- Мирославе Івановичу, які ваші враження від сезону, що завершився?
- Незважаючи на те, що гарних голів було достатньо, минулий сезон в першу чергу запам’ятався не яскравою грою команд, а безкінечними звинуваченнями та скандалами, в яких були задіяні гравці, тренери, функціонери клубів з одного боку, та арбітри і ФФУ в особі КДК з іншого. Крім того, не менше вразила (з неприємного боку) поведінка деяких людей, яких важко назвати вболівальниками. Бо справжній глядач спостерігає за грою, за її динамікою, реагує на події і проявляє емоції. А окремі фанати, як я особисто пересвідчився на фіналі Кубка України, практично не спостерігають за грою, а виконують окремі сценарії, домашні заготовки, які не вписуються в футбольне дійство. Все це дуже заважає грі. Безкарність і беззаконність породжує елементарну непогану до тих, хто грає у футбол і хто за грою спостерігає. На жаль, ми змушені говорити про подібні речі, бо це є хворобою суспільства.
Що стосується арбітражу, то я можу стверджувати, що рівень вітчизняного суддівства відповідає рівню розвитку суспільства. Наші арбітри в деякій мірі вже адаптували футбольну спільноту України до посереднього рівня суддівства, тому потік критики, який постійно ллється на арбітрів, уже не є чимось надзвичайним. На совісті наших суддів чимало гріхів. Але я не кладу собі за мету безпідставно когось критикувати або виправдовувати дії чи бездіяльність окремих арбітрів або ж асистентів. Я як експерт повинен бути гранично справедливим і коректним у своїх коментарях, оперуючи не домислами, а фактами і цифрами.
Я розумію, що в окремих прийнятих рішеннях арбітрів істини шукати марно. Суддівські помилки є на кожному футбольному турнірі і ці помилки безпосередньо впливають на результати матчів. Так було, є і буде. Банальна фраза, що суддівська помилка – це частина футболу, актуальна і сьогодні. Але ж можна кількість цих помилок зменшити. До прикладу, використовувати новітні технології для визначення взяття воріт, як це було на останньому чемпіонаті світу у Бразилії. Хоча, повністю убезпечити себе від помилок, пов’язаних з «людським фактором», звісно не реально.
Можна констатувати, що в минулому чемпіонаті України результативні помилки арбітрів на кінцевий розподіл турнірних позицій не вплинули. Проте я не думаю, що загальний рівень суддівства може когось задовольняти, навіть при тому, що починався і закінчувався сезон не так напружено, як кілька попередніх. Арбітрам було б набагато складніше працювати, якби команди зі Східної України грали в себе вдома на рідних стадіонах. А так вийшло, що значна частина поєдинків не мали напруги і за своїм характером нагадували товариські зустрічі. Тому й були розмови про договірні матчі і гру на букмекерські контори. Звісно, ніяких фактів ні у кого не має, але як кажуть – диму без вогню не буває.
- Що нового Ви помітили у роботі вітчизняних арбітрів?
- Не можна звинувачувати тих чи інших арбітрів щодо упередженості до окремих клубів. Є претензії до якості роботи суддів на полі в цілому. Звісно, добитися ідеального суддівства неможливо, адже в грі бувають моменти, коли винести правильне рішення надзвичайно складно. Ми ж сидимо в комфортних умовах, дивимося матч по телевізору, маємо можливість кілька разів переглянути повтор епізоду і все одно не завжди до кінця впевнені в тому чи іншому рішенні. А арбітр зобов’язаний винести вердикт за кілька секунд. І тут ніхто не може гарантувати прийняття безпомилкового рішення. Це підтверджується навіть в матчах найвищого міжнародного рівня, на яких працюють виключно топ-арбітри.
