Алекс Великих має українське походження – народився у Сумській області. З часом виїхав до Італії, де працювала його мама. У новій країні зумів самоствердитися у професійному плані та піднятися до рівня скаута. Ця професія в Італії є дуже вимогливою, враховуючи складність місцевого футболу. Крім того, Алекс працює на інші країни в ролі консультанта та лектора.
«Зінченко може зацікавити Наполі, Мілан і навіть Ювентус»
– Алексе, збірна України виграла групу Ліги націй та групу відбору Євро-2020. Чи готовий Шевченко до роботи у топ-чемпіонаті?
– На мою думку – так. Андрій Шевченко вже готовий до нового виклику у житті і саме так варто розглядати можливість роботи в топ-чемпіонаті для молодого тренера. Я вважаю, що виклик він прийме юридично після чемпіонату Європи, але фактично його вже у голові прийняв у жовтні – після зустрічі в Мілані з керівництвом клубу.
– Наскільки реальним може бути запрошення Шевченка в Мілан?
– Вважаю, що зустріч із босами клубу мала характер дружної італійської вечері. Саме за такими зустрічами полюбляють вирішувати справи італійські керівники футболу, де давно знайомі футбольні люди – Мальдіні, Тассотті, Шевченко, Малдера – у колі інших могли поспілкуватися без тиску та зайвої уваги. Але ми розуміємо, що Андрій Миколайович має контракт з УАФ, тож ніхто офіційно не може вести переговори. Ту зустріч можна назвати «зондування з бажанням».
– Сьогоднішній тренер Мілана – Піолі – це тимчасова фігура?
– Вважаю, що так. Відверто не розумію вибору саме цього тренера. Фінансове та організаційне становище клубу зараз таке, що більш успішний тренер просто не був потрібним. Але ставити у Мілан фахівця, який відверто заявляв ще досить недавно, що він вболіває за Інтер, то вже явний перебір. Уболівальники «россонері» відреагували відразу. Відсутність результату теж свідчить не на користь Піолі та його тривалих перспектив у клубі.
Натомість у Шевченка є ім'я, готовий тренерський штаб, харизма й авторитет зірки. Вважаю, це саме той момент, коли Мілану більше потрібний Шева, ніж Шеві – Мілан. Але якщо цей контракт підпишуть, то, попри суттєві проблеми в організації структури клубу, я вірю, що Шева матиме успіх.
– Чи адаптувався в італійському футболі Паулу Фонсека? Як можна оцінити старт сезону португальського тренера?
– Паулу Фонсека потрапив у дуже незвичну для нього ситуацію, про що сам говорить відверто. Прийшовши з відносно невеликого португальського клубу до Шахтаря, який стабільно грав у ЛЧ і мав високий організаційний рівень клубної структури, Фонсека не до кінця розумів, що такий гранд Серії А, як Рома, не відповідає рівневі організації «гірників».
Відсутність ресурсу гравців у зв'язку з травмами виконавців, необхідність експериментувати – все це португальцеві довелося впорядковувати самостійно. Складні стосунки вболівальників із власником клубу теж змушували Фонсеку без довгих приготувань йти до успіхів. Слід визнати, Фонсеці це вдалося. Можу сказати, він таки впорався з першою фазою (інтерв'ю відбулося перед двома поразками Роми від Борусії М (1:2) та Парми (0:2) – Футбол 24). Будемо слідкувати за розвитком. Але легкого шляху в нього не буде.
– Після перегляду матчу Аталанта – Шахтар склалося враження, що команда з Бергамо атакує флангами. Чи знайшов себе у такому футболі Руслан Маліновський?
– По-перше, порадіємо за українського гравця у Лізі чемпіонів з командою Серії А, та ще й із реалізованим пенальті у виїзному матчі проти Ман Сіті. Аталанта – це дуже специфічна команда, яка гарно грає в Італії і не може знайти свою гру в ЛЧ. Відсутність досвіду цього турніру як для команди загалом, так і для всіх гравців, дається взнаки.
