило зачекати ще один сезон (Лаудрупа, наприклад, продали в Барселону) і навіть зробити ставку на легіонерів з Києва, аби допомогти Заварову з адаптацією. Але домовитися за трансфери Олега Протасова та Олексія Михайличенка не вдалося.
І хоча другий сезон у Ювентусі для українця вийшов вдвічі результативнішим (вісім голів проти чотирьох), а туринці у 1990 році виграли Кубок УЄФА та Кубок Італії, результати команди в чемпіонаті Італії нікого не влаштовували. Два четвертих місця поспіль – не те, на що розраховувала родина Аньєллі, якій належав Ювентус.
У 1990-му Заваров переїхав до Франції, у клуб Нансі. А у складі Ювентуса зіграв 74 матчі, забив 12 голів. У чемпіонаті Італії – 60 матчів, 7 голів, у єврокубках – 6 матчів.
2. Олексій Михайличенко (Сампдорія)
У 1989 році Олімпійський чемпіон Сеула-1988 та віце-чемпіон Євро-1988 міг опинитися в Ювентусі, але у 1990-му поїхав до Генуї, де став одним з гравців дуже цікавої команди Сампдорії. Під керівництвом югославського тренера Вуядіна Бошкова грали такі зірки, як Джанлука Віаллі, Роберто Манчіні, П’єтро Верховод (
його можна теж вважати українцем в Італії, адже це син Івана Верховода із Старобільська, Луганської області – радянського солдата, який під час Другої світової потрапив у полон, втік, воював на боці партизанів і залишився в Італії, а П’єтро став зіркою, чемпіоном світу 1982 року і провів 562 матчі в Серії A. Це сьомий результат в історії ліги
), молодий Джанлука Пальюка, Сречко Катанец, Аттіліо Ломбардо, Тоніньо Серезо та інші.Ця потужна команда саме в сезоні 1990/91 вперше і поки що востаннє виграла чемпіонат Італії, а Михайличенко став чемпіоном другої країни з трьох (пізніше він ще виграє чемпіонат Шотландії). Киянин забив м’яч вже в другому матчі – приніс перемогу над Болоньєю (2:1). Саме він став автором єдиного гола генуезців у двобої з могутнім Міланом за Суперкубок УЄФА (1:1, 0:2), але закріпитися у складі Сампи йому все ж не вдалося. І влітку 1991 року Михайличенко поїхав до Глазго.
А в італійському клубі він провів 39 матчів (4 голи). Зокрема у чемпіонаті Італії – 24 (3), в єврокубках – 7 (1).
3. Сергій Ателькін (Лечче)
У сезоні 1997/98 Шахтар грав у Кубку кубків і після несподіваної перемоги над Боавіштою (3:2 в Португалії, 1:1 вдома) зустрівся з італійською Віченцою в 1/8 фіналу. В обох матчах «гірники» програли (1:3 та 1:2), але форвард Сергій Ателькін, який забив єдиний гол на виїзді, а загалом в тому євросезоні – п’ять м’ячів, через місяць опинився в складі іншого італійського клубу – Лечче.
Дебютний матч в Італії, що цікаво, українець зіграв проти Віченци, але першого голу довелося чекати два місяці. Рятівником команди Ателькін не став (хоча приніс нічию з Болоньєю (1:1) та поставив крапку у переможній грі з Наполі (4:2), а Лечче посів 17-е місце з 18-ти і вибув до Серії B. Перед початком чемпіонату проводилися ігри початкової стадії Кубка Італії, Ателькін не забивав, потім залишався в запасі і відправився в оренду до Боавішти, де його також запам’ятали по іграх із Шахтарем.
Але й там нічого не вийшло, а в 1999 році донецький клуб, який почав збирати сили для реальної боротьби з Динамо в чемпіонаті України, повернув бомбардира додому.
Всього за перший склад Лечче Ателькін провів 20 матчів, забив 3 голи, в Серії A – 16 (3).
4. Андрій Шевченко (Мілан)
У тому ж 1999 році в Італію вирушив, як потім з’ясувалося, один з найкращих бомбардирів в історії Мілана, майбутній володар «Золотого м’яча» (2004 рік) Андрій Шевченко. Чутки про цей трансфер точилися ще раніше, але керівництво Динамо в дуже агресивній манері спростовувало їх. Тим не менше, трансфер, який ще 10 років був №1 в українському футболі, стався: Мілан віддав за 22-річного форварда 25 млн доларів.
Нагадаємо, що в 1999 році Динамо зупинилося лише у півфіналі Ліги чемпіонів (Баварія – 3:3, 0:1), а восени 1997-го в обох матчах розгромило Барселону (3:0 в Києві, 4:0 в Барселоні), причому пара форвардів Шевченко – Ребров справді наводила жах на воротарів. Каталонцям на їхньому полі Шева забив тричі. Йому тоді виповнився лише 21 рік, тому інтерес Мілана можна було зрозуміти.
