Екс-голкіпер «Динамо» та «Металіста» Ігор Кутєпов пригадав роки своєї гри у київському клубі.
- Ще в 1984 році, коли збірна СРСР, за яку я грав, посіла друге місце на чемпіонаті Європи серед юніорів, перспективних молодих хлопців всі команди-лідери розбирали. Заграв ти чи не заграв - це вже друге питання. Мене хотіли ще тоді, в 1984-му, бачити у себе і «Динамо» Київ, і ЦСКА. Я якраз досяг призовного віку, але Харків зміг мене відстояти. В армію тоді не пішов - вступив в Харкові в інститут, де була військова кафедра (ХІМЕСХ). За ці роки набрався досвіду і продовжував грати, а тут якраз надійшла пропозиція. З київського «Динамо» воротар Віктор Чанов виїжджав до Ізраїлю, і була можливість грати. Там був воротар Олександр Жидков - воротар досвідчений, і я якраз прийшов.
- Під чиїм керівництвом ви грали в «Динамо»? Адже Валерій Лобановський вже поїхав працювати в Об'єднані Арабські Емірати?
- Розмовляв я ще з Валерієм Васильовичем, а коли він поїхав, команду очолив Анатолій Пузач - людина він був м'яка. А золоті медалі та Кубок України ми виграли під керівництвом Михайла Фоменка. Михайло Іванович - не те щоб диктатор, але він вимагає від гравців дисципліни. Він дотримується принципу, що на футбольному полі дисципліна б'є клас.
- Ігоре Миколайовичу, київське «Динамо», як показує історія, просто так не покидають. Тим не менш, ви його покинули і поїхали в таке зовсім не футбольне місто, як Тюмень...
- Ви, напевно, подивилися, що я не грав в «Динамо». А сидіти на лавці не хотілося. Так, можливість виступати в «Динамо» ще була, хоча прийшов уже молодий Саша Шовковський. Чесно кажучи, він був молодий, рік-два у мене в запасі був. Але у кожного футболіста, напевно, є свій тренер, якому ти подобаєшся або не подобаєшся...
Прийшов Йожеф Сабо, якого я не влаштовував. Це нормальне явище. Спочатку ображався, але після років зрозумів: він тренер, він вибирає. Я повинен був по-іншому себе вести - ось в цьому себе звинувачую, -
цитує Кутєпова Footboom.