Любіть українське. Криза – як природне очищення

Футбол України 23 Жовтня, 11:55
Криза в українському футболі - неприємність, але не катастрофа.

Придбана в крамниці дороговартісна річ десь на рівні підсвідомості цінується і оберігається більше, аніж річ, вишита / сплетена / зв'язана бабусею на День народження. В психології нормальних людей закладений інстинкт бережного і раціонального ставлення до коштів, зароблених власним трудом. І навіть якщо придбаний у крамниці светр зігріває тебе в зимню пору значно гірше, аніж вовняний светр власного виробництва, ти все одно на свято вдягатимеш річ із крамниці.

У футболі подібні особливості людської психології теж проявляються. Є в складі дороговартісний легіонер – йому апріорі надається більше шансів, аніж вихідцю з академії або вільному агенту, запрошеному із аутсайдера / середняка вітчизняної ліги. І тільки якщо цей легіонерів раз за разом опиняється в ролі слабкої ланки, відверто гальмуючи команду, - тільки тоді цінник перестає бути фактором, який впливає на вибір тренерського штабу.

Чітко залежність вибору складу від цінника проявлялася в «Динамо» часів Олега Володимировича Блохіна. Молоді талановиті українці отримували вкрай мало шансів в той час, як ліниві Мбокані, Велозу, Ідейє отримували стільки дивідендів, що згодом відчули себе незамінними людьми. Чим команді загрожує подібний стан речей – пояснювати не потрібно. З цієї точки зору криза в вітчизняному футболі навіть корисна: якщо ми власними силами не в змозі були очистити український футбол, то очищення проведе «природа».

Кравець суттєво поступається Дьємерсі Мбокані за рівнем майстерності та фізичної потужності. Але саме Кравець, для якого кожен матч наче останній, виступає за «Динамо» в Лізі чемпіонів. Велозу та Беланда є якіснішими та досвідченішими гравцями, ніж Сидорчук та Буяльський, але саме останнім Сергій Ребров довіряє місце в основі на важливий поєдинок проти «Челсі». Криза залишає свій відбиток на веденні футбольного господарства: в інших умовах умовні Буяльські, Кравці та Сидорчуки навряд чи отримували б стільки шансів, скільки отримують зараз.

Звісно, в одну мить ситуація не розвернеться на 180 градусів. Наразі гравцями основної обойми вважаються і Велозу, і Беланда, і Антунеш, і Дерліс Гонзалез. Але якщо в звичних умовах «розквіту» селекційна служба на їхні місця уже б шукала інших легіонерів, то зараз, коли зацікавити виступом в чемпіонаті України іншого якісного варяга майже нереально, тренерський погляд спрямований на глибинні ресурси, що відкриває перед Мякушком, Буяльським, Бурдою, Макаренком перспективи, які раніше могли здаватися тільки мрією.

Мірча Луческу за десять років роботи в «Шахтарі» виховав для збірної України лічених гравців. Аж тут румун змінив свої погляди і тепер проблемні позиції закривають не вихідці з піщаних пляжів, а молоді українці Коваленко, Матвієнко, Малишев. Обдаровані та працьовиті Малиновський, Караваєв, Гринь, Борячук на власні очі побачили зміни і тепер мрія закріпитися в складі гранда вітчизняного футболу не здається чимось неймовірним. Мрія залишилася мрією, тільки тепер її здійснення залежить від праці та самовіддачі, а не як раніше – від дива.

Чи не символічно, що саме в момент кризи в груповому турнірі Ліги чемпіонів українці зіграли за п'ять різних команд (українці «Динамо» та «Шахтаря», Коноплянка - за «Севілью», Юрченко – за «Байєр», Дедечко – за «Астану»)? Чи не символічно, що українців з ігровою практикою в Лізі чемпіонів наразі більше, аніж англійців, хорватів, бельгійців, росіян? Чи не символічно, що молоді українські футболісти (Швед, Вачіберадзе) змінюють менталітет і тепер не бажають до 25-ти років сидіти в «перспективних», а намагаються щось змінити і побудувати свою кар'єру в Європі? Ми з запізненням прийшли до того, з чого повинні були починати…

Звісно, ніхто не стверджує, що криза – це добре. Але навіть в умовах кризи можна нормально функціонувати і будувати плани на майбутнє. Зараз «Чорноморець» ні на що не претендує, але через кілька сезонів юні футболісти одеської команди перестануть бути юними, зате залишаться голодними як до великих перемог, так і до матеріальних цінностей. У гравців залишиться стимул розвиватися і працювати, на відміну від їхніх колег «з того, докризового світу», які в молодіжній команді отримали контракти «всього життя» і застили в небажанні розвиватися далі (згадуємо слова Маркевича про Блізніченка, згадуємо інцидент «дзвони Ринату»).

Український футбол варто любити за перспективи.