Партнери і до цього називали його в «Динамо» по імені та по батькові, але тепер для цього з'явився ще один привід: реалізувавши в Луцьку пенальті, Гусєв записав на свій рахунок сотий гол в офіційних поєдинках. Можливість же розміняти сотню видасться на тижні: сьогодні динамівці зустрінуться в кубковому матчі з «Оболонню-Бровар», а в суботу - в чемпіонаті битимуться з «Говерлою».
- Ви тому й взялися виконувати 11-метровий у грі з «Волинню», що знали про майбутній ювілей?
- Та нічого подібного! Бити пенальті в «Динамо» - мій обов'язок. У тому, зрозуміло, випадку, якщо я на полі.
- У луцькому матчі ви виконували не тільки пенальті, але й інші стандартні положення. Запам'яталося, як мало не вмовляли Віторіну Антунеша бити штрафний, але потім - самі взялися його виконувати і пробили вище воріт. Що сталося в тому епізоді?
- Насправді ні в чому я Антунеша не переконував. Просто нагадував, що напередодні ми на передматчевому тренуванні награвали «стандарт», при якому йому слід було пробігти повз, зробивши маневр. Загалом, не розібрався він трохи. (Сміється).
- А якою мовою, якщо не секрет, спілкувалися на полі з португальцем?
- (Посміхається). Мовою футболу.
- Повертаючись до ювілею: Андрій Ярмоленко, який протягом останнього року забив сотий м'яч і в офіційних матчах, і клубній кар'єрі, запевняє, що пам'ятає кожен свій гол. А ви?
- Думаю, що й мене пам'ять не підведе.
- А чи є гол, який ви згадаєте, навіть якщо розбудити серед ночі?
- Сподіваюся, будити мене вночі ви все ж не станете. (Сміється). А якщо серйозно, то для мене всі голи важливі як один. Звичайно ж, є красиві, є такі, що вплинули на результат, але, як кажуть у таких випадках, голи не пахнуть. І голу, який стояв би перед очима вранці, я вам не назву.
- Але краще запам'ятовуються важливі чи яскраві голи?
- Природно, важливі. Красивий гол за рахунку 3:0 я теж не забуду, але він не так добре відкладеться в пам'яті.
- Іншими словами, доведеться злегка напружитися, щоб пригадати, як забивали, скажімо, п'ятдесятий гол в залік «Клубу Гусейнова»? Адже це був другий гол «Іллічівцю» в тому матчі, де «Динамо» перемогло з рекордним рахунком 9:0...
- Тільки від вас дізнався, що цей гол був для мене ювілейним. Але і банальним рядком в статистичному реєстрі його не назву. Розповісти, як він був забитий? Будь ласка: я хотів зіграти в «стінку», але влучив у захисника, вийшов з голкіпером один на один і переграв його. (Посміхається). А думали, не згадаю?
- Були сумніви, але ви їх успішно розвіяли. І знаєте, якщо такі м'ячі ви готові п'ять років по тому описати до дрібниць, то вже шістдесятий, забитий у важливій грі «Шахтарю» - нехай і в кінці за рахунку 2:0 - напевно отримаєте з оперативної пам'яті миттєво...
- Скажу інакше: п'ятдесятий або шістдесятий гол не так важливий, як сотий. На колишні круглі цифри не звертав уваги - просто робив свою справу. Однак чим ближче до сотні, тим частіше нагадували про майбутнє досягнення друзі і партнери по команді. Цей рік для мене починався на позначці в 82 м'ячі, і в планах на 2015-й було закрити, нарешті, питання. Дякуємо Богу за те, що дав мені таку можливість.
- Штірліц казав: запам'ятовується остання фраза. А як щодо першої? Чотирнадцять років тому, у вашому першому сезоні за «Арсенал», ви забили по голу в чемпіонаті та Кубку України. Кому першим - пам'ятаєте?
- «Поліграфтехніці», зрозуміло, яка тепер називається «Олександрією». Води відтоді спливло чимало, але ви, напевно, знову хочете перевірити мою пам'ять і запитати, як я цей м'яч забивав?
- Вгадали.
- Само собою, пам'ятаю його не так добре, як сотий, але все ж... Отримав пас по центру - і з лінії штрафного покотив його повз воротаря.
- Вашому вмінню згадувати в деталях події, які відбувалися на початку століття, можна тільки позаздрити. Досвід математичних олімпіад, в яких ви в шкільні роки брали участь, сприяв такому розвитку пам'яті?
