Роман Сиволап
16 вересня динамівці стартують у груповому турнірі Ліги чемпіонів матчем з «Порту». Це вже не перша зустріч цих команд у матчах за головний трофей клубного європейського футболу. Турнірні шляхи клубів перетиналися в сезонах 1986/87, 2008/09, 2012/13 років. Особняком в цьому переліку, звісно, стоять матчі півфінальної стадії розіграшу Кубку чемпіонів, які відбулися в далекому 1987 році. Більше двадцяти восьми років пройшло з того часу, але до цих пір залишалися біль та прикрість за ту поразку.
Безперечно, Валерій Васильович Лобановський увійшов у історію футболу як один із тренерів, що змінив гру. Але, як казав сам Метр, головне - результат. Головна задача тренерів - здобувати трофеї. Лобановський мріяв здобути головний приз клубного футболу - перемогти в Кубку чемпіонів. Мабуть, саме в 1987 році Валерій Васильович був найближче до своєї мети. Технар за освітою, Лобановський всю свою кар'єру намагався вирахувати формулу успіху. Пресловуті ТТД та цикли фізичної підготовки саме для цього призначалися - досягти перемоги над випадковістю. Але рок таки переміг.
Тоді, навесні 1987 року, вся Україна чекала перемоги своїх улюбленців у Кубку чемпіонів. Здавалося, що після тріумфального 1986, коли динамівці виграли Кубок кубків, Ігор Бєланов здобув «Золотий м'яч», весь світ захоплювався «футболом майбутнього», що показували кияни, не знайдеться сили, що зможе зупинити киян у поході за головним європейським кубком. У ті, ще до «босманські часи», коли діяв ліміт на трьох легіонерів у єврокубках, склад киян виглядав просто фантастично. На багатьох позиціях футболісти «Динамо» були на той час одні з кращих у світі: видатний нападник Олег Блохін, невгамовний лівий захисник Анатолій Дем'яненко, потужний стоппер Олег Кузнецов, блискавичний форвард Ігор Бєланов, витончений півзахисник Олександр Заваров, аристократичній у футбольному сенсі Володимир Безсонов, мегатехнічний Павло Яковенко, еталон надійності ліберо Сергій Балтача, старанний лівий півзахисник з двома серцями Василь Рац, воротар з відмінною реакцією Віктор Чанов. Крім того, фантастичну форму набрав на той час супер-універсальний Олексій Михайличенко. Щоб було зрозуміло уболівальникам сучасного покоління, Михайличенко виглядав тоді настільки ж потужно, як зараз, наприклад, Поль Погба.
Навчений невдалим досвідом виступів у 1/4 фіналу Кубку чемпіонів 1976, 1977 та 1982 років, Лобановський намагався скласти ідеальну систему, яка б дозволила киянам підійти в максимальній готовності до вирішальних матчів. Знову були перенесені багато матчів чемпіонату СРСР для забезпечення найкращих умов для підготовки. Але доля вирішала пожартувати над тренером, який намагався підкорити її своїй волі. Чому ж Валерію Васильовичу не вдалося тоді досягти своєї мрії?
Для зручності аналізу приведу хронологію товариських та офіційних матчів «Динамо» та збірної СРСР, що передували дуелі з «Порту». Щоб було зрозуміло, збірну СРСР тренував у той час Лобановський, і в ній грали всі основні гравці киян.
18.02.1987 р. Товариський матч. зб. Уельсу - зб. СРСР 0:0. У складі збірної СРСР зіграли дев'ять футболістів «Динамо».
24.02.1987 р. Суперкубок Європи. «Стяуа» - «Динамо» 1:0. Динамівці діяли на фоні утомленості після передсезонних зборів, що тривали більше двох місяців. Незважаючи на це, більшу частину зустрічі кияни домінували, але в завершенні атак не вистачало різкості та легкості, щоб досягти результату. Гол румуни забили з великою долею везіння, після штрафного, який виконав Георге Хаджи з рикошетом від стінки. Програти було прикро, але всі розуміли, що команда готується до головних матчів за Кубок чемпіонів, які будуть у березні - квітні.
09.03.1987 р. Стартує чемпіонат СРСР. Київські динамівці пропускають кілька турів через підготовку до матчів Кубку чемпіонів.
14.03.1987 р. 1/4 фіналу Кубку чемпіонів. «Бешикташ» - «Динамо» 0:5.
Матч повинен був відбутися 4 березня, але через сильні снігопади в Туреччині зустріч переносили двічі на 9 та 14 березня. Після поразок від «Порту» тренери та гравці «Динамо» нарікали саме на примхи природи, які зруйнували план підготовки до вирішальних матчів Кубку чемпіонів. Уболівальникам киян від цих виправдань легше не стало, а московській журналістській братії давало привід до тролінгу.
