Давайте відверто – для пересічного вболівальника, особливо українського, такий клуб, як Луґано, мало що значить. Що можна сказати у даному випадку? Напевне, охарактеризувати у загальних рисах – так, це представник швейцарського чемпіонату, команда, з якою донецький Шахтар зустрічався у другому кваліфікаційному раунді Ліги чемпіонів 2001/02 (та й те про це не всі пам’ятають).
І… все? Тим не менш, Білим є чим похизуватися – виявляється, в їхній історії траплялися досить відомі та навіть знамениті виконавці.
Людовік Маньїн
Позиція: лівий фулбек
Період перебування у клубі: 2000 – 2002 рр.
Статистика проведених матчів/голів: 47/–
До появи в Луґано Людовік Маньїн захищав кольори Івердону – загалом, непримітного колективу, звиклого блукати нижчими дивізіонами Швейцарії. У 1999-му високорослий фулбек допоміг команді вперше за п’ять років вийти до Національної ліги, чим привернув увагу і заслужив схвальні відгуки преси.
Тож, коли Івердон за підсумками сезону 1999/00 фінішував на восьмій позиції турнірної таблиці, Маньїн мав на руках декілька привабливих варіантів продовження кар’єри – навіть із Бундесліги. Однак, будучи юним та, відверто кажучи, залежним від сім’ї, вирішив не форсувати події, а залитися у рідному чемпіонаті – все заради закріплення досвіду та регулярної практики.
З Маньїном зв’язався Грассхоппер, але був відкинутий через фінансовий аспект – Коникам не вдалося вгамувати апетити Івердону. А ось Луґано продемонстрував наполегливість – головний тренер Роберто Морініні та президент Хуліос Жерміні ледь не переслідували гравця. Та таки добилися свого – Людовік узгодив папери і став частиною Білих.
Зауважимо, що виваженість захисника принесла дивіденди – він забронював місце в основі, значно виріс у професійному плані та здобув срібні медалі (Луґано нав’язав боротьбу, за іронією долі, Грассхопперу і під час фінального етапу відстав від опонента на п’ять залікових балів).
Добротні показники переконали Вердер у необхідності трансферу – у січні 2002-го Людовік переїхав до Бремену. Захисник не розкрився на всі 100 відсотків через пошкодження різноманітного характеру, але й не зіпсував каші – це підтверджують срібна салатниця та кубок Німеччини, завойовані у розіграші 2003/04.
У 2005-му поповнив ряди Штутгарта, де сценарій повторився – знову непогана індивідуальна статистика, серія травм і чемпіонство, забезпечене у 2007-му.
У 2010-му Маньїн приєднався до Цюріха, через два роки завершив кар’єру, а сьогодні працює у клубі на посаді головного тренера.
Діда
Позиція: голкіпер
Період перебування у клубі: сезон 1998/99
Статистика проведених матчів: 2
Так склалося, що перший європейський досвід Діда здобув саме на півдні Швейцарії. Причому не з власного бажання – кіпер став фігурантом серйозного скандалу, виниклого між Крузейро та Міланом. Вигравши кубок країни і Копа Лібертадорес, у січні 1999-го Нельсон публічно заявив про намір змінити прописку – випробувати сили у Європі та таким чином забезпечити лояльність тренерського штабу збірної Бразилії.
Інтерес, проявлений з боку Россонері, і невдалі перемовини клубів спонукали воротаря самовільно покинути розташування Лисиць – після того, як спортсмен був відсутній впродовж вісімнадцяти днів і помічений з дружиною в Італії, Крузейро подав позов до ФІФА, закликаючи розібратися у ситуації.
Фактично гравець розірвав контракт у односторонньому порядку – поки юристи оббивали пороги відповідних інстанцій, оспорюючи суму компенсації, Нельсон з дозволу ФІФА тренувався на базі Луґано, керівництво якого підтримувало хороші відносини з Міланом. Коли ж італійці у травні владнали справу, виплативши за трансфер 2,7 мільярди лір, Діда вийшов з-під дії бану та взяв участь у двох поєдинках – проти Янг Бойз і Арау.
Розвиток наступних подій ви знаєте – влітку бразилець офіційно долучився до Червоно-чорних, а після оренди в Корінтіансі довів профпридатність і став культовим.
Валон Бехрамі
Позиція: центральний півзахисник
Період перебування у клубі: сезон 2002/03
Статистика проведених матчів/голів: 2/ –
Валон Бехрамі є вихованцем Луґано – до академії Білих швейцарець косоварського походження потрапив у 2000-му. У сімнадцятирічному віці приєднався до основи та протягом лічених матчів зарекомендував себе у якості талановитого і перспективного центрхава.
Незважаючи на прив’язаність до регіону Тессін, куди його родина перебралася, втікаючи від вогнів югославського конфлікту, вимушено попрощався з клубом – у 2003-му Луґано сповістив про банкрутство (однією із причин стала трагічна смерть вищезгаданого Хеліоса Жерміні – функціонер був знайдений мертвим у озері) і анулював угоду із футболістом.
