Новини про трансфер динамівської десятки нагадують чутки про перехід Мессі – ніхто до кінця не вірить, що гравець кудись піде, але приємно фантазувати, уявляючи його на тому чи іншому місці. Попит народжує пропозицію: чутки про нових і нових претендентів на Ярмоленка висмоктуються, м'яко кажучи, з пальця, поки сам гравець спокійно тренується у збірній і готується жити по накатаній. Тим часом невід'їзд Андрія в топовий чемпіонат – це дійсно погано.
Закордон не є якимось об'єктивним критерієм успішності. Блискучі і геніальні гравці з тріском провалювалися в топ-чемпіонатах, тоді як посередності і просто ноунейми на батьківщині несподівано розцвітали. За кордоном від будь-якого чужинця вимагають набору чітко певних якостей. Виживає той, хто краще їм відповідає, і спорт - лише один із проявів такого ставлення. «
Можеш стати надійним воротарем тут і зараз?
» - «Я дуже перспективний...
» - «МОЖЕШ ЧИ НІ?
». Коваль виявився не потрібен на Заході, як iнший коваль 200 років тому – таких вистачає і на місці, возитися з чужинцем ніхто не буде.У цьому немає ні жорсткості, ні жорстокості. Коли в Україну приїжджає (хоча доречніше дієслово «приїжджала») зірка з чемпіонату Албанії/Словенії/Хорватії, всім же було наплювати, чого вона домоглася і як її використовували там? Для Прiмери, АПЛ, Серії А чемпіонат України – теж нецікава першість, зірок з якої можна використовувати тільки як деталі для побудови механізмів. Деталь не підходить – викинули, знайдемо нову.
Саме в таких жорстких умовах Ярмоленко може проявити себе краще, ніж всі суперталанти. Гравець може бути геніальним, але негнучким – і нiчого не показати, як Верон в АПЛ або Мендьєта в Серії А. Андрій – не геній, але він здатний ламати себе для максимального спортивного успіху. Проявити себе як нападник-джокер; спокійно відпрацювати потрібні iгри крайнім захисником; стати основним вінгером; приміряти на себе у збірній роль бомбардира; освоїти навички асистента – все це індивідуальні успіхи Ярмоленка, які говорять про нього більше, ніж список виграних трофеїв.
Порівняння Ярмоленко і Коноплянки набило оскому, але в одному ці гравці сильно відрізняються. Женя дебютував у дорослому футболі на тлі безвиході. «Дніпро» Безсонова викликав почуття безнадії, здається, навіть у самого Безсонова, і перспективний вінгер був на цьому тлі єдиною світлою плямою. Андрія ж стали вводити в основу чинного чемпіона, півфіналіста Кубка УЄФА, який вирішив шукати добра від добра і перебудувати схему гри. Нехай не відразу, але Ярмоленко виправдав покладену на нього довіру – як, за великим рахунком, виправдовує його на різних рівнях всю кар'єру.
Колись Андрія за провальну гру в київському «Динамо» лаяла вся Україна. Напевно, обструкцію всієї української футбольної громадськості можна порівняти з тиском, який обрушується на одного середньостатистичного гравця «Боруссії» або «Ліверпуля». Але цікавіше, що Андрій цей тиск ви-три-мав. У 20 років. Навіть у найвідомішій відповіді журналісту - здорова самоіронія, яка потрібна будь-якому спортсмену для зростання.
103 голи, 56 гольових передач – такі показники Ярмоленка у вiцi двадцяти п'яти років. Новий виклик дійсно не завадить, i тiльки Андрію вирішувати, їхати зараз, після Ліги чемпіонів чи не їхати взагалі. Але це дійсно той гравець, за кар'єру якого в Європі не страшно. У «Ліверпулі», наприклад, він міг би закрити позицію як лівого, так і правого вінгера, в моменти «прокрастинації» всіх форвардів (вона на «Енфілді» регулярно находить на гравців атаки) в стилі Стерлінга зіграти на вістрі атаки, а при переході на модель 3-4-3 стати латералем і носитися від бровки до бровки, як це робив Лазар Марковiч.
Загравший не означає кращий. У будь-якій країні возяться в першу чергу зі своїми: як у нас дають більше шансів українцям, так і в Іспанії іспанцям. Крихкий геній може не знадобитися нікому (почитайте про історію Заварова в «Ювентусі»); роботяга, який може бути корисним в одному, другому і третьому, закріпиться де завгодно.
Віталій Пасічний