Дев'яносто відсотків матчів, що проводилися в рідних стінах, «синьо-жовті» грали саме тут. Були на цьому стадіоні і перемоги, траплялися і невдачі.
Припустимо, якщо говорити про везіння, то фартовими для нас завжди вважалися бессарабські ворота. Коли нам випадало атакувати на них у другому таймі, ми, як правило, вигравали. У пам'ятній зустрічі з хорватами восени 1997-го довелося грати «на Бессарабку», навпаки, в першій половині поєдинку. Команда у нас була чудова: хлопці були в чудовій фізичній формі і з перших хвилин включили найжорстокіший пресинг і високу швидкість. Балканцям нікуди було подітися!
Ми забили два чистих м'ячі вже в дебюті, але один з голів Педерсен скасував. Взагалі досвідчені арбітри хитрі - знають, як команду можна вивести з себе. У першому матчі в Загребі, наприклад, француз Сарс також нас фактично задавив: за рахунку 1:0 на користь суперника не зарахував чистий гол Юри Максимова, а в кінцівці не поставив 200-відсотковий пенальті, коли в чужій штрафній збили Реброва. У київській дуелі чорну справу свого колеги продовжив Педерсен. Ймовірно, комусь зверху це було потрібно... Цікаво, що через кілька років після тієї нещасливої гри, коли норвежець вже закінчив суддівську кар'єру, він приїхав до Києва в ролі міжнародного інспектора. Я дуже хотів з ним зустрітися, щоб просто подивитися йому в очі. Не знаю, що сказав би - думаю, він зрозумів би мене без слів.
Однак Педерсен не захотів зі мною зустрічатися - напевно, злякався. Матчі збірної України з французами теж можу згадувати нескінченно. У мене завжди стоїть перед очима епізод, що трапився за сім хвилин до кінця зустрічі у Сен-Дені - це коли Шевченко міг вирішити долю нічийної гри в нашу користь. Захисники господарів зробили невдалу спробу зробити штучний офсайд, і у Андрія був вагон часу, щоб реалізувати вихід один на один. Але відправити м'яч між ніг Бартезу не вдалося...
Не думаю, що фактор свого поля у майбутніх матчах з «триколірних» буде мати таке вже велике значення. Зрозуміло, 70 тисяч на трибунах - це плюс для емоційного настрою наших хлопців, така підтримка додасть гравцям сил. І, проте, французи не будуть боятися грати на «Олімпійському», так само як і хлопці Фоменко не стануть боятись на «Стад де Франс»...