Як показали матчі нашого чемпіонату, психологічні і психо-фізіологічні характеристики більшості наших арбітрів не завжди відповідають рівню складності завдань, які потрібно вирішити при оцінці конкретного епізоду гри. Як правило, висококваліфіковані арбітри помилялися рідко і до цих суддів з цими помилками потрібно бути поблажливими. Адже є таке поняття як «людський фактор». Для посередніх же арбітрів властива обмеженість можливостей прийняття правильного рішення навіть в доволі простих епізодах.
Причини, які сприяють помилковим діям, викликані фізичним та психологічним станом наших арбітрів. Фізичні кондиції навіть якщо є, то їх ще потрібно вміти вміло використовувати. Що стосується психологічної складової, то в деяких арбітрів емоційну напруженість як маску на обличчі можна було спостерігати протягом цілих матчів. А це ризик зростання помилкових дій. Не до добра, з іншого боку, і розслабленість, повна розкутість, зайва метушливість, непотрібна говірливість. Ці якості призводять до втрати концентрації. Яскравим прикладом тут може слугувати Євген Арановський, який не втрачає «гарної міни» про поганому суддівстві.
Сьогодні майже всі клуби отримують однаково помилкове суддівство, незважаючи на те, лідер ти чи аутсайдер, граєш вдома чи в гостях.
Також слід згадати про рішення відмовитися від послуг додаткових асистентів арбітра за ворітьми. Прем’єр – ліга розцінила експеримент, запроваджений Колліною, невдалим. Ми не раз говорили про неефективність додаткових асистентів, тому логіка в рішенні відмовитися від суддів за воротами є. Але тут важливим є те, що Колліна в якості додаткових асистентів призначав не тих людей, в кого є досвід, хто вже не проходить для роботи в полі за віковим цензом. А такі люди своїм досвідом могли б допомогти молодшим колегам прийняти правильне рішення. Натомість Колліна призначав додатковими асистентами молодих, недосвідчених суддів. В цьому й була помилка.
- Хто з арбітрів найкраще провів сезон, а хто найгірше?
- У нас сезон ділиться на дві частини і далеко не всім арбітрам вдається рівно пройти весь чемпіонат, тобто добре відсудити матчі восени і навесні. У нас є група топ-арбітрів, робота яких заслуговує схвальних слів. Восени кращими були Можаровський, Козик, Вакс, Швецов і Березка, котрий хоч і не судить матчі топ-групи, але ті поєдинки, котрі йому довіряють, проводить на належному рівні. Навесні з цієї групи випав Віктор Швецов, який матчем «Волинь» – «Динамо» зіпсував собі період закінчення кар’єри. Тобто, виходить так, що більшість тих арбітрів, хто добре почав сезон, більш-менш нормально його і завершив. Хоча, помилки були майже в кожного судді.
В підсумку серйозних помилок ми нарахували близько дев’яноста в 55 матчах (а всього арбітри Прем’єр - ліги провели 181 матч в чемпіонаті (один не зіграний) і 29 в Кубку України). Але не всі з тих дев’яноста помилок були результативними (тобто, такими, що вплинули на результат матчу). Подібних помилок було 36 в 36-ти матчах. Якщо взяти статистику, то виходить, що кожен п’ятий поєдинок міг завершитися з іншим результатом.
Зрозуміло, що помилки трапляються і позбутися їх практично неможливо. Але зменшити їхню кількість можна. Тоді й рівень нашого чемпіонату виросте.
В минулих сезонах ми відзначали Арановського, Кутакова, Абдулу. Так от, для них сезон, що минув, виявився провальним і дай Бог, щоб більше таке не повторювалися. Бо арбітри, котрі досягли певного рівня, не повинні опускатися нижче планки. А ці судді, на жаль, опустилися.
Досить впевнено про себе заявив Віталій Романов. Є перспектива у Костянтина Труханова, але він не може реалізувати свого потенціалу. На рівні провів весняну частину Юрій Мосейчук. Молодим Жабченку та Козику, як, власне, і Романову з Трухановим, не вистачало стабільності. Але цим хлопцям ще судити і судити і я вважаю, що стабільність – це справа наживна. При хорошому відношенні до справи і при аналізі своїх помилок вищеназвані арбітри увійдуть до категорії топових.
