У наш час жовті та червоні картки стали неодмінним атрибутом футболу – їх виразність робить зрозумілим для глядачів кожне покарання від арбітра, а для гравців можливість чіткого й зрозумілого покарання є найкращою пересторогою й стимулом дотримуватись правил.
У це важко повірити, але аж до 1970 року арбітри не мали в своєму арсеналі карток – після порушення вони усно виносили попередження гравцеві, і глядачі далеко не завжди зі сторони розуміли, хто був винуватцем фолу, кого карав рефері. «Старожили» футболу пригадують десятки курйозних історій, пов’язаних з непублічністю футбольних покарань. Страждали невинні гравці, хитрі порушники «ховалися» серед інших гравців і уникали покарань, арбітри інколи забували про винесені рішення…
Один із таких матчів вболівальники побачили на чемпіонаті світу 1966 року – це була знаменита «бійня» між Англією та Аргентиною, під час якої матч неодноразово переривався грубими фолами, сутичками та іншими інцидентами. Один із найбільш пам’ятних кадрів – німецький арбітр Рудольф Крайтляйн буквально вмовляє аргентинця Антоніо Раттіна покинути поле за вилучення. А вже після гри низка газет написала, що рефері виносив попередження Боббі та Джеку Чарльтонам, через що Англія могла не дорахуватися їх у наступній грі. Інцидент навіть довелося розбирати з пояснювальною запискою від арбітра.
Свідком цих подій був і авторитетний англійський рефері Кен Астон, член суддівського комітету ФІФА. Бажаючи підвищити виразність та зрозумілість дій арбітрів, він запропонував винесення попереджень та вилучень супроводжувати спеціальним жестом та демонструванням карток. Їх колір підказав світлофор: жовта та червона. На чемпіонаті світу 1970 року найперше попередження в матчі-відкритті турніру отримав радянський футболіст Кахі Асатіані. Ось так і почалася нова ера в футбольному арбітражі.
Однак єврокубки почалися значно раніше – хто став найпершим покараним? На жаль, неповність статистичних даних та неконкретність тодішніх протоколів залишає нас без чіткої відповіді. Судячи з певних джерел, ще у дебютному матчі Кубка чемпіонів сталося й найперше попередження: 4 вересня 1955 року французький рефері Едуар Арзек попередив на 50 хвилині матчу «Спортинґ» (Лісабон) – «Партизан» (Белград) португальського гравця Жуана Ґалаша. Утім, щодо цього є чимало суперечок – статистики різних країн приводять зовсім різні дані. Додамо, що вже за рік у матчі «Атлетик» (Більбао) – «Порту» (Португалія) був вилучений гравець гостей Мендеш, і це вилучення вважається найпершим для КЄЧ (знову нагадуємо про фрагментарність даних тодішньої історії).
А які ще вилучення та попередження пригадуються у зв’язку з найголовнішим клубним турніром Європи?
14 травня 2003 року • Трагедія Недведа
80-та хвилина матчу-відповіді півфіналу Ліги чемпіонів. «Ювентус» на власному полі переграє «Реал» з рахунком 3:1, достатнім для виходу в фінал. І ось у цей момент трапляється одна із найприкріших подій в новітній єврокубковій історії. Герой матчу Недвед, в активі якого дієва участь в першому голу своєї команди та прекрасно забитий третій м’яч туринців, порушує правила в боротьбі з англійським легіонером мадридців Макманаманом. І хоча фол, в принципі, не викликає сумнівів, і хоча арбітр Майєр цього разу приймає цілком зрозуміле і правильне рішення, навіть фани інших команд шкодують порушника. Павел бачить перед собою жовту картку й розуміє, що фінал, про який він мріяв, у який він багато в чому провів свою команду, пройде без нього…
Наприкінці травня туринці програють «Мілану», а Андрій Шевченко заб’є вирішальний післяматчевий пенальті. Тим не менш, трагедія Недведа залишається у пам’яті – його прикра історія стала прецедентом, і відтепер картки, отримані в попередніх раундах, будуть «згоряти» після чвертьфіналів. Так УЄФА відреагувала, у тому числі, й на інцидент 2003 року, коли один із лідерів «Ювентуса» натрапив на дискваліфікацію й не зміг допомогти своїй команді у вирішальному матчі, цілком імовірно, зробивши його трішки менш цікавим.
17 травня 2006 року • Жорсткий вибір Леманна
Цей епізод увійшов у всі «хрестоматії футболу»: Сен-Дені, «Стад де Франс», фінал Ліги чемпіонів. До 18 хвилини лондонський «Арсенал» виглядає навіть десь гострішим за «Барселону» – під оплески французьких уболівальників Тьєррі Анрі двічі близький до успіху, однак на місці Віктор Вальдес. І ось – момент, який змінює розклад сил: після тонкої передачі Роналдіньо його барселонський одноклубник Ето’О опиняється віч-на-віч з німецьким воротарем «Арсеналу». Леманну нема куди відступати – він покинув штрафний майданчик, і за його спиною – порожні ворота. Камерунський форвард прокидає м’яч повз голкіпера, і Йєнсу не лишається нічого іншого, ніж його збити…
Вилучення, штрафний удар не приносить успіху «Барсі», але гра в більшості уже працює на неї. Далі буде гол лондонця Кемпбелла та переможна відповідь від барселонців Ето’О та Беллетті. І нам лише залишається гадати, яким був би підсумок зустрічі, якби не раннє вилучення Йєнса Леманна?
