Форвард київського «Динамо» Лукаш Теодорчик розповів польському виданню «Рrzegladsportowy.pl» про те, яку він слухає музику, як мати боялася його відпускати в Україну і як його зустріли в «Динамо».
- Кожного дня я слухаю Хіп-хоп. Цю музику люблю з дитинства. В мене було важке дитинство, а хіп-хоп допомагав мені вижити. Потім я почав боротися за своє місце в житті. Я завжди намагався перемагати, тому що, коли ти перемагаєш – ти переможець.
- Це допомагає вам сьогодні, коли в «Динамо» для вас все складається не кращим чином?
- Після важкого періоду підготовки, я мав хороший старт в Україні. Проте з часом грав все менше і менше, а наприкінці року взагалі майже не грав. Я був роздратований через цю ситуацію, але я був не в змозі щось змінити. Але я вважаю, що перехід в «Динамо» був правильним рішенням. Перехід був нелегким, але я ще не сказав тут останнє слово.
- Великий вплив на цю ситуацію мало й повернення Мбокані, який є номером один в атаці…
- Це великий гравець, я можу багато чому навчитися в нього. Щоб постійно грати в першій команді, треба бути в два рази кращим за гравців з України. В Польщі навпаки, але не у всіх випадках.
- Чи були восени моменти, коли ви жалкували про перехід в «Динамо»?
- Не один раз. За короткий термін, який я прибуваю в Україні, я намагався робити якісь висновки.
- Ви не думали перейти в інший клуб, де змогли б регулярно виступати?
- Ще зарано для такого кроку. Якби я просто сидів на лавці, або мене б відправили грати за дублюючий склад «Динамо», тоді б я про це думав. Але зараз нема таких думок. Я не буду так легко здаватись.
- Коли ви замислились над переходом у «Динамо»?
- Після першої половини сезону в «Леху» мені хотілось довести, що тренер не помилився щодо мене. Але я перейшов туди після травми та розчарував і тренера, і себе. Я намагався, але здоров’я не обдуриш. І саме тоді з’явилася пропозиція від «Динамо».
Але мене насторожувала війна. Фото, які я бачив у ЗМІ, відштовхували мене від України. Тим не менш, цю пропозицію я проаналізував спокійно. Після розмови з моїм менеджером і близькими, я прийняв рішення. Я поїхав та побачив клуб зсередини. Він справив на мене велике враження, і місто також. Ніяких військових дій я тут не побачив. Коли я врешті-решт вирішив поїхати, моя мати була дуже знервована: «Куди ти їдеш? Воювати?», - напівжартома, напівсерйозно казала мені мати. Але я довів, що цей вчинок був розсудливим.
- В «Динамо» вам виділили власного водія?
- Тут це нормально. Кожен новий гравець має право обрати, чи їздити самому, чи з водієм.
- Український чемпіонат відповідає вашим амбіціям?
- Для мене це дуже великий крок вперед. Тут грають «Динамо», «Шахтар» та «Дніпро», це дуже сильні команди, вони постійно грають в Лізі чемпіонів та в Лізі Європи. Тут насправді є можливість розвитку.
- Президент «Леха» заявив в інтерв’ю, що ваш трансфер був потрібен, щоб покращити бюджет клубу. Чи вплинуло це на ваше рішення?
- Всім відомо, що польська ліга має труднощі з фінансуванням. При прийнятті цього рішення, я зрозумів, що можу допомогти моїм колегам, але це, звичайно, не було ключовим моментом в прийнятті рішення. Я міг відмовитись, але це не пішло б на користь всім.
- Якою була ваша перша зустріч з українським клубом?
- Після переїзду в «Динамо» одразу відчув, що тренування тут набагато важчі. Перші два тижні в Україні мені було дуже важко. Два тренування на день, я просто приходив до дому і одразу лягав спати. Я одразу пригадав тренера молодіжки «Полонії». Він вважав, що фізична підготовка є найважливішою. Бувало навіть так, що в процесі тренування когось могло знудити, багато гравців не витримували навантажень.
- У вас таке було?
- Так.
- В нових клубах завжди важко?
- Коли переходиш до іншого клубу, потрібен час, щоб знайти спільну мову з людьми, вникнути в новий стиль гри.
- Де на вашу думку важча конкуренція в «Динамо», чи в збірній Польщі з Левандовскі та Міліком?
- І там, і там. Якщо ви подивитеся склад «Динамо», для мене це виклик, я ще буду грати у складі.