Тактично Гасперіні діє через чітку структуру в 4 атакувальних гравці, де Ілічіч та Гомес є улюбленцями не лише публіки, але й тренера. Коли вони не «тягнуть» – команда блідне, а нашому Руслану на тій позиції, куди здебільшого ставить тренер, важко суттєво вплинути на гру.
Слід зазначити, що Аталанта – не зовсім та команда, яка розкриває потенціал Маліновського, а проблема позиції є важкою для перемикання гри Руслана. Вже добре, що гравець завдяки своєму позитиву та досвіду життя в Європі вміє пристосуватися безконфліктно. Не здивуюсь, якщо Руслан змінить команду і навіть чемпіонат. Але ця зміна буде тільки зі знаком «плюс». Якість гравця Маліновського в Італії визнають усі фахівці.
– Агент Олександра Зінченка сказав, що його клієнт, можливо, продовжить кар’єру в Італії. Наскільки це реально?
– Зінченко – це не лише гарний, якісний футболіст, але й яскрава особистість. Людина-бренд. Вважаю, він зможе грати у кожному чемпіонаті з топ-5, окрім, хіба що, низів Франції чи Німеччини. Мені подобається його універсальність та технічні якості. В Італії інтерес можуть проявити Наполі, Мілан, можливо навіть Юве із Саррі.
– Яке враження справляє Євген Шахов у Лечче? Чи зможе він затриматися в італійському футболі?
– На жаль, не так багато грає Євген, щоб оцінити всі його якості. Та й Лечче – це команда, яка боротиметься упродовж чемпіонату за виживання. Тож входити у гру буде важко. Не маю впевненості щодо перспектив Євгена, але хотів би, при можливості, передати йому побажання доводити при першій-ліпшій можливості. Неважливо – гра у стартовому складі, чи вихід на заміну.
Потрібно ставати лідером цього Лечче, аби мати перспективи залишитися в Італії і зацікавити інші клуби. Легко не буде. Тактика та схеми італійських тренерів – це висока наука.
Тайсон, Миколенко, Яремчук
– Влітку були чутки про інтерес італійських клубів до Бурди та Булеци. Чи мали вони під собою грунт?
– Стосовно цих двох талановитих молодих гравців немає чітко вираженого конкретного інтересу, точніше – чіткої пропозиції, яка б задовільняла всіх. Так, деяка цікавість була, але сказати, що це щось конкретніше від звичайного інтересу клубів, які моніторять перспективних гравців, я не можу. Булеца вже рік у списках, лонг-лістах клубів, присутній і в моєму, але конкретики щодо нього чи Бурди немає.
– Шахтар грає у Лізі чемпіонів, а Мілан – у нижній половині турнірної таблиці. Чи варто шкодувати Тайсону, що його перехід в Італію не відбувся?
– Бажання Тайсона після багатьох років в УПЛ пограти в одному з топ-5 чемпіонатів Європи вважаю нормальним. Навіть відсутність матчів ЛЧ не є перешкодою. Все ж атмосфера, рівень суперників та саме життя в Італії для вікового гравця стає тим стимулом, який може перевершити не тільки участь в ЛЧ, але й фінансові втрати.
Слідкуючи за ситуацією Тайсона, важко було залишитися байдужим. Але слід розуміти і Шахтар: клуб вже третій рік без нових яскравих зірок, проте з новим керманичем. У такій ситуації потрібен досвідчений гравець, лідер команди.
Шахтар – це клуб, який вміє відстояти свою думку. Тому навіть тиск агента навколо ситуації з Тайсоном не дав бажаного для гравця ефекту. Шахтар поважають у Європі, тому йти на конфлікт охочих немає.
З точки зору спортивної, вважаю, що Тайсон легко заграв би в Італії, особливо у теперішньому Мілані чи навіть у Ромі. Але зараз це вже неактуально. Актуальною є гра цього майстра за Шахтар у Лізі чемпіонів, де він вчергове має можливість показати себе і насолодитися атмосферою турніру.