- В чому причина регресу Анатолія Абдули і Євгена Арановського?
- Безшабашність і зайва комунікабельність Євгена Арановського знижує його концентрацію в матчі. І це напевно є тим фактором, через який Євген багато помиляється. Ще однією причиною є боязнь помилитися. Вона проявляється навіть тоді, коли рішення, яке потрібно прийняти, очевидне. Прикладом може слугувати епізод з матчу «Зоря» – «Ворскла», коли перед очима Арановського Вернидуб збивав Шиндера, а арбітр кваліфікував це як симуляцію з боку гравця «Ворскли» і виніс Шиндеру попередження. І таких епізодів було достатньо – Євген найбільше помилявся в ситуаціях з призначенням / не призначенням пенальті.
Що стосується Анатолія Абдули, то зниження його потенціалу мені не зрозуміле. Це один з тих арбітрів, хто вже досить давно працює на високому рівні. При цьому, Абдулі ще немає навіть сорока років, тому в нього ще багато чого попереду. В минулих сезонах Анатолій був стабільним арбітром, але останній сезон став для нього провальним. Чому? Пояснити це б зміг хіба що сам Абдула. Я особисто думаю, що причина криється в психології, оскільки зі всіма іншими даними у Анатолія нібито все гаразд. Прийняття рішень щодо одинадцятиметрових ударів є ахілесовою п’ятою цього арбітра.
- На Вашу думку, чому окремі арбітри в деяких матчах припускалися надто багато помилок?
- Ми вже акцентували увагу на тому, що помилок є достатньо. Ми навіть класифікували ці помилки: основними з них є помилки з призначенням / не призначенням пенальті. Якщо помилково призначених пенальті було одинадцять, то помилково не призначених одинадцятиметрових ударів було в чотири рази більш – 46.
Арбітра тоді можна вважати сильним і кваліфікованим, коли він за рахунку 0:0 в додатковий час може призначити пенальті. На жаль, це є хворобою наших суддів, які бояться показати своє «я», показати, що їм байдуже, домашня команда чи гостьова, фаворит чи аутсайдер, що вони можуть однаково карати при необхідності як одних, так і інших. А я не знаю, що бракує нашим рефері. Колліна забезпечує їх всім необхідним: вони мають радіозв’язок, мають достатню кількість асистентів. Але, до речі, те, що помічники арбітра постійно змінюються, тобто, що немає сталих бригад, на мою думку є недоліком. Ми в свій час мали сталих асистентів і ми потилицею відчували їхні «відмашки».
Я вже говорив, що сьогодні усі наші команди отримують однакове суддівство. Тобто, про лояльність до якихось окремих команд мова не йде. Так, були випадки, в яких породжувалися серйозні сумніви – ми знаємо ці матчі і цих арбітрів. Але наша футбольна громадськість все менше й менше говорить про те, що судді свідомо допомагають тим чи іншим командам здобувати результат.
Я вважаю, що однією з причин того, що вітчизняні арбітри багато помиляються у своїй роботі, є відсутність спортивного принципу, конкуренції. У нас є найкращий арбітр – Юрій Можаровський. Але середовище, в якому він судить, не сприяє його росту і прогресу, не сприяє тому, щоб Юрій увійшов до групи топ-арбітрів Європи.
- Юрій Можаровський найбільше серед вітчизняних арбітрів минулого сезону працював на топових матчах. Юрій досягнув свого максимуму чи ще можливий ріст цього арбітра?
- Я думаю, що Юрій ще не досягнув свого максимуму. Можаровський ще молодий (не має навіть сорока років), тому в нього ще є час заявити про себе на міжнародному рівні.
