У 1975 році, через десять років після старту в європейських турнірах, київське «Динамо» перемогло в Кубку Кубків. На шляху до перемоги повалено болгарський ЦСКА, німецький «Айнтрахт», турецький «Бурсаспор», голландський ПСВ і у фіналі - угорський «Ференцварош». У вирішальному матчі кияни у витонченому стилі переграли мадярів з рахунком 3:0.
Два м'ячі «Ференцварошу» забив Володимир Онищенко, один - Олег Блохін. Восени 1975-го «Динамо» взяло ще й Суперкубок УЄФА, ставши найсильнішою командою континенту. У двораундовій дуелі подолано знамениту «Баварію» Зеппа Майера, Франца Беккенбауера та Герда Мюллера.
Про події 75-го (і парочки інших сезонів в якості бонусу) ми згадуємо сьогодні з найкращим бомбардиром того розіграшу Кубка володарів Кубків - Володимиром Онищенком, який настріляв сім м'ячів у дев'яти зіграних матчах.
«Обігравши ПСВ 3:0 у першому матчі, не були впевнені в загальному успіху»
- Чи правильно асоціювати тріумф у Кубку володарів Кубків-75 з приходом в команду Лобановського, чи «Динамо» взяло б єврокубок рано чи пізно з будь-яким іншим наставником?
- Цей успіх - поєднання багатьох чинників. Окремо без когось або чогось перемоги б не було. Зібралося шикарне покоління індивідуально сильних і різнопланових футболістів. Це покоління збирав не тільки Лобановський, але й попередні тренери; Лобановський, в свою чергу, запропонував новаторську методичну роботу з новою тактичною моделлю. І не однією, а кількома. І ми успішно їх застосовували. Валерій Васильович дав можливість повірити у свої сили, направивши талановитих людей в потрібне русло, одночасно змусивши виконувати ті завдання, які перед ними ставив. Ось коли все це в сукупності дозріло, ми отримали такий результат!
- Хоч на одній зі стадій «Динамо» стояло на межі вильоту?
- Відчуваючи тодішні сили наших суперників, перед деякими стадіями ми не думали, що пройдемо в наступний етап. У 1974 році пройшов чемпіонат світу у ФРН, на якому кращими стали німці. У 1972 році на континентальній першості німці теж здобули яскраву перемогу. І ось уявіть, що в листопаді 74-го нам випадає зіграти з німецьким «Айнтрахтом», представленим чемпіонами світу Берндом Хельценбайном і Юргеном Грабовскі. Зрозуміло, «Айнтрахт» був у п'ятірці кращих команд ФРН того часу. Це перший момент. На ЧС-1974 захоплюючий футбол показали голландці, які вийшли у фінал світової першості. У півфіналі нам довелося зіграти з ПСВ Ейндховен, який вважали однією з найкращих команд Європи. Звичайно ж, у них в складі теж були грізні імена, і це не тільки брати ван де Керкхофи. В тому році вони стали чемпіонами Голландії. Напевно, голландців ми більше побоювалися. Навіть обігравши ПСВ 3:0 в Києві, ми не були впевнені, що в Ейндховені втримаємо перевагу. У Голландії все складалося не на нашу користь. У середині першого тайму швед Екстрем відкрив рахунок. Далі голландці влаштували нам облогу, і ми полегшено зітхнули тільки за тринадцять хвилин до кінця, коли Буряк забив гол. ПСВ переміг 2:1, але цей рахунок нас влаштовував.
- Володимиру Трошкіну після півфіналу вручили місцеву газету з його величезним знімком і заголовком: «Трошкін небезпечний для ПСВ». «Зізнаюсь, що таке ПСВ, я зрозумів не одразу, адже ми грали з «Ейндховеном», - сміявся Трошкін. Ви теж не знали, що команда називається ПСВ?
- Звичайно, знав. І добре. Також знали, що у ПСВ потужний спонсор - фірма «Філіпс», яку в Ейндховені усюди рекламували. Це Володимир Миколайович (Трошкін - прим. Авт.) пожартував.
- Чи правда, що після перемоги над ПСВ 100 тисяч уболівальників «Динамо» з факелами в руках пройшли парадом через Хрещатик до мосту метро?
- Гравці не брали участь в цьому, як ви розумієте, але знали про це. Той рух, в основному, здійснювали студенти. Я пам'ятаю, що ще після фіналу студенти різних вузів об'єдналися і пройшли маршем по проспекту Перемоги в Києві. Таке теж було. Тоді не тільки підйом футболу відбувся, але і хвиля вболівання, що, втім, і не дивно.
