Чудес у футболі не буває. Не можна за два місяці зліпити сильну команду – на все потрібен час. Руслан Ротань ще працює над формуванням своєї команди. Тим паче, досвіду у нього небагато.
Влітку юнацька збірна U-20 стала чемпіоном світу. Чи багато ми від того отримали користі? Не впевнений, адже більшість чемпіонів так і не перейшли серйозно у дорослий футбол. Зараз є тільки окремі випадки, коли зірки тієї команди Петракова мають стабільну ігрову практику. Радий за Бондаря, який трішки почав грати у Шахтарі. Булеца робить перші кроки в СК Дніпро-1. Супряга має довести, що в Динамо помилилися щодо нього. У Маріуполі набираються досвіду Чех, Корінієнко та Кащук. У Десні на заміну виходить Конопля. Напевно, на цьому все.
На жаль, цього дуже мало. Про тих же Хахльова чи Дришлюка відверто почали забувати. Зовсім загубився Мусолітін. Навіть головна зірка збірної України на польському Мундіалі – Андрій Лунін – не провів жодного офіційного матчу у своєму клубі. Головне відкриття – Данило Сікан – грає тільки в «дублі» Шахтаря. Звичайно, що перемога – дуже приємна, але це тільки можливість показати себе та отримати шанс у дорослому футболі. Наразі ж хлопці йдуть шляхом переможців Євро-2009, які відверто розгубилися, так і не ставши зірками у дорослому футболі (за невеликим винятком).
Тож не потрібно робити великої трагедії з того, що у Руслана Ротаня наразі нічого не виходить. Молодіжній збірній України варто зайнятися підготовкою кадрів для національної команди, давати гравцям додаткові можливості, а все інше – не таке важливе.
Якщо чесно, результати «молодіжки» не є дивними для мене. Судіть самі: Ротань отримав повноцінні покоління гравців 1998-2000 років народження тільки перед першими матчами проти Фінляндії та Мальти. 1999 рік з окремими молодшими футболістами (Цітаішвілі, Сікан) працювали з Петраковим. Не варто забувати, що Петраков будував гру у три центральні оборонці, діючи більше від оборони, а Ротань грає зовсім по-іншому. Для цього його й запросили. Перш ніж щось будувати, потрібно зруйнувати старе. До того ж, підопічні Ротаня працюють разом тільки місяць і зіграли повноцінним складом три матчі. Звідси – такі результати.
Озвучу суб'єктивну думку щодо молодіжної збірної України. На мій погляд, проблема в тому, що штаб «молодіжки» не зовсім відповідає тим завданням, які перед нею стоять. Ротань прийшов на темі зміни гри, запросив у команду Євгена Греся на посаду аналітика. Все це дуже добре, але інші асистенти – ті самі, що й раніше. Якщо Шевченко взяв до себе у штаб досвідчених та іменитих людей, які компенсували відсутність його досвіду, то штаб Ротаня тільки посилює його проблеми з досвідом. Без амбіцій, без кваліфікації – просто хороші хлопці. Після трьох матчів точно можна сказати, що не завадив би тренер із тактики. Це не тільки зробило б молодіжну збірну сильнішою, але й пришвидшило процес формування Ротаня-тренера.
І все ж я не вважаю, що тренеру молодіжної збірної варто посипати голову попелом. У нього є інші завдання окрім результату. У першу чергу – думати про підготовку кадрів до національної команди.
Зараз в Андрія Шевченка нарешті з'явився вибір гравців. Залежності від Ярмоленка та Коноплянки, як раніше, вже немає. Але є ряд позицій, які потребують реального посилення – якщо не зараз, то у найближчому майбутньому.
Правий захисник
Шевченко розпочинав із Богданом Бутком. Потім цей футболіст втратив місце у складі донецької команди, відповідно у збірній позиція стала слабшою. Спробували Олександра Караваєва, який на той час був фланговим півзахисником у Зорі. Зараз Караваєв у Динамо – лише гравець ротації. На фланзі програє конкуренцію Циганкову, а в обороні – Кендзьорі. Важко вимагати відсутності помилок, якщо Сашко не грає стабільно. Ігровий тонус ніхто не скасовував.
Паулу Фонсека зробив із Сергія Болбата правого захисника. Цю ідею продовжив Луїш Каштру, але останнім часом на цій позиції добре проявляє себе бразилець Додо. При всій повазі до Болбата, йому доводиться важко, коли потрібно виконувати свої прямі обов'язки. На атаку він грає доволі непогано.
Були великі сподівання на Олександра Тимчика. Поки його прогрес не такий значний, щоб претендувати на місце в збірній. Бельгійський досвід явно не пішов на користь Валерію Лучкевичу. Думаю, що цим гравцям буде важко сподіватися на виклик у національну збірну.
