Ось як він згадує свої ігрові роки у складі «біло-синіх»:
- Потенціал та можливості того складу були величезні, Лобановський вичавлював із нас максимум. Я грав у захисті, іноді в півзахисті. Онищенко та Блохін - в атаці, середня лінія, захист, хороша лавка запасних. Усі, як говориться, на полі перебували на своїх місцях.
На жаль, через травми мені повноцінно не вдалося розкритися. У 1977 році вдало розпочав сезон, провів поспіль 10 або 11 матчів, в яких ми жодного разу не програли. Але порвав м'яз, а попереду, днів за десять, важливий поєдинок у Москві з «Торпедо». Якщо б почекав, пропустив цю зустріч, можливо, все склалося би інакше. У підсумку лікар зробив кілька уколів у хворе місце, давши добро грати, а я отримав рецидив, після чого вже надовго залишився поза футболом.
У «Динамо» робота була виснажливою. Постійно форсували підготовку, сезон починався рано, а завдання ставили максимальні.
Пам'ятаю 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976 року. У Сімферополі ми перемогли «Сент-Етьєнн» - 2:0, і ніщо не віщувало невдачі в матчі-відповіді. Але за день до поєдинку, вже у Франції, провели тренування, після якого ми із Сашком Даміним прийшли до готельного номеру, впали на ліжко й навіть не хотілося йти в душ. Нескладно зрозуміти, чому команда програла 0:3 та вибула з боротьби. А, об'єктивно кажучи, ми були сильнішими за французів та могли того року завоювати Кубок чемпіонів.