- «Айнтрахт» (Франкфурт), на думку Решка, пройшли завдяки недооцінці з боку німців: «Тоді найкращий гравець цієї команди, Грабовскі, говорив: «Потрібно перемогти з рахунком 4:0, щоб не летіти потім в СРСР, а в Київ хай відправляються ті, хто хоче додатково вивчити географію». На ділі ж все вийшло по-іншому: ми двічі зуміли переломити хід зустрічі і вирвати в гостях перемогу на 87-й хвилині».
- Є гарне прислів'я: «У футбол грають 22 людини, а перемагають німці». Я грав проти ФРН у фіналі ЧЄ-1972. Це була справжня машина, яка катком могла проїхатися по будь-якій команді. 1974-й рік - ще одне підтвердження. Божевільне покоління. Звісно, вони були впевнені в своїх силах. Кожен гравець їх складу - гучне ім'я. Допускаю, що вони всерйоз не сприймали «Динамо» (Київ). Але після трьох-чотирьох ігор з німецькими командами, а життя нас зіштовхувало лобами часто, вони вже настільки з повагою до нас ставилися, що запрошували на різні турніри. Коли ми гостювали у них, вони ні в чому нам не відмовляли. Але перше зіткнення з німецькою командою, звичайно - їх недооцінка.
- Зберегли електробритву «Брауншвейг», яку гравці «Айнтрахта» дарували динамівцям перед грою у Франкфурті?
- Так! Бритву подарували, до речі, і голландці. «Філіпс»! Хлопці наші жартували, що це все не просто так, а з натяком. Мовляв, спочатку ми вас поголимо, а потім можете це ще раз самі проробити!
- Ви у відповідь їм щось дарували?
- Звичайно. Це було загальноприйняте явище. Тільки от що дарували - не згадаю. Цими подарунками займалися не гравці, а адміністратори.
«Лобановський звернувся особисто до секретаря ЦК Щербицького з проханням надати чартер на фінал»
- На фінал з «Ференцварошем» «Динамо» вперше полетіло чартером з Києва. Подія з розряду «геть»?
- Ноу-хау (сміється). Виняток з правил. Наскільки я володів інформацією, Лобановський звернувся особисто до секретаря ЦК України - Щербицького - з проханням надати чартер. Власне, здається, цей Ту-134 і був особистим літаком Щербицького.
- Це єдиний випадок?
- Після перемоги над «Ференцварошем» це стало постійним явищем. З метою кращої підготовки, щоб не витрачати сили на переїзди, додаткові посадки, «Динамо» стало літати чартерами.
- Перед фіналом Кубка Кубків з «Ференцварошем» на київське «Динамо» очікувала складна гра в Єревані проти «Арарату». Чи правда, що наставник «Арарату», він же колишній і славнозвісний наставник «Динамо», дуже некрасиво звільнений звідти Віктор Маслов дав вказівку нещадно рубати киян, щоб якомога більше динамівців вивести з ладу?
- У нас завжди були непрості ігри з «Араратом». До того ж, «Арарат» став чемпіоном СРСР-1973. У них було повно людей не тільки чемпіонів радянського Союзу, а й тих, хто вже грав у збірній на ЧЄ або Олімпійських Іграх. Це Заназанян, Андріасян, Іштоян. Ці футболісти були в розквіті сил. Нікого з них не потрібно було налаштовувати на «Динамо». Це були принципові ігри, що вирішували парі - хто кращий. Без компромісів. Не дивно, що ці ігри мали гострий характер, на межі брутальності.
- Ви, Мунтян, Блохін приїхали в Базель з мікротравмами. Що за пошкодження у вас було?
- Мікронадрив м'яза. Певний дискомфорт я відчував. По завершенню зустрічі у мене з'явилися думки, що міг і не зіграти у фіналі.
- Який забитий м'яч «Ференцварошу» вам більше до душі: перший чи другий?
- Ті м'ячі, які приносять результат команді, самі запам'ятовуються. Звісно ж, вони обидва принесли задоволення. Цікаво, що ведучи в рахунку 3:0, я ловив себе на думці, що угорці можуть ще зрівняти рахунок. Випадок в недавній грі в Полтаві (матч «Ворскли» з «Жиліною» в Лізі Європи - прим. Авт.) є прикладом того, що треба грати до останньої секунди. Це ж справжня трагедія, коли одна команда має перевагу в рахунку, у кількості гравців на полі, та не реалізовує свої моменти і в останній атаці пропускає фатальний гол.
- Стефан Решко розповідав, що динамівці спустошили всі міні-бари в номерах готелю, а на оплату рахунку валюти не було. І нібито рахунок відправили на УЄФА...