Для молодіжної збірної України позиція правого захисника – така ж проблемна. Ротань може вибирати лише з Коноплі та Мілованова. Юхим чудово виступив у Польщі, але тоді збірна грала у три оборонці, де завдяки підстраховці огріхи не такі помітні. Мілованов грає тільки у Сегунді Б.
Я б звернув на увагу на Данила Скорка з системи Динамо. Він чудово виступив у Юнацькій Лізі УЄФА. У Данила – прекрасна швидкість та гра в обороні «один в один». Головне – є лідерські якості. Думаю, що скоро цей гравець опиниться у першій команді Динамо.
Центр захисту
У Шевченка немає альтернативи парі Матвієнко – Кривцов. При тому, що досконалою гру цих захисників назвати не можна. Той же Матвієнко в силовій боротьбі не завжди виходить переможцем. Кривцов іноді ненадійний, а ще час від часу опиняється у лазареті.
Микита Бурда, виходячи за збірну, не переконав узагалі. Думаю, тут проблема в тому, що клуб будує оборону зовсім по-іншому, ніж це відбувається у збірній. Наразі Бурді непросто підлаштуватися під ці вимоги. Тим паче, зараз Микита отримав дуже серйозну травму.
Запрошення Ігоря Пластуна – це, скоріше, безвихідь. При всій повазі до цього гравця, його рівень не такий значний. Матч проти Словаччини це тільки підтвердив.
Валерій Бондар
Зараз у першій команді Шахтаря починає грати Бондар. Важливо, щоб Ротань допомагав йому зрозуміти вимоги збірних. Сподіваюся, що врешті отримає свій шанс Попов. У нього була травма. Зараз знову грає за «дубль» Динамо. Якщо так піде далі, то оренда – не за горами.
Вважаю, що перспективи є у Чеберка. Гра в центрі захисту для нього багато в чому нова. За своєю позицією він опорник, потім став лівим захисником, а зараз – центрбеком. У хлопця наявні розуміння футболу, робота з м’ячем, але відсутність досвіду та навиків на позиції у центрі оборони призводять до провалів. Та й зайва самовпевненість не йде Євгенові на користь. Потрібно працювати: лівоногий центральний оборонець, та ще й з хорошою роботою із м’ячем, може бути знахідкою.
Опорний півзахисник
Свого часу я писав у коментарях для польських ЗМІ, що втрата Тараса Романчука не буде проблемою для збірної України. Мовляв, у нас немає проблем із опорними півзахисниками. Життя показало, що це зовсім не так. Ми всі бачили, що відбувається з грою без надійного руйнівника у центрі поля, коли Україна проводила спаринг проти Нігерії без Степаненка. Минулого року був схожий матч проти Італії. Футболіста, який заточений тільки на відбір, у збірній більше немає.
Шепелєв, Буяльський та Сидорчук за форматом гравці трохи іншого стилю, більше «box to box».
На жаль, Максим Малишев ніяк не може вилізти з травм. Йому буде важко повернутися хоча б на той рівень, який у нього був. Олександр Піхальонок серйозно травмований. При тому, що відбір не є його сильною стороною.
У Польщі чемпіонами світу серед юнаків стали Хахльов, Дришлюк та Чех. Олексій ніяк не вирішить свої питання з Алавесом. Дришлюк не грає навіть за першу команду Олександрії. Чех отримує практику в Маріуполі. Але поки важко говорити про перспективи. Виходить так, що реальної альтернативи чи навіть заміни Степаненку просто немає.
Вважаю дуже сильним гравцем Ахмеда Алібекова. Він прекрасно вміє не тільки відбирати і читати гру, але й працювати з м’ячем, починати атаки. Ахмед трохи пересидів у Динамо. Шансів пробитися у першу команду не було, а гра за молодіжні команди майже нічого не давала. Дуже добре, що він поїхав в оренду у Слован. Важко щось коментувати щодо виступів у Чехії, я не стежу за цим чемпіонатом. Але судячи з тактичних аналізів, Алібеков грає трохи вище, ніж на позиції опорника. Найближчі сезон-два будуть вирішальними у кар'єрі цього виконавця. Молодіжна збірна повинна зробити максимум, щоб все-таки він самоствердився, як футболіст.
Мені дуже імпонує інший гравець із системи Динамо – Богдан Білошевський. У цього хлопця прекрасна антропометрія, вміння випалювати все навколо себе, тримати позицію в середині поля. Навіть дивно, що його не запрошували до молодіжної збірної України.
Альтернатива Зінченку та Маліновському
У національній збірній України дуже багато залежить від гри центральних півзахисників Зінченка та Маліновського. Першого я б навіть назвав лідером команди. Альтернативи їм просто немає. Найбільш реальний варіант – Марлос, але він грає на фланзі, йому вже 31 рік.
