«Я зробив свою роботу»
- Марко, давненько ж ви не забивали два голи в одному матчі. Як прокоментуєте свій «дубль» у ворота «Анжі»?
- Я зробив свою роботу. Дуже радий, що вдалося забити ці два голи і принести команді три очки. Дай Боже, щоб перемога над «Анжі» додала нам впевненості у своїх силах.
- Можливо, було передчуття, що заб'єте саме в цей день?
- Я намагаюся не зациклюватись на таких речах. Але, звісно, працюю над покращенням результативності.
- Як вважаєте, оці три голи – «Ліверпулю» і «Анжі» - роблять вас реальним претендентом на виклик до збірної України перед матчами зі Словенією?
- Це повинен вирішити тренерський штаб. Я свою роботу виконую, а вони вже нехай думають. Поки що ніхто зі мною не виходив на зв'язок.
«Гол на «Енфілді» - найкраще, що може трапитися»
- Як відсвяткували 32-ий День народження?
- Зранку у мене було тренування, а увечері я зібрав сім'ю і ми посиділи в ресторані, посмакували різними стравами. Тож я перебував в оточенні найближчих мені людей.
- Який найоригінальніший сюрприз отримали цього дня?
- Не скажу, що незвичайний… Але дуже приємний подарунок зробив мені клуб «Рубін». Це було велике фото з підписами одноклубників. А дружина подарувала мені дуже красиву фотографію нашої дитини.
- Чи є у «Рубіні» традиція «накривати поляну» для команди з нагоди Дня народження?
- Як коли, скажімо так. Зазвичай, коли у когось народжується дитина або ж підписаний контракт - тоді й «виставляють» колективу.
- Гол «Ліверпулю» ще свіжий у пам'яті?
- Так, у мене досі най-най-найпозитивніші емоції, пов'язані з цим голом. Це найкраще, що може трапитися в кар'єрі будь-якого футболіста. Цей м'яч зняв із моїх пліч величезний тягар, який накопичувався останнім часом.
- Бігали мурашки спиною, коли на «Енфілд Роуд» звучав легендарний гімн «Ліверпуля»?
- Чесно кажучи - так. Атмосфера була така, що це не передати словами. Вона надихає і додає впевненості у своїх силах. Гравець там отримує потужний стимул грати і показувати себе з найкращого боку.
- Проти кого з мерсисайдців вам було найважче?
- Важко сказати. Найчастіше, звичайно ж, зустрічався із двома центральними захисниками - Сахо та Шкртелом. Вони - хороші оборонці, але не можу сказати, що проти них було дуже важко.
«Я завжди вірив у себе»
- Кажете, що цей гол став нагородою за терпіння і випробування, пережиті в дублі «Рубіна». Пригадайте детальніше, як вам там працювалося?
- Там працювалося дуже добре. Зараз дубль «Рубіна», до слова, йде на першому місці в чемпіонаті Росії. Після психологічно важкого для мене періоду я потрапив у руки тренера Юрія Анваровича Уткульбаєва та його помічників. Він мені піднімав настрій та мотивацію. Я отримував тільки позитивні емоції та задоволення від його тренувань.
- Тренерський штаб - ок. І все ж, як вам вдалося не впасти у розпач від того, що опинилися у молодіжній команді «Рубіна»?
- Я завжди вірив у себе і хотів проявити свої найкращі якості. Знав, що я можу і вмію. І ця думка не виходила у мене з голови. Хотів довести це всім, хто мене недооцінював і думав по-іншому. Я цього добився.
- Коли Ріната Білялетдінова відправили у відставку, ви зітхнули з полегшенням?
- Чесно кажучи, нікому не бажаю нічого такого. При ньому я хотів піти з команди. Але сталося так, що його зняли - і одразу ж змінилася ситуація зі мною в «Рубіні».
- Як охарактеризуєте нового тренера команди Валерія Чалого? Адже раніше він був невідомим для широкого кола спеціалістом.
- Можу сказати, що при ньому я почуваюся набагато краще. Він дещо змінив у роботі команди - і це одразу стало відчуватися на полі, правда ж? У колективі - нормальні відносини, спілкування. Тренер налагодив зв'язок з гравцями. Робить все для того, щоб футболіст вийшов і віддав грі максимум.
«Війна не відчувається у Казані»
- Які цілі перед «Рубіном» у цьому сезоні?
- У нас, знаєте, клуб серйозний. У Казані люблять «Рубін» і люблять футбол. Перед початком сезону ставилося завдання як мінімум знову вийти в Лігу Європи. Але обставини склалися таким чином, що зараз більше дивимося вниз, ніж угору. Хотілося б якомога швидше вибратися із нижньої частини турнірної таблиці, а там - побачимо. У нас зараз дев'ять поразок, тож говорити про якісь єврокубки - нереально. Турнірне становище саме нам натякає, що потрібно боротися за виживання.
- А в Лізі Європи?
- У Лізі Європи питання залишається відкритим. Багато що залежить від гри у четвер проти «Ліверпуля». Залишається три тури - там можливо усе.
- «Ліверпуль» збираєтеся перемагати?
- Звичайно. По-іншому - ніяк.
- У Казані ви живете не перший рік. Чим вам подобається це місто?
- Казань - столиця Татарстану. На жаль, я дуже нечасто прогулююся. Зазвичай - база, ресторан, дім, сім'я. Місто омиває ріка Казанка, у неї гарна набережна. Є в Казані свій маленький Кремль. Красивих місць вистачає. Хороше, історичне таке місто. Я впевнений, що футболістам цього більш ніж достатньо для комфортного життя із сім'єю.
- Влітку ви були у Харкові. Чи приїжджали після цього в Україну? Чи сумуєте за нашою країною?