- Ці історії з розряду «виставити нашу команду такою, що не проти була добряче випити». У Базелі ми залишалися на день і відлітали ввечері. Єдине, що я пам'ятаю - це випите з Кубка шампанське. Коли ми вже зайшли в роздягальню, шампанське заливали в Кубок. Виявилося, що його придбали заздалегідь ще у Києві.
- За перемогу в КОК гравцям прямо в Швейцарії видали по 700 доларів. Ви там все і залишили, накупивши подарунків?
- Дали 500 інвалютних рублів, а це приблизно 650 доларів в еквіваленті. Гравці без фанатизму накупили сувенірів. Дуже багато грошей привезли додому. Це були великі гроші на той час. Ми вперше тримали в руках таку суму.
«Перед іграми Лобановський вмикав фільми жахів»
- Після Кубку Кубків «Динамо» перемогло в Суперкубку УЄФА, розтрощивши завдяки трьом голам Олега Блохіна «Баварію». Ця перемога для динамівців була більш значущою?
- Розумієте, ми не говоримо про одну гру з «Ференцварошем». Мова йде про довгий шлях. Якщо ми говоримо про «Ференцварош», то забуваємо ПСВ, «Айнтрахт», софійський ЦСКА, який був непоганою командою. Та й з турецьким «Бурсаспором» попітніти довелося, я вам скажу. У Кубку Кубків провели 9 ігор, а проти «Баварії» - всього дві. Правда, грали ми проти чемпіона Європи серед клубів. Я б не став порівнювати ці два турніри - один більш тривалий, другий - короткий.
- Що за метаморфоза, по-вашому, трапилася з командою, яка в 75-му виграла Кубок Кубків, а через рік поступилася «Сент-Етьєну» після домашньої перемоги 2:0? Віктор Матвієнко, наприклад, причину невдачі бачить у Лобановському: «На початку сезону, граючи в чвертьфіналі Кубка чемпіонів, ми перемогли в першому матчі на своєму полі французький «Сент-Етьєн». Приїхали туди. Напередодні гри Лобановський дав показове тренування для журналістів. Це треба ж було до такого додуматися! І як погнав нас! Я ніколи в житті не рвав м'яз, а в тій грі це сталося. Ми поступилися - 0:3!».
- Таким чином звинувачувати можна всіх. Можливо, проведено неправильну підготовку. На наші плечі лягло величезне навантаження. У 1974 році «Динамо» виграло і Кубок, і чемпіонат, пройшло всю осінь у єврокубках. 1975-й - те ж саме, чемпіонство і єврокубки. Повернувшись після 18-ти денної відпустки, було відчуття, що ми не відпочили. І відразу ж виснажлива підготовка - виїхали у високогір'я, де ніколи раніше не готувалися. Почуття втоми не покидало кожен день. У 76-му році ми були далеко не такими свіжими, як у 74-му і 75-му. Спад стався через перевантаження. Звинувачувати когось одного - несерйозно.
- «Баварію» ви обіграли і в 1977-му, вже у чвертьфіналі КЕЧ. Але от менхенгладбахську «Борусію» у півфіналі - ні. Невже вона була сильнішою від «Баварії»?
- В той момент «Борусія» тричі поспіль ставала чемпіоном ФРН. Склад у них був зоряний - Берті Фогтс, Райнер Бонхоф, Ульріх Штіліке, Юпп Хенйкес, мініатюрний датчанин Аллан Сімонсен. Але що цікаво, якщо в 75-му, обігравши ПСВ 3:0, ми не були впевнені, що пройдемо голландців, то тут навпаки - обігравши «Борусію» 1:0, ми їхали в Менхенгладбах спокійними, не сумніваючись, що вийдемо у фінал. Це нас і згубило. До того ж, перед виходом на поле трапився конфлікт в роздягальні, який теж надломив гравців.
- Чи правда, що перед грою в Менхенгладбасі динамівську команду вивезли в німецьку глибинку кудись на ферму, щоб німецькі ЗМІ не турбували?
- Це вигадки. Ми жили в готелі, в межах міста. Валерій Васильович, до речі, перед іграми любив повести команду в кіно, навмисне підбираючи фільми жахів - напевно, щоб нас струснути.
- Пам'ятаєте свій останній матч в єврокубках?
- 1978-й рік. «Мальме».
- Потрапили в шведську пастку?
- Недооцінили шведів... Перший матч грали вдома, в Харкові, тому що київський стадіон був на реконструкції. Добре пам'ятаю момент, коли я міг забити м'яч, але покотив партнеру, і той не забив. Після гри Лобановський мені дорікав за цей пас, мовляв, треба було самому вирішувати. У футболі таке буває.