І ще один аспект: який вибір був у досвідченого німця? Не збий він камерунця, і той однозначно забив би. Збий на секунду пізніше – і це, вірогідно, був би уже пенальті, адже Самуель був за півкроку від штрафного майданчика. Леманн зробив свій жорсткий вибір, і футбол не міг не визнати його раціональності: адже на ту секунду він точно врятував свою команду від голу, не «привіз» пенальті, а «пожертвував собою» заради спасіння воріт…
21 травня 2008 року • «Ляпас долі» для Дроґба
116-та хвилина матчу «МЮ» – «Челсі» у фіналі Ліги чемпіонів, на московських «Лужниках» – максимальне нервове напруження, яке відчувається навіть у повітрі над стадіоном. Рахунок на табло – 1:1, добігають кінця останні хвилини екстра-тайму. Ось-ось пролунає фінальний свисток, а поки кожна похибка може стати фатальною. І ось – черговий інцидент: Баллак та Тевес щось не поділили між собою, і практично всі гравці зійшлися на маленькому клаптику поля для вияснення стосунків. Очі глядачів розбігаються: на кого дивитися, за ким стежити? Аж раптом – свисток, і добре знайомий нам словацький арбітр Любош Міхел дістає з кишені червону картку.
Це вже потім, з відео-повторів, стане ясно, що трапилося. Сербський легіонер манкуніанців Неманья Відич сказав щось не особливо приємне івуарійцю Дідьє Дроґба, і форвард взяв ініціативу на себе, відвісивши опоненту ляпаса. Від уваги арбітра та його асистентів цей момент не вдалося приховати: нападник «Челсі» покинув поле всього за чотири хвилини до серії післяматчевих пенальті, й у підсумку його команда зазнала краху. Можливо, там, де помилилися Террі та Анелька, Дроґба мав би більше холоднокровності…
24 квітня 2012 року • Підступність Террі
Йшла 37-ма хвилина другого півфінального матчу між «Барсою» та «Челсі». Каталонці на радість «Камп Ноу» якраз відквитали лондонський гол Дроґба (відзначився Бускетс), і захисник лондонців Террі вирішив оригінально помститися суперникам. Поки м’яч був далеко на фланзі, Джон тихенько дав під зад Алексису Санчесу, й поки суперник лежав на газоні, англієць робив здивований вигляд і «щиро» не розумів, що ж трапилося з чилійським форвардом.
Утім, турецька бригада арбітрів на чолі з Джюнейтом Чакиром блискуче розібралася в ситуації – провокатор Террі був вилучений з поля. У меншості «Челсі» змагався гідно, і матч завершився внічию – 2:2 (на голи Бускетса та Іньєсти відповіли Рамірес та Торрес). Що важливо, Джон Террі таки поніс покарання й не взяв участь у фіналі. І, на відміну з ситуацією з трудягою Недведом, ніхто, крім найшаленіших прихильників «Челсі», шкодувати його не став…
24 травня 2014 року • «Укус» Варана
А цей інцидент уже не міняв положення команд у фіналі Ліги чемпіонів, однак запам’ятався вболівальникам обох команд. Коли «Реал» уже вигравав у «Атлетико» з рахунком 4:1, а до кінця додаткового часу залишалися лічені секунди, французький захисник команди переможців Рафаель Варан запустив м’ячем у напрямку наставника суперників Дієґо Сімеоне. Той у боргу не залишився – миттєво помчав на поле розбиратися з «хуліганом». У підсумку «укус Варана» виявився більш болючим: сам француз за неспортивну поведінку був лише попереджений – не влучив же все-таки:-), а ось аргентинського спеціаліста вилучили з тренерської лави.
...Яким він буде, футбол майбутнього? Які ще картки нам доведеться побачити? Той же президент УЄФА Мішель Платіні пропонує футбольній громадськості замислитися про так звану “білу картку”, яка буде означати тимчасове вилучення гравця на лаву штрафників. Тобто, скажімо, у випадку, якщо гравець “привіз” у ворота своєї команди пенальті, покарання не буде подвійним – порушник покине поле лише на десять хвилин і повернеться на нього, відбувши цей термін.
Таке нововведення здається нам незвичним, однак так само 1970 року вболівальники сприймали й ідею введення жовтих та червоних карток. Тим не менш, це починання, зініційоване англійським рефері Кеном Астоном, прижилося й за сорок з половиною років свого існування цілком себе виправдало, ставши невід’ємним атрибутом футболу.
Артур Валерко