18.03.1987 р. Матч відповідь 1/4 фіналу. Кубку чемпіонів. «Динамо» - «Бешикташ» 2:0
22.03.1987 р. Чемпіонат СРСР. «Динамо» - «Арарат» 7:0. Вірменський клуб виявився найбільшим постраждалим від системи підготовки ВВЛ. Кияни просто знищили суперників, неначе виміщаючи всю злість, що накопичилася після довгих виснажливих зборів.
29.03.1987 р. Чемпіонат СРСР. «Динамо» - «Нефтчі» 2:1. Перший дзвінок ігрової кризи, що була викликана психологічним виснаженням динамівців. Кияни лише наприкінці зустрічі, завдяки двом реалізованим Бєлановим пенальті, подолали одного з аутсайдерів тодішньої першості Союзу.
03.04.1987 р. Чемпіонат СРСР. «Динамо» - «Дніпро» 1:2. Дзвінок звучить все голосніше. Головного тренера «Дніпра» Євгена Кучеревського, який проводив перший сезон у цій якості, мало турбувало те, за якою системою кияни готуються до матчів Кубку чемпіонів. Футболістам «Дніпра» вдалося нейтралізувати кращі якості динамівців, у результаті кияни знову забили лише з пенальті та пропустили вже двічі.
08.04.1987 р. 1/2 фіналу Кубку чемпіонів. «Порту» - «Динамо» 2:1.
Нарешті кияни дочекалися того, до чого готувалися три місяці. Динамівці контролювали гру в першому таймі, але не форсували подій. У середині першого тайму Олегу Блохіну вдалося забити м'яч у ворота «Порту», але арбітр зустрічі відмінив взяття воріт, через «не існуючий» офсайд. Незважаючи на таку несправедливість, динамівці продовжували домінувати, португальські футболісти явно побоювалися іменитих киян. У свою чергу футболісти «Динамо» не форсували події, також діяли обережно. Можливо, навіть занадто. На 43-й хвилині воротар «Динамо» Віктор Чанов та Олег Кузнецов влаштували перепасовку між собою ( в ті часи воротар мав право брати в руки після пасу партнера ногою): Чанов вводив м'яч рукою Кузнецову, а Олег повертав його своєму воротарю. Таку процедуру динамівці повторили тричі. Арбітр прийняв рішення, що це є неспортивна поведінка, показав Чанову жовту картку та призначив вільний удар у штрафній площі «Динамо». Звісно, що суддя з Нідерландів Ян Кайзер проявив неабияку фантазію, коли таким чином трактував цей епізод, враховуючи те, що правилами такі дії на той час заборонені не були. Але з цього епізоду став зрозумілий настрій киян не ризикувати.
Думаю, що саме така стратегія стримування своїх атакувальних поривів у підсумку зіграла вирішальну роль у двобої. Замість того, щоб розчавити португальців, динамівці дозволили їм прийти до тями.
Сім хвилин, що зруйнували працю двох років. Враховуючи не рішучість киян, Фортуна вирішила посміхнутися їх суперникам. На 50-й хвилині матчу ще зовсім юний Паоло Футре увірвався в штрафний майданчик киян, Олександр Заваров встиг випередити швидкого форварда португальців і вибити м'яч, але шкіряна куля зрадницьки по неймовірній траєкторії залетіла у дев'ятку воріт Віктора Чанова.
Динамівці були змушені активізуватися.На 53-й хвилині Павло Яковенко заробив штрафний удар на правому фланзі атаки. Кияни великими силами пішли в карний майданчик суперників, але виграти верхову боротьбу не зуміли. Португальці просто винесли м'яч подалі від воріт. Анатолій Дем'яненко та Андрій Баль неймовірним чином програли боротьбу за м'яч бразильському форварду «Порту» Жуарі, який помчався на побачення з Віктором Чановим. Баль грубо збиває нападника і отримує пряму червону картку - явище дуже рідкісне для того часу.
На 57-й хвилині під час подачі кутового Олег Кузнецов якимось судоржним рухом піднімає руку, в яку влучає м'яч - пенальті. Андре розводить Чанова та м'яч по різних кутах. Кияни опиняються у важкому нокдауні. Вдесятьох при рахунку 0:2 з окриленим суперником. Лише після вилучення футболістам «Порту» вдається створити справжні небезпечні моменти біля воріт «Динамо». Але киянам вдається взяти себе в руки та трохи погасити атакувальний порив португальців. М'яч, забитий Павлом Яковенко на 73-й хвилині, остаточно повернув динамівців у гру.
Після матчу телекадр вихопив стурбоване обличчя Лобановського, яке краще за будь-які промови говорило про невдоволення видатного тренера якістю гри команди. Але більшість вболівальників були впевнені, що в матчі-відповіді динамівці візьмуть впевнений реванш.
Згідно плану Лобановського динамівці взагалі не проводили матчів чемпіонату в квітні місяці. Все було підпорядковане двом завданням - пройти «Порту» та перемогти збірну НДР, яка була головним суперником збірної СРСР у відбірковій групі чемпіонату Європи 1988 року, у матчі 29 квітня.
