- Давайте повернемося до літа 2014 року, коли «Донбас Арена» була домом для команди «Шахтар». Почалися військові дії, і потрібно було приймати рішення, що робити далі - їхати чи залишатися...
- У той момент у нас закінчився сезон 2013/2014. Гравці роз'їхалися у відпустки. Але ми розуміли, що повернутися в Донецьк у хлопців вже не вийде. Тому ми переглянули бази і готелі в Харкові, де команда могла б тимчасово розміститися. Харків розташований близько до Донецька, там багато наших уболівальників. Однак Федерація футболу підняла питання про те, де ми можемо грати ігри Ліги чемпіонів. УЄФА дозволив нам лише Львів і Київ. Ми не могли грати в одному місті з київським «Динамо», тому прийняли таке рішення - команда базуватиметься і тренуватися в Києві, а грати - у Львові.
- І як зустрів Львів донецьку команду?
- Я думаю, таким рішенням ми зробили крок до об'єднання країни. І я досі вважаю цей крок правильним, адже всі ми однаково вболівальники. Але, звичайно ж, ми зіткнулися з тим, що львівські фанати футболу в наших матчах проти «Дніпра» та «Динамо» підтримують не нас! Так історично склалося незалежно від політичної ситуації. Виходить, що ти начебто граєш на домашньому стадіоні, а ніхто тебе не підтримує. У нормальній ситуації це неправильно. Але ми розуміємо, що сьогодні не зовсім нормальне життя. Що ми повинні і можемо своєю грою, своєю роботою залучити на наш бік якомога більше вболівальників-львів'ян. Це наше завдання, і я сподіваюся, у нас все вийде.
- Мірча Луческу в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що дуже складно грати, коли трибуни вболівають проти тебе. Це сильно деморалізує гравців. Як же бути?
- Якщо піти у філософію цього питання, то треба згадати, що не дарма ж говорять про те, що є дванадцятий гравець. Це уболівальник. Це не просто слова або надумане число. Насправді, коли ти граєш за підтримки своїх, на полі йде зовсім інший емоційний заряд, і, природно, він впливає на спортивний результат. А коли на тебе негативно тиснуть незалежно від того, граєш ти на виїзді чи вдома, це складно витримати. Але ми повинні через все це пройти. У нас немає іншого вибору. Якщо ми прийняли рішення, то повинні йти до кінця. Хоча вважаю, що в минулому сезоні «Шахтар» не став чемпіоном вперше за шість років саме тому, що у нас не було підтримки наших уболівальників. Але через це теж треба пройти. Ми не можемо бути чемпіонами вічно.
- Футболісти «Шахтаря» теж стали переселенцями, як і сотні тисяч людей. Чи часто хлопці кажуть, що хочуть повернутися в Донецьк?
- В особистих бесідах вони рідко про це говорять, але мені запам'ятався такий момент. Коли ми робили щорічний календар на 2015 рік за участю футболістів, то вирішили торкнутися проблеми, що ми всі живемо поза домом. І це для нас серйозний моральний тягар. Кожен футболіст «Шахтаря», неважливо - українець чи бразилець, повинен був написати на календарі кілька слів про Донецьк. У результаті календар без сліз неможливо читати взагалі. Коли були зйомки, деякі з футболістів плакали - настільки вони відчули різницю між тим, де живуть сьогодні і де жили раніше. Ось тільки тоді я зрозумів, як сильно переживають хлопці.
- Багато хто вважає, якщо «Шахтар» повернеться в Донецьк, це буде означати, що мирне життя відновилася і все буде, як раніше. А ви задаєте собі питання, коли ж?
- На початку 2015 року в Донецьку ми запускали дитячу футбольну академію, але серйозною проблемою було забезпечення безпеки. Адже рвонути могло в будь-який момент. Але батьки самі просили нас, якнайшвидше почати тренування для дітей, тому що неможливо 24 години жити в такому вакуумі. Я вважаю, всі дії клубу є лакмусовим папірцем для жителів Донбасу. Тому коли «Шахтар» прийме рішення їхати додому - це буде знаком для всіх, що все повертається на круги своя. Що мир повернувся, і пора відбудовувати все, як було колись.
- Ви спілкуєтеся з президентом клубу Рінатом Ахметовим? Як він сприймає ситуацію?
- Він нас підтримує. Він же і душу, і серце віддає клубу. Для нього клуб - це дуже важливий момент у житті. Ми часто спілкуємося і постійно обговорюємо питання, коли ж ми повернемося. Нам всім цього хочеться, тому що сьогодні «Шахтар» знаходиться не на своєму місці. І президент сильно переживає з цього приводу. Він рік не був на стадіоні. Знаючи, наскільки президент любить футбол, гіршого покарання для нього немає. Але він хоче прийти на футбол тільки тоді, коли «Шахтар» знову гратиме на «Донбас Арені».
- Сергію, у вас теж є своя особиста біль від того, що сталося на Донбасі. Де ви хочете, щоб росла ваша дитина?
- Сьогодні багато говорять про те, що ми повинні бути ближче до Європи, щоб у нас формувалися європейські цінності. Але я вам хочу сказати одне - Донецьк до початку військового конфлікту і був Європою. У цьому місті групою СКМ була створена вся необхідна інфраструктура, особливий спосіб життя, роботи, мислення. У нас це все було. Ми були в Європі. А де ми сьогодні? Це велике питання. Я от дуже хочу, щоб мої діти жили в Європі. У Донецькій Європі, яка у нас вже була. Ось така у мене мрія.
- Які цілі перед собою сьогодні ставить «Шахтар»?
- Наша мета одна - перемагати. Незалежно від того, який це турнір і з ким ми граємо. Сьогодні багато болю і розчарувань від сформованої політичної та економічної ситуації, але все одно люди повинні черпати позитивні емоції. Клуб якраз і є носієм таких емоцій, тому я хотів би, щоб «Шахтар» дарував нашим уболівальникам якомога більше перемог. Щоб донецькі фанати знали, що ми поруч з ними. Сьогодні я бажаю тільки одного - щоб якомога швидше закінчилася війна, і ми змогли повернутися додому, -
сказав Палкін в інтер
в'ю «Сегодня».