Потрібно розуміти, що підготувати класного арбітра не так просто. Є приклад Равшана Ірматова. В Узбекистані ніколи не було якісних арбітрів, але напевно з повеління долі з’явилася людина, яка нині є кращим арбітром Азії. Ірматов вже двічі приймав участь в чемпіонаті світу, але до фіналу чи навіть півфіналу не дотягував. Чому? Проблема не особисто в ньому, а в тому, що Ірматов живе і працює в Азії – в середовищі, де немає багато топових матчів. В таких умовах нереально завжди бути готовим до поєдинків найвищого рівня.
Те ж саме і з Можаровським: якщо він сидітиме суто на наших внутрішніх матчах (слава Богу, їх він проводить впевнено; Юрій минулого сезону крім всього іншого добре відсудив чотири топові поєдинки), то не дотягнеться до високого європейського рівня. А якби Колліна просував Можаровського у Європі, то в України з’явився б топовий, класний арбітр і це було б великим досягненням. Юрію потрібен досвід міжнародного рівня. За Можаровським і його колегами, котрі тягнутимуться за ним, є майбутнє українського арбітражу.
- Чи справедливе відсторонення Сергія Скрипака?
- Скрипака потрібно було відсторонити відразу після матчу «Металіст» – «Карпати», оскільки важко собі уявити причини, які спонукали Сергія відсудити той поєдинок так, як він відсудив. Але тут цікаво те, що загальна цифра помилок на користь «Металіста» зашкалює – 19. Мені це незрозуміло.
Думаю, повністю Скрипак як арбітр ще не втрачений, він відсудив не один матч Прем’єр – ліги, має досвід. Але, знову ж таки, якщо буде здорова конкуренція, якщо «попруть» молоді, то Скрипаку буде важко знову вийти на елітний рівень.
- Колліна в сезоні, що минув, дав шанс продовжити кар’єру одіозному арбітру Віктору Швецову, але вже після закінчення чемпіонату вирішив відправити його на пенсію. Ваше ставлення до цього…
- Швецов – це вже історія. Віктор пройшов довгий шлях становлення як арбітр. Він нажив певний авторитет, надіючись, що той авторитет буде працювати на нього постійно. В буденному житті так дійсно буває, але в полі кожен новий матч арбітр має починати з чистого листа. І чим менше плям на цьому листі ти залишиш, тим більше дивідендів додаси до свого авторитету.
За великим рахунком Швецов щасливчик, адже після скандального матчу між запорізьким «Металургом» та «Севастополем» за право підвищитися до Прем’єр – ліги, в якому тільки один арбітр не бачив того, що Кузнєцов забив гол у ворота «металургів» рукою, Віктор повинен був повісити свистка на цвях. Але цього не сталося. Навпаки, в якості «нагороди» Колліна відправив Швецова на Євро-2012. Хай в якості резервного, але Віктор був задіяний на цьому форумі. І це сьогодні є найбільшим досягненням нашого куратора в просуванні українських арбітрів на міжнародну арену.
В осінній частині минулого чемпіонату Швецов був лідером за кількістю проведених матчів. Та й за якістю особливих претензій до Віктора не було. Він відчував, що за віковим цензом виходить на фінішну пряму і бажав закінчити свою кар’єру на мажорній ноті. Але взимку ФІФА прийняла рішення про скасування вікових обмежень. Швецов отримав шанс продовжити кар’єру. Проте помилковим рішенням в матчі «Волинь» – «Динамо» (жовта карточка Ярмоленку за симуляцію, якої не було), поклав крапку у своїй кар’єрі. Тут Колліна правий.
- Чи виправданим є крок Федерації Футболу України продовжити співпрацю з Колліною ще на чотири роки, а Лучі Лучано довірити керування Комітетом арбітрів?
- Все залежить від того, яких результатів від Колліни очікувати. Італієць має те, чого ніколи не мали його попередники – у нього повний карт-бланш в системі керівництва. Він цим користується сповна. Але Колліна не знає і не хоче знати не тільки наших устоїв та звичок, але й довго та безуспішно вивчає особливості нашого чемпіонату та суддівства.
