- Розпочнемо із вражень про Україну…
- Коли я переходив у «Динамо», то розумів, що навряд чи відразу звикну до нової країни зі своїми особливостями, культурою, мовою. Найбільше допоміг досвід виступів у Молдові. У ваших країн чимало спільного… Мені дуже сподобався Київ. Приємно жити в місті з такою кількістю затишних місць: із набережною Дніпра, Хрещатиком, Софійською та Михайлівською площами. Кожен день отримую задоволення від перебування в Києві, від спілкування з українцями, від того, що граю за «Динамо». Київ мені навіть нагадує чимось мою рідну Португалію...
- Устигли знайти друзів у «Динамо»?
- У мене в команді всі друзі! З усіма хороші стосунки. Я відкритий хлопець, і до всіх ставлюся однаково. Але для своїх друзів я готовий зробити все, тільки щоб вони були щасливі.
- А тепер трохи про себе…
- Народився в Португалії, пізніше переїхали з мамою в Люксембург. Це заради мене. У цій країні було більше перспектив. Мама дуже багато працювала, щоб дати мені гідне життя, оплатити житло, купити одяг. Вона зробила все, аби я став футболістом. Починав заняття футболом у французькому «Меці». Там я провів п’ять років. Не можу сказати, що був старанним учнем у школі. Велику кількість часу займали тренування. Це була не тільки футбольна школа, а й школа життя. Там я багато чого навчився. Грав у декількох країнах. Кожна команда так чи інакше вплинула на мене. Коли я нарешті став професійним футболістом, мама була дуже щаслива. Її вже немає на цьому світі, але впевнений: вона знає, ким я є зараз і за яку команду граю. Іноді здається, що міг би робити більше. Але я дуже стараюсь і вкладаю душу в те, чим займаюся. Родина – найбільша цінність у житті для мене. Не маю батька. Моя сім’я зараз – дядьки, бабуся, син і друзі. У мене не так багато друзів, але я їх дуже ціную. Для мене важливо мати людей у своєму оточенні, яким я міг би довіритися, які будуть підтримувати мене. Таким людям я відповідаю тим самим. Роблю все можливе для їх комфортного життя, допомагаю всім, чим можу. Якщо мої рідні захочуть відкрити бізнес, буду всіляко сприяти цьому. Частина моєї сім’ї залишилася в Португалії. Я їжджу до них, коли з’являється час і можливість.
- Який ви в повсякденному житті?
- Емоційний. Свої емоції бережу для найрідніших людей. Їх не так багато, але кожен – на вагу золота.
- Переїзд до різних країн тягне за собою мовний бар’єр…
- Намагаюся його долати. Говорю французькою, люксембурзькою, англійською, німецькою, португальською. Зараз вивчаю російську та українську мови. Партнери по команді радять спочатку вивчити російську, потім українська даватиметься легше… Наступне інтерв’ю постараюся дати російською мовою
(сміється).
- А читати?
- Іноді читаю книги, але не завжди дочитую їх до кінця
(сміється).
Улюблена книга – «50 відтінків сірого».- Чим запам’ятався вам період життя в Люксембурзі? Який там футбол?
- Я там довго не грав. Чемпіонат Люксембургу можна порівняти з аматорським. А ось рівень збірної Люксембургу стає вищим у порівнянні з минулими роками, але все одно нам ще працювати й працювати. Для успіху потрібні значні інвестиції.
- Гра збірної Люксембургу змінилася на краще з приходом Люка Хольця…
- Так, він професіонал. Учить мене нового – і я відповідаю йому своєю грою. Не завжди все виходить на полі, але Люк Хольц підтримує мене. Він прекрасна людина.
- Які ваші враження від нового клубу, тренувальної бази, уболівальників?
- Очевидно, що «Динамо» є клубом із великою історією й великими традиціями. Уболівальники команди, як на мене, досить жорсткі, фанатичні. Живуть грою свого клубу, і це дуже добре. Безумовно, це частина футболу, де є місце емоціям. Але коли згадати Японію, то там на поєдинки «Джубіло Івата», за яку я грав, приходило в середньому 60 тисяч глядачів. Ми виступали на заповненому стадіоні у всіх матчах. Клубна база «Динамо» хорошого рівня. Але це не найкраще, що я бачив у своєму житті. Грав у молдовському «Шерифі» з чудовою базою. Вона одна з найбільших у Європі. Там понад 20 полів і все в ідеальному стані. Це було відкриттям для мене.
- Що можете сказати про українців?
- Я дещо здивований. Доводилося стикатися з агресією. Можливо, це помічаю, бо до того жив у Японії. Там дуже спокійні, вдячні, інтелігентні, культурні люди. Але поступово звикаю. Думаю, скрізь є вороже налаштовані люди. Але, в цілому, можу сказати, що в українців не дуже м’який характер. Імовірно, це пов’язано з непростою історією України.
- Як працюється з Олексієм Михайличенком?
- Він прекрасна людина й відмінний фахівець, справжній професіонал, вимогливий тренер. Ми постійно спілкуємося, він звертає увагу не лише на ігрові моменти чи тактику, але й на психологічний стан гравців. Підтримує, переконує, що в нас усе вийде.
- Як змінився тренувальний процес?
- Ми тренуємося інтенсивніше. Тренувань стало більше, навантаження зросли. Ми все виконуємо, тому що знаємо: це для нашої ж користі. Попереду довга дистанція, і ми повинні бути сильними фізично. Підвищилися вимоги до всіх гравців. Захисники повинні відпрацьовувати не тільки в обороні, а й іти в атаку. А нападникам не треба нехтувати роботою в захисті й пресингом. У мене поки що є проблеми щодо взаємодії з партнерами: часом біжу в атаку й при цьому не завжди отримую підтримку, і мені нема кому віддати м’яч. Це питання взаєморозуміння на полі. Упевнений, що скоро проблема вирішиться.
- Можливо, такі ситуації виникають у зв’язку з тим, що ваша рідна позиція ліворуч?
- Так, мені комфортніше грати на лівому фланзі. Але є потреба зіграти воротарем – я зіграю, так само, як і на будь-якій іншій позиції. Граю для всієї команди, а не для себе. Моє головне завдання – допомогти «Динамо». Якщо я граю нападником, значить, тренер бачить мене тут і вірить у мене. Роблю все можливе для успіху команди. Не завжди виходить, але я викладаюся на полі на сто відсотків і постійно працюю над собою.
- З ким найкраще налагоджена взаємодія на полі?
- З Вербичем, Кадірі й Буяльським. Віталія вчу англійської мови, а він мене російської та української
(сміється).
Одного разу в нас із ним було непорозуміння на тренуванні. Партнерам по команді довелося нас розбороняти. Але ми порозумілися й тепер добре спілкуємося. Проти Циганкова грав у складі збірної Люксембургу. Ми тоді з ним познайомилися…- Хто найбільше сподобався у складі збірної України?
- Циганков і Зінченко. Це гравці топ-рівня. А взагалі, у збірній України багато хороших гравців. Недарма чимало з них виступає в сильних чемпіонатах різних країн…
Ельзара ДЖАПАРОВА, журнал «Динамо Київ» (№4 за вересень-жовтень 2019 року)