Марко Матерацці → Евертон (1998/99)
Один з найскандальніших гравців в історії за 7 років до епічної конфронтації з Зінедіном Зіданом на ЧС-2006 захищав кольори «ірисок» (оренда з Перуджі). Матерацці провів на Гудісоні 27 матчів, відзначившись двома результативними ударами.
Давор Шукер → Вест Хем (2000/01)
Легенда хорватського футболу після Реала та Арсенала пішов на суттєве пониження. Передостаннім клубом у кар'єрі Шукера став лондонський Вест Хем, у складі якого найкращий снайпер ЧС-1998 відіграв 11 поєдинків (2 голи).
Самюель Ето'о → Реал Мадрид (1997/00)
Зірковий камерунець зробив собі ім'я на Камп Ноу, але мало хто пам'ятає, що розпочинав форвард у мадридському Реалі, хоча й не провів за основний склад «бланкос» жодного офіційного матчу. Далі була Мальорка та Барселона, за яку Ето'О наколотив 133 м'ячі.
Луїс Енріке → Реал Мадрид (1991/96)
Суперуспішний футболіст та тренер Барселони віддав найлютішому ворогу каталонців 5 років власної кар'єри (213 матчів, 18 голів). «Лучо» покидав Мадрид у період потужної інституційної кризи, не домовившись щодо нового контракту. Після цього він неодноразово заявляв, що його серце належить лише «кулес».
Роналдо → ПСВ (1994/96)
Для молодшого покоління, напевно, буде сюрпризом, що перед Барсою, Інтером та Реалом знаменитий «Зубастик» виступав за нідерландський гранд. ПСВ може пишатися званням першого європейського клубу легендарного бразильця, де він демонстрував феноменальну результативність – 66 м'ячів у 70-ти зустрічах.
Сімау → Барселона (1999/01)
Яскрава гра юного хавбека у складі лісабонського Спортінга привернула увагу значної кількості європейських клубів, а найспритнішою виявилась Барса, яка підписала 19-річного португальця за 15 млн євро. Сімау покинув Камп Ноу після двох посередніх сезонів (70 матчів, 4 м'ячі).
Рікарду Куарежма→ Барселона (2003/04)
Черговий трансферний провал Барселони середини «нульових». Один з найперспективніших представників свого покоління пішов стопами Сімау, провів у синьо-гранатовій футболці 28 матчів, забив один скромний гол та покинув столицю Каталонії вже через рік після підписання контракту.
Звонімір Бобан → Сельта (2001)
Зірковий екс-одноклубник Андрія Шевченка після 9-ти незабутніх років у складі Мілана поїхав догравати у Галісію. Однак іспанська пригода Бобана тривала лише два місяці. Не потрапляючи у стартовий склад Сельти, хорват завершив кар'єру незабаром після свого 33-річчя.
Марадона → Севілья (1992/93)
Нервіонці стали останнім європейським клубом у кар'єрі божественного аргентинця, який повертався у футбол після 15-місячної дискваліфікації. Попри доволі кепську форму Марадона забив 7 голів у чемпіонаті Іспанії, а Севілья фінішувала сьомою.
Тьєрі Анрі → Ювентус (1999)
Італійський етап став найгіршим у кар'єрі французького форварда. Перебравшись у Ювентус з Монако, Анрі не зумів адаптуватись до тактики Карло Анчелотті, відзначившись лише трьома голами. Вже через півроку його контракт викупив Арсенал, де Тьєрі став справжньою легендою.
Сергій Ребров → Вест Хем (2004/05)
Єдиний українець з нашого списку проміняв Динамо на Тоттенхем, але не зумів повністю реалізувати власний потенціал на Уайт Харт Лейн. Після двох сезонів у складі «шпор» Ребров був орендований Фенербахче, а потім перейшов у Вест Хем у статусі вільного агента (33 матчі, 2 м'ячі).
Франк Рібері → Галатасарай (2005)
Блискучий французький вінгер здобув усі можливі трофеї за 12 сезонів у складі мюнхенської Баварії, однак зараз мало хто пригадає, що у кар'єрі «Обличчя зі шрамом» був Галатасарай, куди його запросив Георге Хаджі. У Туреччині Рібері провів лише півроку, а потім підписав контракт з Марселем.
Давід Сілва → Ейбар (2004/05)
Вихованець Валенсії підписав свій перший професійний контракт з «кажанами» у 2004 році, але не одразу став основним на Местальї. Спочатку Сілва набирався досвіду в Ейбарі (35 матчів, 4 голи), а згодом – у Сельті.
Дієго Коста → Альбасете (2008/09)
Скандальний іспанець бразильського походження торував собі шлях до основи Атлетіко через регулярні оренди. У пошуках ігрової практики Дієго Коста «забрів» на Карлос Бельмонте (35 матчів, 10 м'ячів), де зараз запалює наш Роман Зозуля.
Дженнаро Гаттузо → Глазго Рейнджерс (1997/98)
Одіозний італієць опинився у Шотландії після того, як його Перуджа вилетіла у Серію Б. Гаттузо швидко завоював любов фанів Рейнджерс своїми бійцівськими якостями, провів хороший сезон, але був змушений піти, коли команду очолив Дік Адвокат. Нідерландський фахівець не бачив його у стартовому складі.