– Багатьом європейським клубам приписують інтерес до Миколенка. Який потенціал у цього захисника? Чи спроможний він грати на найвищому рівні?
– Ситуація з Миколенком зовсім інша, ніж у Бурди чи Булеци. Миколенко – це гравець, до якого є і буде конкретний трансферний інтерес. На відміну від двох вищезгаданих футболістів, Миколенко вже зараз є цікавим трансфером. Молодий, на перспективу, у клуб вище середнього рівня.
В основі Динамо він грає постійно, набирається досвіду, успішно виступає за збірну, де показує свій клас на міжнародному рівні. Вважаю, що Миколенко перейде в Італію або Англію, але це відбудеться не раніше літа 2020-го. Саме фінальна частина ЧЄ стане для нього вітриною, яка дасть розуміння щодо суми трансферу (а клубів, які слідкують за ним, не бракує!).
Влітку 2019-го не лише клуби, але й великі європейські агенти полювали на Миколенка, тому раджу тим, хто контролює гравця, бути напоготові. А Динамо та пану Суркісу подяка за те, що виховали ще одну українську зірку, яка незабаром займе своє місце у великому європейському клубі.
– Яремчуком начебто цікавилася Рома. Це правда?
– Так, інтерес був реальним, але не пріоритетним для клубу. Найбільш зацікавленим в Італії до гравця на цій позиції був Лаціо. Саме він розглядав форварда з такими характеристиками як у Яремчука, але пріоритетом римлян був Ольмо з Динамо Загреб. Яремчук вважався недорогою альтернативою, але, зрештою, Лаціо вирішив зачекати. Не знаю, чи повернуться до його кандидатури взимку, але Ольмо поки у Хорватії.
На мою думку, Роман – дуже цікавий гравець, який прогресує. Має досвід гри у Європі, хай і не в топ-чемпіонаті, але вже більш-менш адаптований до європейського життя і тренувального процесу. Вважаю, що він міг би прямо зараз зіграти в старті будь-якої команди Італії, нижче 6-го місця, а в топових – виходити на заміну, як от Маліновський.
– Він справді може себе розкрити в італійському футболі?
– Так, може. На мою думку, зараз його рівень – це рівень команд середини таблиці Серії А. Побажав би Яремчуку діяти ще сміливіше. Забиває він зараз регулярно, головне – аби продовжував працювати над розвитком фізичних кондицій, габаритів, що дуже важливо для форварда в Італії. Під тиском центральних захисників Серії А важко грати без міцного корпусу. Роману дуже пощастило, що Шевченко використовує його у збірній. Це великий плюс на міжнародній вітрині.
«Лунін стане основним воротарем збірної»
– Збірна України U-20 стала чемпіоном світу-2019. Хто з тієї команди має найбільший потенціал?
– Попов, Булеца, Супряга, Лунін. Але хочеться, щоб гравці вже якомога більше грали у серйозних матчах або чемпіонатах. Попов та Миколенко з Динамо – серйозні трансферні інтереси в Європі. Вважаю, за своїми характеристиками обидва можуть опинитися в Італії. Булеці, можливо, більше підходить Іспанія, або топ Нідерландів чи Бельгії – як трамплін для подальшого переходу.
Супряга – це перспективний форвард, але вузькопрофільний. У СК Дніпро-1 через постійні ігри в старті він зуміє віднайти себе, але от матчі на міжнародній арені – ті, де можна безпосередньо визначати клас і перспективність гравця – лише за молодіжну збірну. Цей нападник підходить для гри на контратаках, для відкритого чемпіонату. Умовний Аякс чи ще якийсь топ Голландії, або середняк Іспанії був би для нього суперможливістю. Але справа ще й у трансферній ціні за Супрягу – вона немаленька.
Коли говоримо про таланти збірної U-20, то окремо слід виділити Луніна. Це гравець, який ще до чемпіонату зміг не лише засвітитися в Європі, але й потрапити до великого Реала. Зрозуміло, що відразу претендувати на місце в складі було неможливо. Оренда і відсутність гарантованого місця в основі можуть негативно вплинути на психіку будь-якого гравця, насамперед молодого, та ще й голкіпера.