І український бомбардир почав забивати в Італії з першого ж дня. Цікаво, що дебютний гол в Серії A він провів якраз у ворота Лечче, а вже через місяць оформив перший хет-трик у матчі з Лаціо. Всього за вісім сезонів Шевченко забив 175 голів у всіх офіційних турнірах (322 матчі). Більше м’ячів за всю історію клубу має лише один футболіст – знаменитий швед Гуннар Нордаль (221).
Можливо, українець зміг би підкорити і цю висоту, але в 2006 році погодився на перехід у Челсі. Що цікаво, Мілан навіть повністю компенсував свої витрати на придбання форварда: в 1999-му італійці заплатили на той момент еквівалент 23,91 млн євро, а в 2006-му отримали від лондонців 43,88 млн євро. І це – без врахування голів, які допомогли Мілану виграти Лігу чемпіонів (2003), Суперкубок УЄФА (2003), Кубок Італії (2003), чемпіонат та Суперкубок Італії (2004).
В Челсі у Шевченка кар’єра не пішла. Він забивав, але небагато, тож не став лідером. І в 2008-му повернувся до Мілана, але записав до активу лише два м’ячі. В 2009-му українець знову надягнув форму Динамо, але ще надовго буде прикладом майже ідеальної кар’єри в західноєвропейському футболі.
5. Олександр Яковенко (Фіорентина)
Влітку 2013 року здавалося, що перехід у статусі вільного агента з Андерлехта до Фіорентини – це довгоочікуваний крок Олександра Яковенка, сина знаменитого півзахисника київського Динамо 1980-х, на якісно новий рівень. Змінити чемпіонат Бельгії на чемпіонат Італії – істотне покращення в кар’єрі.
Але бодай втриматися в Італії українцю не вдалося. Зокрема через травми, але рідко грав він не лише через них. Найпродуктивніший відрізок у Флоренції йому вдався у жовтні 2013 року, коли Яковенко вдруге вийшов на поле у чемпіонаті Італії, а потім віддав результативну передачу у Лізі Європи. Тоді Фіорентина потрапила в одну групу з Дніпром, але зіграти проти дніпрян наш легіонер не зміг.
У січні 2014 року його віддали в піврічну оренду до Малаги (Іспанія), потім Яковенко лікувався, у лютому 2015-го знову поїхав в оренду – у Ден Гааг (Голландія), а взимку 2016-го перейшов до київського Динамо. Всього за «фіалок» він провів шість матчів, три – в чемпіонаті Італії.
6. Василь Прийма (Торіно / Фрозіноне)
Восени 2015 року екс-захисник донецького Металурга несподівано опинився в Торіно. Але Прийма обмежився одним виходом на поле у складі клубу Серії A – на п’ять хвилин в Кубку Італії. А у лютому 2016-го відправився в оренду до Фрозіноне і вже там дебютував в еліті чемпіонату Італії, зігравши п’ять матчів.
Залишився і на наступний сезон, вже у Серії B (з Торіно Прийма розійшовся). Його одноклубником у Фрозіноне став ще один українець – В’ячеслав Чурко. Прийма зіграв 18 матчів (1 гол), ще 2 матчі – в Кубку Італії. На рахунку Чурка – 11 матчів в чемпіонаті Італії, 1 – в Кубку Італії.
7. Ілля Брюхов (Кальярі)
Лише в Кубку Італії, але, на відміну від Чурка, за клуб Серії A – Кальярі – зіграв у сезоні 2016/17 тоді ще 18-річний Ілля Брюхов. Ще тричі він потрапляв до заявки першої команди у чемпіонаті Італії. Але після цього його кар’єра не отримала розвитку. Сезон 2017/18 кандидат до молодіжної збірної України провів у Потенці, минулий сезон – в клубі Торрес 1903 (обидва – Серія D).
...У цьому контексті можна згадати такого футболіста, як Сергій Предко. У сезоні 2007/08 він одного разу потрапив до протоколу матчу Торіно (Серія A), а в сезоні 2008/09 двічі зіграв у Кубку Італії за клуб Серії C – Про Сесто.
*******
Яке місце в цьому рейтингу посяде Євген Шахов, залежатиме багато в чому від нього самого. Але й від партнерів та тренера (наразі – 43-річний Фабіо Ліверані) також. На цей момент українець, якого Transfermarkt оцінює в 2 млн євро ринкової вартості, входить до числа найдорожчих футболістів Лечче, а загальна вартість складу команди – 24,3 млн євро. Минулого сезону найменша вартість складу в Серії A була у К’єво (39,55 млн), а 15 клубів перебували вище позначки у 100 млн євро.
Щоправда, минулого сезону Лечче і в Серії B посідав лише шосте місце за загальною вартістю футболістів у заявці, але це не завадило команді фінішувати другою і повернутися до еліти. Варто додати, що сезон 2017/18 Лечче взагалі провів у Серії C, але за два роки здійснив стрімкий злет. Нове завдання для Шахова та його партнерів – закріпитися на топ-рівні.
Андрій Кудирко