Поняття «Ультрас Сюр» знайоме навіть тим уболівальникам, які не вивчають тему фанатства. Легендарний фанатський рух, утворений в кінці сімдесятих, пройшов з «Реалом» Крим (ну, як мінімум Одесу) і Рим. Ультрас супроводжували «бланкос» на всі виїзди, від раннiх стадій Кубка Короля до фінальних матчів Ліги чемпіонів, прославилися на весь світ своїми яскравими акціями і нестримною підтримкою, а зараз... від них відмовилися. Вхід на «Сантьяго Бернабеу» бравим хлопцям заборонений з 2013-го року, за межами стадіону ряди фанатів природним чином рідшають.
Ultras Sur заважали «Реалу» більш-менш завжди. Досить згадати історію, коли вони зірвали початок матчу з дортмундською «Боруссією» у Лізі чемпіонів – гра почалася з 75-хвилинним запізненням, а клуб отримав штраф від УЄФА. Виїзди мобу теж були далекі від мирних, погляди – тим більше: у складі «Ультрас Сюр» нормою були фашисти. Зрештою, Пересу це набридло, і вхід на стадіон людям з символікою мобу був закритий. Команду підтримують вболівальники, які підпорядковуються політиці клубу – за чутками, вони навіть отримують зарплату від Переса.
Не поспішайте насміхатися над «Реалом», дорогі вболівальники «Барселони». Ультрас «Барси» викурили з трибун ще раніше, і на це масу сил і часу витратив ще Жоан Лапорта. Boixos Nois, «божевільні хлопці», виправдовували свою назву і по праву вважаються найнебезпечнішим фан-угрупованням в Іспанії. Звичайно, «Барсі» як клубу вони дуже заважали, і вхід на «Камп Ноу» їм закрили. В Англії всi ультрас і хулз витіснені в паби, так як будь-які правопорушення на стадіоні спричинять кримінальне переслідування. По суті, будь-який успішний клуб сучасності зараз відмежовується від найзатятіших своїх шанувальників.
Фанати були потрібні десятиліття тому, коли на футбол ходили, як на бій. Не тільки Джордж Бест ламав ногу супернику по дербі, а й люди на стадіоні ставилися до команди, як до футбольної армії міста. Звідси й побоїща, і всілякі образи, і навіть просто ставлення до гри, як до найважливішої справи життя – футбольний символ міста не мав права втратити обличчя. На полях йшла своя війна, а на трибунах і в спеціально обумовлених місцях (до речі, може, тому раніше футбол був жорсткішим?) – своя. У європейському кіно набагато більше фільмів присвячено фанатам, ніж власне футболу – тому що їх життя давно вийшло за межі просто підтримки команди.
Зараз стадіони все частіше відвідують як пам'ятки. Гість Парижа може відвідати Лувр, може – Ейфелеву вежу, а може подивитися на Ібрагімовіча з Давидом Луїзом. По-вашому, йому сильно цікаві розборки паризьких ультрас? Свого часу вони були дуже суворі і жорстокі – справжні скінхеди, яким вдавалося в ході сутичок з поліцією навіть брати полонених. Але в підсумку «ПСЖ» дійшов до того, що при перебудові стадіону розібрав саму трибуну, на якій вони збиралися, а коли фанати розсередилися по іншим, планомірно викурили порушників. Це складно, клопітно, напряжно – але краще постаратися і позбутися від хулз, ніж грати в мегаполісі на напівпорожньому стадіоні.
«Уболівальники не покупці» - вивісили недавно фанати на «Енфілді». Їхня біда в тому, що великі клуби відносяться до вболівальницької аудиторії саме як до покупців
Зараз футбольний клуб – не просто обслуговуючий персонал для 25 гравців першої команди, а великий бренд, який зобов'язаний мати чисту репутацію, щоб залучити нових фанатів. Люди, що влаштовують бійки, стають на цій репутації жирною плямою. І справа навіть не в тому, що вони можуть побити випадкового глядача (такого не буває або майже не буває) – а скоріше в тому, що світлий, чистий і великий клуб починають асоціювати з кимось небажаним.