Але, дивлячись на технічні характеристики гравця, вік як для голкіпера, аналіз його ігор, можу сказати, що Лунін ще стане основним воротарем збірної і заграє в основі гарного європейського клубу. Всі ми бажаємо йому Реала, але якщо влітку буде зрозуміло, що місця немає, а виникне інший хороший європейський клуб, Андрієві слід звернути увагу на цю пропозицію.
Взагалі, після Пятова позиція голкіпера в українській збірній, на мій погляд, не є проблемною, бо той же Лунін і молодий Трубін, на думку багатьох європейських фахівців, – дуже перспективні. Гра Трубіна в Юнацькій Лізі УЄФА отримує позитивні оцінки. Гадаю, у Шахтарі він залишиться надовго.
– Суперниками українців у півфіналі були італійці. Хто з них зараз на слуху?
– Вже зараз Пінамонті і Пеллегріні – готові гравці основи клубів Серії А. Саме вони підтверджують аванси своєю грою. Але загалом – це талановите покоління, як і те, що грало на Євро U-21. Проблема в тому, що у першій збірній теж вистачає нових молодих гравців, які вже зараз є основними. Тому треба дуже постаратися, щоб пробитись через міцну конкуренцію.
– Сергій Ребров успішно працює в Угорщині. Чи спроможний він проявити себе у найсильніших чемпіонатах Європи?
– Дуже радію успіхам Реброва як тренера. Так, це не топ-чемпіонат, але команда успішно грає в єврокубках, спирається на українських виконавців. Нещодавня перемога в Москві теж є показовою. Український тренер в Європі – те саме у загальному сприйнятті, що й німецька кухня. Ніби нормальна, але не порівняти з французькою чи італійською. Тож успіхи нашого тренера на європейській арені – це те, що зараз потрібно не лише самому Реброву, а й усьому українському футболу.
Вірив і продовжую вірити у футбольну українську націю. Рух уперед не лише в плані гравців, але й у плані підготовки та розвитку тренерських кадрів. Скрипник, Ребров, Лютий, Остап Маркевич, Шевченко є провідниками у європейську еліту для тренерів і, відповідно, гравців, з якими вони працюють. При цьому не слід відкидати факту, що українському гравцеві для адаптації чи розвитку у Європі іноді потрібно мати можливість бути зрозумілим саме своїм тренером. Досвід українців у Ференцвароші – яскравий приклад.
– Хто з представників УПЛ може бути цікавим для італійських клубів?
– Моніторять багатьох, але найбільш цікаві, наскільки я знаю, Миколенко, Тайсон, Попов, Циганков. Такі гравці, як Шапаренко, Волошин, Мудрик, Супряга, Ванат є цікавими, але не розглядаю факт їхнього переходу, як легкий чи конкретний. Найреальнішим є трансфер Миколенка влітку.
– Назвіть десять найталановитіших молодих футболістів з України.
– Попов, Миколенко, Ванат, Циганков, Шапаренко, Волошин, Мудрик, Булеца, Супряга, Бондаренко.
– Чому сага з переходом Коноплянки тривала так довго? Чи не стане він розчаруванням у Шахтарі?
– Вважаю, що перехід в УПЛ гравця рівня Коноплянки, який грав у топ-чемпіонатах Європи і в непоганих клубах, – це непросте рішення. Тому час, витрачений на його трансфер, вважаю логічним. На жаль, рівень УПЛ зараз значно нижчий, ніж тоді, коли Євген виїжджав за кордон. Але для Шахтаря було дуже важливо отримати гравця із чималим європейським досвідом у команду, яка грає в Лізі чемпіонів без нових сформованих зірок на кшталт тих, що були зібрані за часів Луческу.