18.04.1987 р. Товариській матч. Збірна СРСР - збірна Швеції 1:3. У рамках підготовки до матчу з командою НДР збірна Союзу провела в Тбілісі товариський матч зі шведами. Цього разу Лобановській задіяв лише п'ятьох динамівців: Кузнецова, Дем'яненка, Яковенка, Бєланова та Раца. Всі інші готувалися до матчу-реваншу проти «Порту».
22.04.1987 р. 1/2 фіналу Кубку чемпіонів. «Динамо» - «Порту» 1:2.
Для тодішнього «Динамо» завдання відіграти один м’яч переваги, яку мали португальці, не вважалося надскладним. Валерій Васильович Лобановський вніс зміни в тактичну побудову команди. Враховуючи вміння португальців швидко розганяти контратаки через центр завдяки феноменальній швидкості Пауло Футре, тренер «Динамо» випустив в опорну зону Володимира Безсонова. Анатолій Дем’яненко перейшов з лівого флангу захисту на правий. Василь Рац зайняв місце лівого захисника, а Олег Блохін - лівого вінгера. В результаті схема 4-4-2 трансформувалася в модну нині 4-2-3-1. Для 1987 року такі тактичні зміни були подією. Сто тисяч уболівальників в очікуванні перемоги улюбленців заповнили трибуни Республіканського стадіону.
Але всі тактичні хитрощі, весь запас енергії трибун, який заготували вболівальники «Динамо», вже на 11-й хвилині зустрічі пішли прахом. Після жахливих помилок воротаря Віктора Чанова кияни програвали 0:2. Для загальної перемоги динамівцям необхідно було забивати чотири м'ячі. І хоча вже через хвилину Олексій Михайличенко один м'яч відіграв, це був нокаут. Від цього психологічного удару кияни не могли оговтатися довго. Першу перемогу команда здобула лише наприкінці травня. Сезон був втрачений. Динамівцям вдалося зайняти лише шосте місце в чемпіонаті.
Можна довго нарікати на несправедливість долі, індивідуальні помилки гравців «Динамо», але, на мою думку, головною причиною поразок киян стала сама система підготовки. Валерій Лобановський все врахував та розрахував у своїй системі, але не врахував головне – під його керівництвом працювали не бездушні роботи, а живі люди, які могли просто психологічно втомитися від трьохмісячного безвилазного перебування на зборах. Тим більше, що відмовившись від матчів чемпіонату, тренерський штаб киян прирік команду на концентрацію на єдиній цілі. Для футболістів «Динамо» весь зовнішній світ перестав існувати, на горизонті була лише єдина мета – Кубок європейських чемпіонів. У результаті динамівцям не вдалося зберегти психологічні сили до моменту матчів з «Порту». Кияни випалили свої баки енергетичного пального десь раніше.
Саме в натхненні та азарті португальці перевершили більш майстерних динамівців. Саме наявність куражу дозволила підопічним Артура Жорже забити в ворота киян чотири неоковирних, але таких важливих м’ячі. Кияни ж намагалися перемогти в академічному стилі, з мінімальним ризиком, розраховуючи кожен крок.
Окрім суто психологічних причин, негативну роль зіграло суміщення Лобановським посад головного тренера в «Динамо» та збірній СРСР. Як і в 1976 році, Валерію Васильовичу так і не вдалося розробити ідеальну програму, здатну принести результат для обох команд. Цього разу наполовину завдання було виконане – збірна СРСР таки подолала наприкінці квітня команду НДР. Хоча такого результату можна було б досягти і без перенесення матчів чемпіонату СРСР, яке призвело до втрати ігрового та психологічного тонусу футболістами «Динамо».
Звісно, з висоти років легко висловлювати гіпотези щодо підготовки команди та шкідливості довгого перебування людей у замкнутому просторі. Лобановський зробив величезний вклад у розвиток футболу. Зрозуміло, що його тренерський шлях не був прокладений по ідеально рівному шосе. Всю свою тренерську кар’єру Валерій Васильович був вірний своїй системі колективного футболу. Можливо, навіть через таку вірність іноді він був вимушений жертвувати результатом. Тоді, в 1987 році, система дала збій. Лобановський зробив крок назад, щоб вже через рік знову здивувати Європу своїм футболом майбутнього. Натомість, тренер «Порту» Артур Жорже такого сліду в історії світового футболу не залишив, але португалець зумів, довірившись провидінню, в тридцять один рік виграти Кубок чемпіонів.
Події, описані в цьому матеріалі, відбулися раніше, ніж народилася більшість сучасних гравців обох клубів. Не думаю, що варто перекидати місток з того часу в сьогодення. З того часу все змінилося, але футбол залишається таким же непередбачуваним, а Фортуна прихильна до зухвалих та настирних. Сподіваюсь, що 16 вересня саме кияни будуть більш зухвалими, а також більш майстерними. Фортуна повинна повернути борги. Навіть після двадцяти восьми років очікування.