- Насправді, мені легше запам'ятовувати цифри. Може, тому й тримаю в своїй голові різну статистику.
- До сотого гола за «Динамо» вам залишається ще півтора десятка, проте до двох інших ювілеїв - соті матчі за збірну і клуб в єврокубках - рукою подати. Розраховуєте відсвяткувати їх уже в цьому сезоні?
- Загадувати в нашій справі - справа ризикова: сьогодні граєш, завтра ні. Буду рухатися до мети поступово, крок за кроком. А там вже - як Бог дасть.
- Питання це задав не випадково: стоматчевий рубіж в єврокубках ви скорите в поточному сезоні тільки в тому випадку, якщо «Динамо» вийде з групи в Лізі чемпіонів. Чи реально це?
- Цілком! У команді впевнений стовідсотково: з цієї групи ми виходити повинні. Точніше - зобов'язані. При цьому насправді все залежить від нас. І якщо покажемо свою гру, то і завдання виявиться під силу.
- Матч з «Порту» показав, що «Динамо» готове і до повернення в Лігу чемпіонів, і до кадрових сюрпризів в ній. Зізнайтеся: непросто було без Ярмоленка?
- Багато чого в нашій грі будується через Андрія: півзахисники, приймаючи м'яч, відразу шукають його, і тільки якщо він закритий - вибирають інше продовження атаки. Прекрасно, що у нас є такий футболіст, але все ж не можна, щоб команда настільки залежала від того, є він на полі чи ні. Тим більше, що своїх планів залишити «Динамо» він не приховує.
Ось і перевірили, можемо грати без Ярмоленка в Європі чи ні. Можливо, якби він був у складі, ми створювали б більше моментів, а його опікали б відразу дві або три людини, що полегшувало б завдання іншим нашим футболістам.
- Відсутність лідера вашої команди в грі з португальцями одні пояснюють харчовим отруєнням, інші - вірусом. Чому вірити?
- Що Андрій їв або пив - поняття не маю. Але знаю, що вранці він прокинувся з поганим самопочуттям. Лікарі намагалися поставити його на ноги, і ще в 14:00 на передматчевій розминці він числився в стартовому складі. Але після обіднього сну Андрій відчув себе ще гірше - і питання про його участь у матчі вже на порядку денному не стояло.
- Ігри з «Порту» і «Волинню» стали вдалими і для вас, і повернувся, нарешті, з лазарету Денис Гармаш. Як вам здається, він знову вийшов на колишній рівень?
- Він став дорослішим в футбольному плані і виглядає, я б сказав, солідніше, ніж колись. Це раніше Денис вважав, що тільки він знає, як грати у футбол, а тепер став більше прислухатися до підказок тренерського штабу, йому стали більше довіряти.
- Залишилося навчитися тримати нерви у вузді ...
- Та вже пора б. Все ж 26 років скоро. Пора змінюватися.
- До виїзного матчу з «Маккабі» в Лізі чемпіонів залишається тиждень. Ви якось стежите за другим суперником у Лізі чемпіонів - або ж поки інформація про нього відсувається на другий план поточними подіями?
- Ми не поспішаємо, рухаючись, як кажуть американці, step by step, крок за кроком. Спочатку «Оболонь», потім «Говерла» - і тільки потім ізраїльський клуб. Інакше, готуючись зараз до «Маккабі», можна накоїти справ в чемпіонаті. Все має бути поступово. Втім, у наш час ніщо не заважає знайти в інтернеті гру будь-якої команди, скачати і вивчити. А тренери нам розкажуть про команду з Тель-Авіва, коли прийде час.
- На тижні ви зіграєте з «Оболонню-Броварем», а останньою пробою сил перед матчем у Лізі чемпіонів стане зустріч з «Говерлою». Погоджуючись з виходом у складі суперника всіх орендованих динамівців, ваш тренерський штаб, схоже, виходив з необхідності забезпечити команду більш-менш гідної практикою...
- Про правильність рішення і міркувати не резон: якщо ми виступаємо в Лізі чемпіонів, як можна боятися «Говерлу» - нехай виступають в ній наші ж перспективні хлопці...
Дмитро Ільченко.
Впевнений у перемозі Динамо? Реєструйся ТУТ та отримуй бонус 10$/100UAH/400RUB