«Світлий, чистий і великий» - це не про когось конкретно. Будь-який клуб в XXI столітті щосили намагається виглядати саме так. Імідж затьмарює навіть спортивні результати. У відриві від них робота на бренд величезна: кожен футболіст зобов'язаний зніматися в іміджевих роликах, брати участь у благодійних акціях від імені клубу і т.д. Вкрай небажано, коли дії навіть футболіста йдуть врозріз з «політикою партії», а вже коли клубу заважають незрозумілі бритоголові хлопці з трибун, з ними будуть боротися. Хоч 10 років вони вболівають за клуб, хоч 50, хоч сто.
«Проблема» фанатів у тому, що вони мають свою думку, що дуже часто не збігається з поглядами клубу. Гравець може піти до принципового суперника, повернутися і набити хоч сотню голів – місце в залі слави він отримає, а прощення від фанів навряд чи. Паоло Мальдіні не стоїть пам'ятник на «Сан-Сіро» тільки тому, що в Італії не розвинута така традиція, але ультрас «Мілана» знайшли свій привід його не любити. Про ставлення до вектору розвитку клубу – довіри/недовіри вихованцям, ставки на легіонерів, трансферів гравців «неправильної» раси/національності/клубної приналежності – і говорити нічого.
По суті, фанати поводяться так, наче це їх клуб і вони мають право вказувати, кому як поводитися. Однак це не так: їхня думка поступається не те що думцi президента, а навіть думцi звичайних уболівальників (нехай і колективно-несвідомiй) – так як останніх набагато більше. «Стаж» і «відданість» - це не два коефіцієнти, на які перемножується число людей за воротами; думка сотні людей залишається думкою сотні людей. І в інших сферах таке запитання навіть не піднімається – фанати Клінта Іствуда з 40-річним стажем не вказують йому, як знімати кіно і не зривають зйомки.
«Роналду – легенда». Чесні і справедливі слова ... яких фани «Ультрас Сюр
»
не написали б ніколи. Для них легендою може бути тільки один форвард «бланкос» - Хуаніто
Фанати – ті, хто будуть з командою завжди. Опинись вона хоч в третій лізі, хоч у аматорському футболі, вони підтримуватимуть її і захищатимуть її ім'я. Але сучасному клубу не потрібна сотня таких романтиків – їм потрібнішi сто мільйонів «споживачів», від Канади до Таїланду. Яскравий перфоманс на трибунах вкрай бажаний для ефектної картинки, але його можна забезпечити і без домовленостей з напівкримінальними елементами. Варто визнати, «Реал» не скаржиться на погану підтримку – по суті, замість шаленої групи підтримки клуб тепер співпрацює з професійними піарниками і іміджмейкерами.
Під час військових подій в Україні українські ультрас зіграли важливу роль в опорі терористам і провокаторам. Хлопці, низький вам уклін за цей подвиг! Якби не ви, лінія фронту могла б пролягати набагато західніше – і поглинула би в тому числі мiй рідний Сєвєродонецьк ... Але це - коли важко, коли питання життя і смерті. У нормальній, некритичнiй ситуації ультрас: а) не дуже клубу і потрібні; б) самі, як правило, захоплюються суперечками між собою і часто йому шкодять.
Фанати «Уніон Берлін»: «Ми не хочемо в Лігу чемпіонів. Тоді нам доведеться зробити всі місця сидячими»
У сучасному футболі віддані тільки вболівальники. Тому культура фанатства не зникне зовсім. У нижчих дивізіонах (і просто скромних клубах на кшталт «Ейбару») фанати будуть і залишаться єдиним капіталом, без яких клуб в кризовий момент помре. Більше того, вони навіть самі створюють футбольні клуби на кшталт «Юнайтед оф Манчестер», «АФК Вімблдон» і деяких інших, свідомо відмовляючись від вболівання за більш сильні клуби. Але на вищому рівні відданість не оцінять – там таких «відданих» мільйони. Тому й зникають з лиця 80-тисячників справжні фан-сектори.