Щодо перспектив у Шахтарі... Усе залежатиме від літнього трансферного вікна – які плани матиме Шахтар у наступному сезоні та які партнери прийдуть у команду. Нові стимули потрібні не лише Євгенові, а й Шахтарю.
– Вернидуб очолив солігорський Шахтар, Хачеріді перейшов у Динамо Брест. Ви неодноразово бували в Білорусі з юнацькими командами. У якому стані білоруський футбол?
– Так, я неодноразово бував там, здебільшого – у Мінську, стежу за розвитком футболу у цій країні. Розвиток дуже непростий. Є великі можливості для занять спортом, створені державою. Футбол доступний широким масам дітей. Дитячо-юнацький спорт є державною політикою керівництва Білорусі, за це потрібно сказати Лукашенку спасибі. Але щодо професіонального футболу є певні труднощі. Причина – відсутність спортивних менеджерів сучасної формації, а також економічна система футболу в Білорусі. Вона прив'язана до великих підприємств чи структур, які підпорядковані державним відомствам.
Тривалий час домінував БАТЕ, який вмів не лише відносно добре виступати у єврокубках, але й постачати тренерів до інших чемпіонатів, насамперед – у РПЛ. Але з'явилися китайські інвестори у Бресті, створюють сильну академію та зіркову за мірками Білорусі команду. Мілевський став емблемою цього клубу.
Динамо Мінськ – історично найвідоміша команда країни – не має тієї економічної сили і переживає процес глибокої перебудови. Прогрес солігорського Шахтаря – це те, що ми бачимо останнім часом. Амбіції клубу проявилися у запрошенні деяких гравців із досвідом. Зокрема – українського захисника з бекграундом італійської Серії А – Василя Прийми. Прихід сильного тренера Вернидуба, який із Зорею навів галасу в Європі, засвідчує, що амбіційні плани Солігорська розвиваються і боротьба в чемпіонаті за місце в ЛЧ буде гарячою.
Цікавими елементами чемпіонату Білорусі можна назвати дві речі. Перша – він проводиться за старою радянською схемою «весна-осінь». Друга – за новими умовами білоруси не вважаються легіонерами у чемпіонаті Росії. Теоретично це підштовхуватиме клуби більш якісно готувати гравців на продаж у сусідню країну, де рівень трансферних цін та зарплат футболістів значно вищий. Щоправда, це може призвести й до того, що більшість якісних гравців виїжджатимуть з національного чемпіонату, що негативно позначиться на силі білоруських клубів.
– Італія завжди славилася своєю тренерською школою. Назвіть трійку найперспективніших спеціалістів станом на сьогодні.
– Ді Франческо, Еудженіо Коріні, Де Зербі.
– Що порадите батькам юних українських футболістів – становлення варто проводити в Україні, чи вирушати на пошуки щастя в Європу?
– Кожна ситуація – індивідуальна. Дехто вже готовий спробувати себе десь за кордоном, а декому краще вдосконалюватися на батьківщині. Вибір залежить не лише від рівня технічної чи фізичної готовності гравця на той момент, а передусім від його психології, здатності адаптуватися до абсолютно інших умов тренування і життя. Головним чинником повинна стати мотивація та здатність до відкритого сприйняття того факту, що в Європі ви потрібні лише самим собі, а від вашої постійної професійної роботи на тренуваннях та після них залежить ваше майбутнє.
Рівень конкуренції – теж величезний. В Україні, наприклад, іноземні гравці віком до 18 років не можуть грати, а в Європі можуть не лише представники 31 країни, що не мають обмежень в ЄС, але й ті ж африканці чи латиноамериканці, які потрапляють в академії топ-клубів за так званими «сірими схемами».
Кожен з таких гравців бореться за своє місце під сонцем. Тому, не лякаючи українських футболістів, хотів би ще раз нагадати: ніхто нікому нічого не винен. Надається шанс, а ось як ним скористатися – залежить від самого гравця. Є як негативні, так і позитивні приклади адаптації українців у Європі. Тож кожен повинен обирати, відчуваючи впевненість у тому, що робить.
Сергій Тищенко