Екс-голкіпер «гірників» в інтерв'ю MatchDay згадав про період у донецькій команді, розкрив секрети спортивних успіхів Анатолія Тимощука, висловив підтримку вболівальникам клубу, оцінив ситуацію в Україні та розповів, чим займається зараз.
Войцеха Ковалевські у Варшаві репортери мало не розірвали на частини. Після конференції, що була організована у варшавському будинку Олімпійських ігор, колишній воротар донецького «Шахтаря» дав інтерв'ю чотирьом телекомпаніям по черзі. Всім ексклюзивно, і при цьому не висловлював ніякого невдоволення. Сьогодні 38-річний Ковалевські менеджер. (знаходиться в північно-східній частині Польщі, недалеко від кордону з Литвою, Білоруссю і Калінінградською областю Росії. — Прим. MatchDay), — почав розмову
— Чим займаюся? В основному своєю футбольною школою, яку відкрив у своєму рідному місті Сувалкі
Ковалевські, який
анітрохи не змінився після завершення кар'єри
. — Також у нашої школи є представництва в трьох інших містах. Працюємо, у нас вже займаються більше 200 дітей у віці від 6 до 13 років. Цей проект розпочався в 2012-му.— Ви менеджер школи або час від часу тренуєте?
— Менеджер, адже не завжди вистачає часу брати участь у тренуваннях. Іноді працюю з воротарями.
— Свої гроші вкладаєте?
— Звичайно. Мої гроші плюс інвестиції партнерів і спонсорів. Три роки працюємо над цим проектом. Все йде в правильному напрямку.
— Ви хочете продавати футболістів і заробляти гроші?
— Я не став би говорити, що це бізнес-проект. Все побудовано на великому бажанні людей, допомагає розвивати школу і моє ім'я. Завдяки цьому мені вдається залучати потенційних спонсорів і партнерів. Часто беру участь у футбольних конгресах, щоб працювати над новими підходами в організації тренувального процесу. Ми велику увагу приділяємо підготовці молодих кадрів. Адже з цього починається футбол.
— За подіями в Україні слідкуйте?
— Мені дуже складно зрозуміти, що відбувається. Спілкуюся з хлопцями з «Шахтаря» не так часто. Підтримую весь час зв'язок з Маріушем Левандовскі. Також на контакті Сергієм Поповим. В листопаді 2013 року я повинен був поїхати подивитися академію «Шахтаря». Мені було дуже цікаво. Але політична ситуація внесла свої корективи. Все так швидко розвивалося, що я нікуди не поїхав. Спілкуюся з хлопцями з «Спартака». Наприклад, у Максима Калініченко дуже непроста ситуація. Він грав у збірній України і стільки років провів у московському «Спартаку». Максим — одна з найяскравіших персон за останні роки. Мені складно про це говорити. Це велика політика, гроші, але мені страшно на це все дивитися.
— Як ви потрапили в «Шахтар»? Такий трансфер не міг пройти без президента Ріната Ахметова...
— Мене в «Шахтар» покликав італійський тренер Невіо Скала. «Легія» грала контрольний матч проти донецького клубу. На першій зустрічі з Рінатом Ахметовим я зрозумів, наскільки це серйозна людина. Мене дуже здивувало, як він ставився до команди. Він був майже на кожному тренуванні, спілкувався з футболістами. У розмові з ним не було жодних бар'єрів. Ахметов не ставив бар'єрів і намагався бути відкритим до футболістів. Я дуже радий, що в свій час мене запросили в «Шахтар». З цим клубом я став чемпіоном України і володарем Кубка. Однак, моя історія в «Шахтарі» не була довгою. Коли я збирався йти з клубу, то безпосередньо спілкувався з президентом. Завдяки його підходу все розвивалося так, як і повинно було бути. Все було побудовано на діалозі, не було ультиматумів і радикальних пропозицій з його боку. Це я ніколи не забуду. Я завжди при нагоді дякую йому за такий підхід.
— Ви могли подумати, що «Шахтар» стане клубом, який з року в рік буде боротися за найвищі місця не тільки в чемпіонаті, але і в Лізі чемпіонів?
— Я бачив, як будувався клуб. Нам багато про перспективи клубу говорив сам Ахметов. Він розповідав гравцям, чого хоче добитися, і багато хто сумнівався. Наше завдання — виходити, грати і перемагати. Ми робили все можливе і бачили, як розвивається клуб. А те, що клуб досяг такого успіху, постійно граючи в плей-офф Ліги чемпіонів — це величезний успіх. Створити «Баварію» у Східній Європі — це велике досягнення.
— Кого ви вважаєте найсильнішим гравцем «Шахтаря» вашого періоду?
— Назву кілька осіб — Геннадія Зубова, Льошу Бахарєва, Анатолія Тимощука, Льошу Бєліка. В основному в команді грали українці. І я вважаю, що так і повинно бути. Потім пішла хвиля сильних бразильських гравців. Політика клубу зрозуміла — запрошувати футболістів з хорошим потенціалом за невеликі гроші, продавати — за великі суми. Коли я грав в «Шахтарі», це був український «Шахтар». Я це дуже ціную. Не можу не згадати мого партнера — Дмитра Шуткова. Це футболісти, які показували і продовжують показувати свій клас. Як той же Олексій Гай. Приємно дивитися на такі кар'єри і дуже приємно розуміти, що ти грав поруч з такими людьми.
— Тоді могли уявити, що Анатолій Тимощук зробить настільки успішну кар'єру? Він переможець Ліги чемпіонів, володар Кубка УЄФА і ще багатьох трофеїв...
— Бажання і робота — це основне в сучасному футболі. У Анатолія Тимощука особливі характеристики. Він дуже добре читає гру, відбирає м'ячі і відмінно починає атаку. Додаткові козирі — це удар з дальньої дистанції. Цими якостями він добре скористався. Адже у нього добре працює голова на футбольному полі. Але багато чого залежить від тренера, які в нього вимоги.
— Що б ви сказали уболівальникам «Шахтаря» в такий складний період?
— Я хотів би висловити слова підтримки в цій ситуації. Давати поради з Варшави дуже складно і неправильно. Хотілося побажати, щоб для вас футбол завжди був і залишався радістю. І побільше позитивних емоцій до і після футболу.