Наявність «Бентлі» або «Феррарі» у вашому гаражі не гарантує вам статусу видатного водія. Наявність потужного комп’ютера не є запорукою вміння здійснювати найскладніші комп’ютерні операції. Наявність якісного продукту ще не є гарантією успішного виробництва. Потрібно ще мати відповідні знання, аби ресурси застосовувати правильно.
Український футбол не славиться тактичним різноманіттям. У вітчизняному футбольному просторі лічені фахівці уміють варіювати тактикою та застосовувати гравців не шаблонно, тобто, навантажити футболіста функціями, при виконанні яких яскраво проявлятимуться його сильні якості і, навпаки, приховуватимуться недоліки. Щоправда, далеко не кожен гравець годиться для ролі важеля. Комусь дано грати на одній позиції і одноманітно, комусь – виконувати різноманітні функції на одній з кількох позицій. А в підсумку, найуспішнішою є та команда, в якій тренерський хист поєднується з універсальністю футболістів.
До Сергія Рибалки ставлення в Україні доволі неоднозначне. Сергій певною мірою став заручником власних навиків та знань. Та робота, яку зазвичай від Рибалки вимагають тренери, для багатьох вболівальників залишається непомітною. Легко сказати і зрозуміти – «він повинен працювати в опорній зоні, відбирати м’ячі, починати атаки», зате значно важче розібратися в таких нюансах, як втримання ширини, балансування між лініями, гра в один дотик, перебування на чітко визначеній ділянці поля. Сергій Рибалка – це гравець, якого потрібно вміти використовувати.
Рауль Ріанчо та Сергій Ребров не просто так називають Рибалку системовизначальним футболістом «Динамо». Кияни відмовилися від «класичної» схеми 4-2-3-1, віддавши перевагу більш варіативній 4-1-4-1, де роль «одиниці» між лініями захисту та півзахисту виконує саме Рибалка. Що виходить, коли в подібній формації «Динамо» проти гідного суперника грає без Сергія у складі, ми бачили в останній серії Класичного дербі. Буяльський, Гармаш і Сидорчук – старанні, креативні футболісти, але не настільки заточені під командні дії і не настільки цупкі. Буяльський, Гармаш і Сидорчук – півзахисники з задатками «вільного художника», в той час як Рибалка – класичний «двигун» опорної зони.
В «Динамо» від Сергія вимагають гри строго в зоні перед центральними оборонцями, але в «Словані», ми пам’ятаємо, Сергій діяв на позиції ближче до атаки – роздавав загострюючі передачі, завдавав завершальних ударів, зміщувався на фланги. В результаті, навики гри на атаку допомагають Сергієві діяти в глибині поля в стилі прихованого плеймейкера – мінімум дотиків до м’яча, постійний рух, максимальна робота на команду.
Рибалку можна порівняти з дорогою імпортною автівкою. На ній ви їздите з комфортом, зате маєте більше головного болю при її поломці, аніж при поломці дідусевих «Жигулів». Або можна порівняти з лікарем-хірургом, помилка якого є значно відчутнішою, аніж, до прикладу, помилка лікаря-терапевта. Робота Рибалки в центрі поля є «високоточною», тому й помилки – більш болючі. До чого призводять обрізки, невиправдані фоли і невірний вибір позиції гравців амплуа та функцій Рибалки, ми могли бачити в поєдинку«Челсі» – «Динамо».
Напередодні першого матчу збірної України проти Словенії виникали небезпідставні побоювання за наш центр поля. Випали Ротань зі Степаненком, Тимощук апріорі вже не годиться для матчів такого рівня, Малиновського Михайло Фоменко довірою не балує. По суті, перед тренером збірної не залишилося вибору: в центрі поля Михайло Іванович мусив довіряти «динамівському» тріо.
І якщо з Гармашем та Сидорчуком «проблем» не повинно було бути, то від того, як Михайло Фоменко розпорядиться Рибалкою, залежала вся структура гри збірної України. Важко сказати, які саме настанови отримав Сергій перед матчем: грати в тому ж стилі, як і в «Динамо» (тобто, чітко в своїй зоні, без підключень до атак і з мінімумом дотиків до м’яча), або ж в незвичній для Рибалки манері з підключенням до атак і діяльностю по всій ширині та довжині центральної зони, як це було в деяких інших поєдинках збірної України. »
Я мав допомагати обороні та старатися грати на атаку. Як мені здалося, в середині поля не було взаєморозуміння. Я почувався не у свій тарілці, тому дебютом не дуже задоволений
», - такі слова Рибалка промовив після матчу з Латвією; такі: «Тренери в перерві нас просили, щоб ми бігли вперед, атакували. Ми і в першому таймі намагалися так грати, але були такі розриви між лініями, що доводилося постійно бігати по 80 метрів вперед і 80 метрів – назад
Навряд чи доречно говорити, що в першому поєдинку зі словенцями Фоменко нарешті використав Рибалку «за призначенням» (тобто, так, як гравця використовують в «Динамо»). Статистичні показники свідчать, що Сергій завдав трьох гострих ударів, що є величезним прогресом в порівнянні з попередніми поєдинками Рибалки в футболці національної збірної. Відтак, можна констатувати, що Сергій й цього разу отримав настанову бігати до штрафного майданчика суперника і при можливості загострювати ситуацію. Просто цього разу вийшло так, що суперник давав багато волі, самому Сергієві давалася гра (високий відсоток кількості і точності передач цьому підтвердження) і добре Рибалку страхував заточений на рутинну роботу Сергій Сидорчук (видав теж дуже й дуже пристойний поєдинок). Тобто, співпало відразу декілька факторів.
До матчу-відповіді повертається Тарас Степаненко, що на перший погляд додає Фоменку приємного головного болю. Але чи насправді приємного? Степаненко, без сумніву – основний футболіст збірної, але кого він замінить в ідеально працюючому (мова суто про поєдинок проти Словенії) тріо «динамівців»? Ввести Степаненка - значить, спробувати вдосконалити те, що й так працює, тобто, знехтувати принципом «від добра добра не шукають». З іншого боку, залишити все, як є, - значить, наразитися на ризик розривів в лініях, хаотичної біганини і нераціонального використання сил Рибалки, як це було у всіх інших Сергієвих матчах за збірну, коли гра в півзахисника не йшла (крім матчу проти Словенії).
Звичайно, на руку українцям грає рахунок першого поєдинку. Цілком сміливо Фоменко може обрати захисний стиль футболу, розраховуючи в'язати руки й ноги словенцям контратаками. В такому футболі можна пожертвувати креативним і волелюбним Гармашем, заодно й вберігши себе від потенційного вибуху «бомби сповільненої дії», роль якої разом з Хачеріді - через емоційно вибухову манеру гри - належить Денисові. До рішучих дій мусить вдаватися суперник, що дозволяє Фоменку використовувати улюблену і випробувану вичікувальну тактику.
В будь-якому випадку, навіть уявити важко, що ми можемо вдруге поспіль пролетіти повз грандіозний футбольний форум після перемоги 2:0 в першому матчі вирішальної дуелі. В ідеалі, звісно, було б пройти на чемпіонат Європи і винести якісь уроки з матчів проти словенців, випробувати нові варіанти, урізноманітнити свої дії. Та все ж, головним залишається результат. Дай Бог, пройдемо, а вже після того будуть нові завдання, вимоги і потреби.