Цікаво, що Валон міг залишитися у Швейцарії, але Базель та Грассхоппер забарилися із запрошенням – першим на хлопця вийшов Дженоа. Про що Бехрамі навряд чи жалкує, адже став визнаною зіркою – погодьтеся, не кожному пощастить пограти у Лаціо чи Наполі.
Оттмар Хітцфельд
Позиція: центрфорвард
Період перебування у клубі: 1978 – 1980 рр.
Статистика проведених матчів/голів: 55/35
Справжньою окрасою є Оттмар Хітцфельд – без сумніву, великий тренер, відомий насамперед продуктивною співпрацею з дортмундською Боруссією і мюнхенською Баварією. Якщо ж говорити про кар’єру у якості гравця, то прославлений німець найбільше запам’ятався виступами у сусідній Швейцарії. Для уродженця міста Леррах, розташованого на кордоні з цією країною, вибір був очевидним – за якихось півгодини їзди автівкою можна дістатися до Базеля. Тож не дивно, чому у 1971-му Оттмар підписав контракт з однойменною командою.
У складі Червоно-синіх став володарем національного кубку та дворазовим чемпіоном; відзначимо й особисті досягнення нападника – у дебютному для себе сезоні Хітцфельд забив 18 голів та очолив рейтинг найкращих бомбардирів першості.
Влітку 1975-го форвард зацікавив Штутгарт, який по завершенні кампанії 1974/75 понизився у класі, відправившись до Другої Бундесліги. Опинившись на новому місці, Оттмар проявив себе не одразу, проте вже у наступному році вважався лідером швабів – його 22 м’ячі допомогли Ротен повернутися до елітного дивізіону. Де Хітцфельд виявився не настільки значимим – по-перше, даний рівень вимагав підвищеної конкурентоздатності, по-друге, на перший план вийшли більш ефективні Вальтер Кельш та Дітер Хенесс.
У зв’язку з виниклими обставинами німець радо відгукнувся на пропозицію Луґано – дарма, що на той момент клуб знаходився у другій за престижністю лізі. Переїзд зумовлений психологічною формою гравця – Хітцфельду імпонувала затишна Швейцарія, й він хотів відпочити від набутого стресу.
Втім, як і належить, продовжив сумлінно виконувати поставлені завдання – завдяки його результативності Луґано зайняв третю сходинку та, як наслідок, отримав право на стиковий матч, переможець якого гарантував вихід до Національної ліги. Поєдинок проти Вінтертура, проведений 27 червня 1979-го, став непростим випробуванням – доля путівки вирішилася тільки у ендшпілі другого екстра-тайму. На 119 хвилині Хітцфельд реалізував пенальті, чим остаточно вбив інтригу.
Луґано не затримався серед провідних команд – у розіграші 1979/80 колектив переміг лише раз, з огляду на що набрав 7 залікових балів. Єдиною світлою плямою слід визнати Оттмара – його 8 точних ударів не врятували жалюгідне становище, але хоча б дозволили виконавцеві зійти з потопаючого судна з чистою совістю. У подальшому представляв інтереси Люцерна, доки у 1983-му не повісив бутси на цвях.
П’єтро Анастазі
Позиція: центрфорвард
Період перебування у клубі: сезон 1981/82
Статистика проведених матчів/голів: 14/10
Легенда – ось який епітет личить П’єтро Анастазі. Прославлений нападник закарбував власне ім’я у історію завдяки грі за туринський Ювентус та національну збірну Італії (підкреслимо, що саме він зняв питання щодо переможця Євро-1968, подвоївши рахунок проти Югославії). Триразовий володар Скудетто, тріумфатор кубка Італії, добутого у складі Інтера – звання, які зробили Анастазі знаменитим.
У 1981-му 34-річний П’єтро зважився покинути Апенніни, ставши одним із перших італійців, що виступали за кордоном. На перший погляд, його вибір здивував – навіщо віковій зірці знадобилася Швейцарія та якийсь Луґано? Переїзд стався за допомоги колишнього одноклубника Джачінто Факкетті, який порадив розглянути дану можливість: «Послухай, П’єтро, ти не хочеш поїхати? В мене там є деякі друзі».
Тож у жовтні швейцарські газети вибухнули – Луґано вдалося отримати самого чемпіона Європи, нехай і тринадцятирічної давнини. Найцікавіше те, що клуб, попрощавшись з Хітцфельдом, досі перебував у другій лізі, і передумов для його підвищення не було – сезоном раніше Білі зайняли десятий рядок і виглядали приречено.
Забіжимо наперед – красивий сюжет, у якому Анастазі став героєм та вмить вирішив усі проблеми, не вийшов. Так, позитивні зрушення були, враховуючи те, що команда піднялася на три позиції у порівнянні з минулим роком, але в глобальному сенсі різкі зміни не відбулися – Луґано вийшов до Національної ліги тільки у 1988-му. Що стосується П’єтро, то йому не було на що нарікати – він зробив все що міг, показово відзначившись 10 голами у 14 поєдинках. І оголосив про відхід з професійного спорту.