Колліна за п’ять років роботи не зумів відпрацювати і втілити у життя систему відбору арбітрів. Яким критеріям арбітр як молода людина повинна відповідати, щоб потрапити на суддівський олімп? У Колліни, якщо я не помиляюся, одна відповідь: знання англійської мови. Все інше наживне. Таке тлумачення негативно впливає на якісне зростання наших арбітрів. Сьогодні спілкування кількома мовами для цивілізованої людини – це звичне явище. Але думка, що знання англійської мови тебе виручить, коли потрібно прийняти відповідне рішення на футбольному полі, це нонсенс. Якщо неординарна особистість володіє мовою свистка і мовою тіла – ось це є запорукою висококваліфікованого суддівства. Безпомилкове рішення може прийняти тільки сильна індивідуальність з мужнім характером і психологічною стійкістю. Я вже не кажу про знання правил і методики суддівства, бо без цього фундаменту арбітр апріорі працювати не може.
Колліна такий вимогливий до арбітрів… Але чому цю вимогливість і принциповість він не проявляє до себе і до свого італійського колеги? Чому він не поважає мови держави, яка вже п’ять років його кормить, а й досі користується послугами перекладача, несучи додаткові матеріальні витрати? Це є особливості європейського менталітету чи зневага до українського народу? Чому футболісти-легіонери за два-три роки вивчають російську або українську мови? Можливо, це прописано у них в контрактах, а, можливо, вони хочуть, щоб їх краще розуміли і поважали.
Закритість і таємність завжди породжують чутки. Чому демократичні устої в нашому суспільстві можуть прижитися, а у суддівстві - ні? Все погане боїться гласності. Відкритість – це форма спілкування, якої Колліні бракує. Італієць обожнює працювати в театрі одного актора, коли всі інші – максимум слухачі. Так було з першого дня появи Колліни в українському футболі. Чому арбітрам не дозволяють спілкуватися зі ЗМІ? Вболівальникам було б цікаво, адже вони не просто арбітри, вони люди, які працюють і в інших сферах, мають свою громадянську позицію, серед них є вчителі шкіл, викладачі ВНЗ, кандидати наук тощо. Про президентів, гравців, тренерів клубів всі все знають до, - як говорив Кварцяний, - шнурків, а арбітрів тільки звинувачують, при чому, не завжди справедливо. А відповісти і висловити публічно свою думку ніхто з суддів не може. Це не нормально.
- Чого нового Ви чекаєте від арбітрів в наступному сезоні?
- Я сподіваюся, арбітри і функціонери з Комітету арбітрів читають наші випуски «Свистка по-українськи» і тих скандалів – часом безпідставних – які були раніше, більше не буде. Я сподіваюся, що ті, хто має зробити висновки, їх зроблять. Потрібно працювати над собою, бути готовим до різних моментів, не втрачати концентрації, бути індивідуальністю, не йти «на поводу» у футболістів, а бути незалежним. Тоді буде повага від гравців, тренерів, менеджерів. Я бажаю арбітрам, щоб вони наступний сезон провели краще, аніж попередній.
- ФІФА в цьому році скасувала віковий ценз для арбітрів. Ваша думка з приводу цього питання. Можливо, і нам треба зробити так само?
- Колліна з самого початку ратував за омолодження суддівського корпусу. Він спробував це зробити, не враховуючи наші реалії і можливості молодих арбітрів. Я б хотів тут навести слова Колліни, сказані на одному з круглих столів: »
Средний возраст арбитров превышал сорок лет. Это нормально, если думать о настоящем. Но нужно думать и о будущем. Сейчас произошло омоложение и средний возраст составляет 35-36 лет
»… Так от, думаючи про теперішнє і майбутнє, потрібно пам’ятати про минуле. Цього Колліна не знає, або забув. Навіщо було відмовлятися від послуг Шандора, Деревінського, яким було до снаги зі своїм вмінням і досвідом відсудити на благо українського футболу ще не один рік?Ці арбітри були відправлені на, як сказав Колліна, заслужений відпочинок, оскільки існують рекомендації УЄФА щодо вікового цензу. Але чому ми маємо наслідувати все те, що для нас є неактуальним і непотрібним? В УЄФА арбітрів є вдосталь, навіть перебір, тому вони встановили собі віковий ценз. А в Україні, де якісних арбітрів мало, який може бути віковий ліміт? В Нідерландах, до прикладу, його немає, в Англії – п’ятдесят років. Ми повинні виходити зі своїх потреб та можливостей.