- Ні, після цього ще не приїжджав. Відпустка у мене - двічі на рік. Я в цей час зазвичай або відпочиваю, або в Белграді. Іноді, коли є час, обов'язково заїжджаю у Харків. На жаль, зараз дуже мало часу. А те, що сумую за Україною - це безперечно.
- Цікаво, чи відчувається у Казані війна на Донбасі? Можливо, про це говорять у клубі?
- Ні, про політику ніхто нічого не каже. Війна тут не відчувається. Розмови лише про спорт і футбол.
«Дніпряни лише показали, наскільки мене бояться»
- Нещодавно ви пригадали, як свого часу отримували від вболівальників «Дніпра» образливі есемески. Чи траплялися серед цих повідомлень погрози вашому життю і здоров'ю?
- Ви знаєте, роздувати цю тему мені б не хотілося. Я вважаю, що таким чином фанати просто прагнули вивести мене з рівноваги, в якій я перебував. Певною мірою їх можна зрозуміти - вболівальники люблять свій клуб. Для мене протистояння «Металіст» - «Дніпро» - це найбільше дербі в Україні. Так було раніше, зараз харківський клуб, звичайно, не в тому стані, щоб на рівних продовжувати дербі. Так ось, психологічними атаками дніпряни лише показали, наскільки мене бояться. Вдаватися ж у деталі про те, що вони писали, не хочеться. Я ні на кого з них образи не тримаю. Ажіотаж, іноді нездоровий, навколо великих матчів - це складова футболу.
- З нагоди вашого Дня народження ми пригадували найкращі голи у вашій кар'єрі. Цікаво, який із них най-найяскравіший для самого Марко Девіча?
- Важко зупинитися на якомусь одному. Ось, наприклад, гол «Ліверпулю» - сам по собі хороший. До того ж, на такому стадіоні, в Англії. Або, приміром, гол, коли ми грали із «Дніпром» і на стадіоні погасло світло. Пам'ятаєте? А ще пам'ятні голи у ворота «Омонії», коли «Металіст» поступався по ходу матчу 0:2. В іграх за збірну ніколи не забудеться цей момент з Англією. Я все життя його згадуватиму. Дуже радів, коли забив Австрії на останніх секундах і приніс перемогу Україні. Ледь не забув про гол «Динамо» на стадіоні Лобановського. Я відзначився з пасу Рикуна, а «Металіст» переміг. Кожен гол і кожна конкретна ситуація - це історія.
«Все ще мрію зіграти на Євро»
- Ось так плавно повертаємося до теми збірної. Що вам підказує внутрішній голос: викличуть на матчі проти Словенії, чи ні?
- Намагаюся не «навантажувати» себе такими роздумами. Одного разу вже казав, що я б хотів і дуже стараюся, а там інші люди вирішують. Знаю, що у мене є підтримка українських вболівальників. Я це відчуваю за багато сотень кілометрів. Але є тренерський штаб, і він бачить ситуацію краще.
- Що думаєте про збірну Словенії?
- Буде дуже важко. Знаю, що багато гравців словенської збірної виступають у сильних чемпіонатах. Починаючи з голкіпера Хандановіча, який проводить за «Інтер» вже не перший сильний сезон і є одним з найкращих у Європі, закінчуючи польовими гравцями з першостей Італії, Німеччини. Потрібно дуже зосереджено зіграти проти них в обох матчах. Варто зробити все для того, щоб Україна наступного року раділа з виступів збірної на чемпіонаті Європи. Українська команда може не лише туди потрапити, а й показати там дуже непоганий результат.
- Те, що для домашнього матчу обрана «Львів Арена» - це плюс?
- На «Львів Арені» підтримка - божевільна! Неодноразово переконувався в позитивній енергетиці цього стадіону і львівських вболівальників. Тож рішення зіграти там зі Словенією - дуже правильне. Чесно кажучи, не знаю, яка зараз ситуація з безпекою, але в Харкові збірну України також гарно підтримали б.
- Зараз часто згадують попередню дуель України і Словенії - у 1999-му. Можливо, ви пам'ятаєте ці матчі? Чим ви взагалі займалися в той час?
- Мені було 16 років і я навчався в школі. Цих матчів не пам'ятаю. Я тоді більше за дівчатами бігав (Усміхається).
- З ким із гравців збірної України продовжуєте підтримувати дружні відносини?
- Іноді з Тимощуком переписуюся. Нещодавно поговорив із Сашею Зінченком, який тут виступає. З Едмаром, звісно, товаришуємо. Зі всіма потроху спілкуюся.
- Навіть попри розширення числа учасників Євро до 24 команд збірна України не зуміла пробитися туди напряму. Хто винен?
- Поки що не потрібно шукати винних. Потрібно зіграти ці два матчі проти Словенії і будь-що пройти її. Якою ціною - неважливо. Головне, щоб потрапили на Євро. Так, я вважав фаворитами групи Іспанію і Україну, але тут вклинилася Словаччина. Зараз говорити про те, хто винен, не варто - особливо перед такими іграми. Збірну потрібно максимально підтримати. Час все розставить на свої місця.
- Якось ви сказали, що ваша мрія - зіграти зі збірною України на Євро-2016. Які ще мрії прагнете втілити в життя до закінчення ігрової кар'єри?
- Зараз одна з таких мрій - щоб «Металіст» встав на ноги. Це по-перше. По-друге, щоб ситуація в Україні нормалізувалася. Тут одне з іншим пов'язане. Тільки-но в державі стане краще - налагодиться життя і в «Металісті». Мрія про збірну і Євро також залишається в силі.
Олег Бабій, Футбол 24