Пробували Безуса. Роман – гравець зовсім іншого типу. Так само, як і динамівці – Сидорчук, Буяльський. Вони вміють підживлювати, завершувати, але не створювати. Володимир Шепелєв теж не може знайти свого місця у збірній України, хоча футбольний інтелект у цього футболіста великий. Коваленка тільки довикликають в останніх матчах. Спаринг проти Нігерії був показовим у цьому плані. Зараз от спробували подивитися Шахова. Судячи з його відсутності у заявці на гру проти Литви, цей гравець не зовсім підходить.
Відкриттям цього сезону став Богдан Лєднєв. Перехід з правого флангу на позицію атакувального півзахисника явно пішов йому на користь. Богдан може не тільки обіграти чи втекти, але й має хороший удар та пас. За своєю манерою та універсалізмом він нагадує мені Олександра Зінченка.
Чудово проявив себе на юнацькому чемпіонаті світу у Польщі Сергій Булеца. Він – один з небагатьох чемпіонів, який отримує відносно стабільну ігрову практику в СК Дніпро-1. У Булеци – хороший дальній удар, пас, робота з м’ячем. Звичайно, що потрібен час при переході із молодіжного в дорослий футбол. Молодіжіна збірна України має посприяти цьому переходу.
Не став би скидати з рахунків Миколу Шапаренка. Цей вихованець маріупольського футболу показав, що має потенціал. Багато залежатиме від його характеру та працьовитості. Зараз молодіжна збірна України повинна максимально підтримати Миколу у непростий період кар’єри.
Фланги півзахисту
На перший погляд, з цим все добре. Є Марлос, Ярмоленко, Коноплянка та Циганков. Тільки от першим трьом уже в діапазоні 30 років. Враховуючи, що позиція флангового гравця вимагає швидкості, протриматися довго на високому рівні їм буде непросто. Бачимо, що вже почалися проблеми в Коноплянки.
На жаль, Циганков поки що нестабільний. Кінець минулого сезону у його виконанні був фантастичним. Пригадайте хоч матч проти сербів. А от початок нового сезону не склався. Тільки зараз лідер Динамо починає відновлювати свої позиції.
В Угорщині грає Іван Петряк. Не впевнений, що рівень цього футболіста відповідає збірній України і тим цілям, які перед нею стоять.
Георгій Цітаішвілі вже понад рік стукає у двері головної команди Динамо. При тому, що хлопцеві тільки у листопаді виповниться 19 років. Він вже четвертий сезон у Юнацькій Лізі УЄФА буде грати.
Владислав Вакула добре себе проявляє в Маріуполі. Недарма його підписав Шахтар, хоча два роки тому про цього футболіста ще ніхто нічого не знав. Швидкість та бажання – ось головні риси уродженця Бердичева.
Олександр Назаренко проявив себе, граючи за СК Дніпро-1 у Другій та Першій лігах. Зі швидкістю у хлопця все добре. Зараз непростий період переходу у футбол УПЛ. Помітно, що Назаренко старається, працює. Думаю, свою винагороду він повинен отримати. Потенціал у хлопця величезний.
Михайло Мудрик
Багато говорять про талант Михайла Мудрика. Знаю, що Руслан Ротань вірить у хлопця. Важко щось говорити про цього футболіста. Минулої весни він нічим не переконав в Арсеналі, граючи на правах оренди. Зараз знову виступає за молодіжну команду «гірників».
Форвард
Нарешті себе проявляє Роман Яремчук. Роботою і характером він зміг досягти чимало. Думаю, що його перебування у Бельгії – тимчасове. Незабаром той час, коли Яремчук буде грати у топ-чемпіонаті.
Але одного Яремчука – замало. Мораєсу вже 32. Зрозуміло, що у наступній кваліфікації до чемпіонату світу-2022 на нього важко буде розраховувати. Артем Бєсєдін пропустив увесь минулий сезон. За стилем Артем схожий на Яремчука. Думаю, що свої шанси він ще отримає.
Серед молодих варто відзначити трійку – Влад Супряга, Назарій Русин та Данило Сікан. Всі – талановиті та перспективні. Супряга потихеньку набирається досвіду в СК Дніпро-1. Вже зміг забити Олімпіку та Карпатам. Русин грає та забиває у Зорі. Схоже, що Віктор Скрипник знайшов до нього підхід. А от Сікан, на жаль, грає всього лише в молодіжних командах Шахтаря, хоча ще весною отримав досвід в УПЛ у Маріуполі.
Якщо Ротаню вдасться довести 2-3 гравців до першої команди збірної, то це вже буде дуже вагомим успіхом, а поразки від Фінляндії та Румунії не матимуть значення.