Принцип «дорогу молодим» Колліна провалив. У нас достатньо молодих арбітрів, але ж більшість з них не пройшли горнило Першої та Другої ліг. Їм ще рано в Прем’єр – лігу. Колліна вихваляється, що він омолодив суддівський корпус, і кваліфікація тих молодих арбітрів відповідає світовим стандартам… Як кажуть в Одесі: «не нужно нас дурить». Молоді арбітри мали свої спроби, але, виражаючись легкоатлетичною термінологією, із «заступом». Не розібравшись, хто чого вартий, Колліна призначив на матчі УПЛ Олександра Білокура, Андрія Лісаковського і Андрія Фощія, які не виконали покладених на них обов’язків. І тут же з цими суддями розпрощалися. От і маємо омолодження.
До речі, щодо середнього віку арбітрів Прем’єр – ліги, то це аж ніяк не 35 років. Маємо майже сорок років, а це, як кажуть, «две большие разницы». Це легко перевіряється статистикою. ФІФА прийшла до правильного висновку: штучне омолодження арбітрів не приносить позитивних результатів і неправильно обмежувати досвідчених авторитетних рефері, заглядаючи їм до паспорта. Дивитися потрібно на якість роботи.
- Які шляхи вдосконалення вітчизняного арбітражу Ви бачите?
- Ми говоримо про професійний футбол, де всі – гравці, тренери, менеджери – мають статус професіоналів, і тільки арбітри – це тимчасові у футболі люди зі статусом аматорів. Ця різниця в класі і не дозволяє здійснити ті кардинальні кроки, які б змінили на краще якість арбітражу. Потрібно створити серйозну конкуренцію і забезпечити умови незалежності від стороннього впливу.
Потрібно повернутися до практики створення експертної комісії, яка б приймала колегіальні рішення по тим епізодам гри, в яких є претензії до рішень арбітра. Наша рубрика «Свисток по-українськи», до прикладу, носить тільки інформативний характер і не претендує на щось більше, та потрібні колегіальні рішення, а не рішення і висновки однієї людини.
Повагу мають заслуговувати ті арбітри, які не будуть лояльними до порушників. Особливо це стосується тих гравців, хто порушує дисципліну на полі. Адже арбітри мають захищати футболістів. Судді повинні реагувати на нецензурну лексику і карати тих, хто дозволяє собі грубо висловлюватися на адресу арбітрів. Компроміси, на які йдуть рефері, щоб догодити гравцям, властиві тільки для наших футбольних реалій. На міжнародній арені такого не має. З такими арбітрами там швидко прощаються.
Потрібно внести корективи щодо методики проведення навчально-тренувальних зборів арбітрів, адаптуючись до рівня їх рейтингової оцінки і можливостей. Комітет арбітрів України втратив зв'язок з периферійними молодими і досвідченими арбітрами через відсутність методичних посібників, рекомендацій, інформативних матеріалів, які у минулому були обов’язковими атрибутами. Потрібно працювати з друкованими засобами масової інформації, акцентувати їхню увагу на роботі арбітражу.
Врешті решт, можна ж зробити більш інформативним офіційний сайт Комітету арбітрів України, бо зараз він бідний, наче церковна миша. А про те, що в нас немає жодного спеціалізованого видання, я взагалі мовчу.
У наших арбітрів є потенціал, але потрібно доступними засобами і методами цей потенціал вивести на високий рівень. Якщо Колліна прислуховуватиметься до порад своїх колег, то зможе зробити якісний крок вперед. Але поки що тих коштів, які затрачені на Колліну, італієць не відпрацьовує.